Чи готові ми називати речі своїми іменами?

Віталій Гайдукевич
Віталій Гайдукевич

Так сталося, що мій допис річної давнини раптом отримав друге дихання. Допис в ФБ – «100 років приреченої держави». Цей текст на своїх шпальтах розмістила «Історична Правда».

Якщо чесно, для мене було несподіванкою, що до публічної полеміки підключаться фахові історики. Нарешті високочолі панове науковці спустилися з академічних кабінетів на грішну (землю) соцмережу зі своєю публічною позицією. Дяка Віталій Скальський за це. Дяка і Історичній Правді, що лишається майданчиком для важливих історичних тем.

Що не здивувало у відповіді Віталія Скальського? На мій хлопський розум – небажання наводити паралелі і ставити наголоси на ланцюжках «причина-наслідок».



Знаєте, коли дитина зі школи принесла двійку, а батьки питають «Як так?» відповідь звучить «Я вчив». Угу. Вчив, але не вивчив. Процес був – результату нема. Що є мірилом успішності будь-чого? Наявність процесу? Чи досягнення результату? Як на мене – досягнення результату. Аргументи пана Віталія зводяться до того, що процес без результату, теж добре. Ну ок… Давайте розберемо на речення…

Сумнів історика №1 «Українці програли»

Перепрошую, а коли держава-інтервент силою зброї знищує ВАШУ країну і натомість творить щось колабораційне, це не «програли»? Коли Німеччина і СРСР розірвали Польщу, хіба поляки не програли? Ну то й що, що був десь уряд у вигнанні, підпілля і так далі – державу програли. Коли Німеччина окупувала половину Франції, а на решті створила таку собі УРСР по-французьки, хіба Франція не програла? У 1921 році Росія знищила українську державність. Це програш, панове історики. І якщо, Боже борони, зараз Росія розіб’є нас на Сході, захопить Київ, змусить рештки ЗСУ відступити закордон і поставить в уряд України маріонеток…

це буде ПРОГРАЛИ.

Вас, пане Віталію, влаштує «державність», де в уряді сидить кремлівська маріонетка, прапор країни не є національним і його малюють в Москві, міжнародні угоди маріонетки пишуть під диктовку Москви, в міжнародні структури (ООН) Вашу «типодержаву» включають виключно для того, щоб країна окупант могла прикриваючись Вами маніпулювати світовою спільнотою… Це по Вашому державність?

А як на мене, це є наслідки окупації і колаборація з імітацією державності – маріонеткове квазідержавне утворення – муляж. Фейк. Власне до такого фейку Україна котилася стрімголов і під час Януковича. Для Вас це норма?

«До революції не було ніякої державності, після революції ця державність була химерною, однак вона була» © Тобто розстріляне Відродження, Сандармох, русифікація, Голодомор, це «химерно, але нехай»? Краще так, аніж нічого?

Перепрошую, як на мене, треба мати силу й клепку, та визнати програш державності, проаналізувати помилки, зробити висновки і в нагадування нащадкам не підміняти поняття. Власне, не треба винаходити ровер – країни Балтії саме так і зробили.

«…українці отримали важливий історичний прецедент. Це важливо для націєтворення. Це дало підстави для боротьби за незалежність України у наступні роки.» ©

Підставу для боротьби в подальші роки дало не створення УРСР, а те, що багато хто не змирився із втратою державності. І саме усвідомлення помилок штовхало на спроби їх виправлення. Тож саме втрата державності, а не «химерність фейку УРСР» штовхала на боротьбу і діаспорян, і підпілля, і дисидентів.

Сумнів історика №2 «Українці програли через чвари»

Дивно, але Віталій Скальський ставить під сумнів, що взаємопоборювання і чвари призвели до поразки. Більше того, шановний науковець як контраргумент пише: «цінність демократичного суспільства – це різноманіття. Єдність усіх і в усьому – це тоталітаризм, це ми уже проходили в радянські часи. Тому є нормальним, коли політики ведуть політичну боротьбу. В тому числі і радикальними засобами». ©

Дозвольте наголосити: «…є нормальним, коли політики ведуть політичну боротьбу. В тому числі і радикальними засобами» © Віталій Скальський.

Пане Віталію, я Вас правильно розумію, що Ви схвалюєте спроби військових заколотів, терактів, втягування армії в політичне протистояння? Для Вас норма, коли в охорону Верховної Ради мітингувальники кидають гранату і гине четверо гвардійців? Це типу «нормальна політична боротьба»?

От цікаво, наскільки широко поширена в наукових колах думка, що заколот Скоропадського проти Петлюри, повалення Петлюрою Скоропадського, сумніви ГА «а кого ж підтримувати, близьких класово білих росіян, чи національно своїх, але політично незрозумілих київських ліваків», зрештою – трагедія Мотовилівки, як кульмінація «коли політики ведуть політичну боротьбу, в тому числі і радикальними засобами» – все це не призвело до катастрофи державності?

Як на мене – призвело.

І те, що кожен наступний при владі не робив різких занадто рухів щодо свого попередника і опонентів в принципі, говорить не про «нормальність» політичного діалогу, а тотальну слабкість, безхарактерність, брак якісних кадрів, і дитячі хвороби «лівацтва» у Петлюри, та «малоросійства» у Скоропадського. Це вади, а не позитиви.

Сумнів історика №3 «Не треба було довіряти більшовикам!»

Так, пане Віталію, в міру соціалістичної зашореності, фахової клепки (а частіше її відсутності), та низки інших умов і реалій, українська влада намагалася протидіяти більшовикам. Але коли я пишу, що не треба було їм довіряти, то тут маю на увазі тотальний провал в ідеологічній роботі, в інформаційній роботі.

Українська політична строкатість – скоріш політичний хаос, аніж нормальна демократія. Відкритість для ворожих агітаторів і пропагандистів українських частин призводила до масових зрад. Надто пізно українці зрозуміли, що «земля – селянам, фабрики – робочим» був класичний сир у мишоловці.

Звісно, розгуляй московської пропагандмашини став можливим виключно через недостатню зрілість очільників держави, що ланцюжком потягнуло за собою неадекватні реакції на виклики. Підміна понять і зміщення акцентів у масах – замість «відстоювати власну державу» народу втюхували класову боротьбу. «Ворог не на фронті, ворог в Києві», «(олігархи) … пани – причина усіх бід». Нічого не нагадує? Методи не змінилися.

Сумнів історика №4 «Винні політики»

Тут варто знову зацитувати: «Надто зверхньо і самовпевнено було би вказувати Грушевському, Петлюрі чи Винниченкові на їх (нібито) помилки у державотворенні. Це ми зараз, через сто років, ми такі мудрі. І роздаємо рецепти тодішнім політикам…» ©

Я правильно розумію, що в преломленні наприклад на 1991-2013 рік, зазначену цитату треба писати так: «Надто зверхньо і самовпевнено було би вказувати Кравчуку, Кучмі, Ющенку чи Януковичу на їх (нібито) помилки у державотворенні. Це ми зараз, сидячи в соцмережах, такі мудрі. І роздаємо рецепти політикам…»?

Пане Віталію, якщо Невілл Чемберлен говорить, що він привіз мир, а насправді він привіз війну, то це помилка політика. І її так і треба називати, а не шукати виправдань. Так, треба розуміти ПРИЧИНИ, чому було зроблено помилкове рішення, але прямим текстом називати помилку помилкою. Тож якщо політикум не спромігся в 1917-1921 роки консолідуватися, переступити через власні амбіції, знайти способи для пошуку національного компромісу, зрештою банально – зняти шори… то це провина тогочасного політикуму. І не треба малювати ікони з Грушевського і, тим більше, Винниченка. Гарний науковець не є гарантією гарного урядовця. І аналіз помилок не є повчанням. Це є спроба не повторити старі помилки в їх сучасному прочитанні.

От у чому, пане Віталію, я із Вами погоджуюсь (було б абсурдом сперечатися із очевидним), так це: «на початку ХХ ст. уся Європа хворіла соціалізмом. Це була популярна політична течія. І соціалістичні партії поступово приходили до влади у багатьох державах світу». Саме в такій трактовці погоджуюсь – «уся Європа ХВОРІЛА соціалізмом». До чого це призвело, ХХ століття розкрило сповна.

Для України соціалістична інфантильність (так, національна незрілість, на жаль) вилилась втратою державності і ріками крові.

І ще – а хто говорив про «відмовлятися» від когось з політичних діячів ПВЗ? Ні. Вони усі наші. Недолугі, недалекоглядні, в чомусь успішні, в іншому провальні – але наші. Аналізувати. Хвалити за здобутки, але так само затято критикувати за провали. Це ліки від наївності зараз.

Сумнів історика №5 Діячі Центральної Ради не звертали увагу на армію

Дозволю собі тут повернутися до прикладу із «двійкою» зі школи і пояснення «я вчив».

Звісно, в силу своїх талантів українська влада намагалася опікуватися армією. Втім, в силу слабкості урядових талантів, підкилимщини, тотальної нестачі фахівців, яких посунули політикани… словом, в силу багатьох причин, армія не змогла отримати усього того, що б допомогло їй захистити державу. І перелік профільних структур чи людей в погонах у владних кабінетах не є мірилом якості прийнятих рішень. У нас у 2013-му теж було чимало людей в кабінетах МО і ГШ, і що? Це врятувало від дефіциту фаховості і ініціативи, а головне від ганьби зради майже усього кримського угрупування?

Спробуйте розгледіти не лише кількість створених «полуботківців» чи «богдаівців», а зосередитися на реальній дієвості структур. Чи багато було тих, хто зміг зберегти живучість і здатність до бою всупереч усім негараздам? Пане Віталію, Ви ж не будете заперечувати, що військо українське в ті часи таки страждало на нестачу набоїв, зброї, спорядження? За розумного господарювання і порядку в керівництві країни таких би проблем не було. Не йшли б в «атаки на багнетах», бо набоїв більше не було. Не мінялися із румунами «цукор на набої». Не допустили б підриви арсеналів…

Підсумок…

Спортсмен, який біг, але не прийшов першим… стріляв, але не влучив… грав, але не виграв – програв.

У державотворенні немає принципів де Кубертена. Це жорстокий світ, де або виграєш ти, або хтось інший, а ти програєш.

Державу. Культуру. Мову. Пам’ять. Генофонд.

Чи могли лідери українських держав 1917-1921 років вчинити якось інакше і не втрапити в довгий перелік помилок і халеп? Ні. Вони були діти свого часу з усіма його вадами. Вони намагалися робити як краще, виходячи з їхніх розумінь, що таке «краще». Часто просто ситуативно рефлексували на розвиток подій. Втім, усе це не змінює фіналу – вони програли державність. Вони були приречені її програти. Можливо для того, щоб ми зараз не виправдовували їх, а навпаки – проаналізували, назвали речі своїми іменами і не повторили їхніх помилок.

Поділитися:
Share

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial