Як формують думку Заходу про Україну
Я написав кілька днів тому, що поява одночасно у кількох провідних західних (передусім американських) ЗМІ у період приблизно з 5 по 12 грудня статей з майже одним і тим самим змістом (статті починаються з гасла «В Україні тотальна корупція», далі йдеться, що влада на чолі з президентом переслідують борців з корупцією та НАБУ, далі висловлюються симпатії на адресу заїжджого «Карлсона» та емоції від співчуття йому в зв’язку з його затриманням до обурення з цього самого приводу) склала в мене враження ретельно зрежисованої кампанії.
Причому зрежисованої на бездоганно високому рівні, з вмілим використанням можливостей західної вільної преси.
Отже, хто є авторами цих статей (це головне), та що в них пишуть.
⇒ 5 грудня Bloomberg опублікував колонку свого постійного автора Леоніда Бершидського під назвою «Захід поставив не на ту людину в Україні».
Бершидський – громадянин РФ, встиг попрацювати головним редактором українського Forbes у Курченка. Мешкає у Берліні, пише для багатьох західних видань. Пише зазвичай у такому стилі: Москва хитріша за Захід, Путін – авторитарний, але переграє Захід у будь-чому, ну і, звичайно, якщо пише про Україну, то в Україні усе погано, реформ немає, корупція і так далі.
Стаття присвячена тому, який поганий Порошенко, тому що він бореться з НАБУ, яке бореться з корупцією, закликає українців «зробити з ним те, що з Януковичем», або усунути його «на виборах 2019 року», бо інакше «західним політикам і аналітикам доведеться опинитись шокованими тим, що інший представник старої еліти раптово виглядає так само, як Янукович».
⇒ 7 грудня у Вашингтон Пост з’явилась стаття під назвою «Захід повинен зайняти більш жорстку позицію щодо України», автором якої є український журналіст Максим Еріставі, співзасновник Громадського телебачення та науковий співробітник Atlantic Council (він співробітник-нерезидент, тобто працює дистанційно).
Зміст цієї статті наведу більш детально за допомогою перекладу характерних цитат. «Настав момент істини. Головна внутрішня проблема нашої країни – корупція. Але у той момент, коли антикорупційні структури почали насправді боротися з проблемою, Президент Порошенко намагається підірвати їхню роботу. Його прибічники у парламенті звільнили голову критично важливого антикорупційного комітету та наразі готуються до нейтралізації НАБУ. Служба безпеки України та генеральна прокуратура, в яких працюють 45 тисяч співробітників, організували хрестовий похід проти антикорупційного агентства, у якому працюють менш ніж 700 людей. Уявіть собі, що ЦРУ, або генпрокурор США організують змову, щоб атакувати антикорупційний відділ у ФБР. Західні уряди інвестували мільйони з грошей своїх платників податків в українські антикорупційні реформи. Настав час захистити ці інвестиції. США та ЄС мають сказати Порошенко та його друзям, що потрібно тримати жорстку лінію проти корупції. Такий меседж до Порошенка стає ще більш важливим через те, що нещодавно стало цілковито ясно, що Порошенко збирається консолідувати свою владу під час виборів наступного року (я переклав буквально – «наступного», хоча вибори в Україні мають відбутися у 2019 році). Президент та його прихильники чинять тиск на ЗМІ. Порошенко вірить, що ті, хто підтримують його у Вашингтоні та Брюсселі, будуть і надалі його підтримувати через війну, яка ведеться підтримуваними Росією силами у східній Україні. У нещодавній промові в ООН Порошенко згадав про Росію 12 разів, про корупцію – лише одного разу. Спроба нещодавнього арешту владою колишнього одеського губернатора Саакашвілі, останній приклад того, як далеко може зайти Порошенко для того, щоб примусити замовчати своїх опонентів».
⇒ 11 грудня у той самій газеті Вашингтон Пост з’явились дві статті журналіста Юрася Карманова, написані для Associated Press.
Карманов (Карманаў) – білоруський журналіст, який постійно пише для Associated Press та інших західних та близькосхідних медіа. Багато пише про Україну. Що саме він пише про Україну у західних медіа, добре видно по його статтях 2015 року, які писалися під час запеклих боїв з російськими загарбниками. «Конфлікт між підтримуваними Росією повстанцями та урядовими військами», «райони, контрольовані повстанцями», «проросійські повстанці бажають не автономії, а незалежних держав» – це все з його статей 2015 року, надрукованих у ліванській англомовній газеті The Daily Star. В абсолютно такому ж стилі («повстанці» – «урядові війська» – «регіони, контрольовані повстанцями») він писав в 2015 році для британської газети Індепендент, якою ще з 2010 року володіє колишній радянський шпигун у Великій Британії, володар російського «Национального резервного банка» Лєбєдев. Вважаю, що цих цитат цілком достатньо, щоб з’ясувати позицію цього журналіста щодо України та шаблонів, за якими він працює.
У 2017 році цей автор пише у газеті Вашингтон Пост: «НАБУ, яке повинно було стати головною силою у боротьбі з корупцією, знаходиться під ударом з боку союзників Петра Порошенка, які намагаються нівелювати його операції та авторитет. Прокуратура та СБУ розкрили агентів НАБУ, які проводили операцію у міграційній службі для того, щоб спіймати на гарячому співробітника, який брав хабарі за видачу паспортів та дозволів на проживання».
Далі слідує бесіда з Ситником, який скаржиться, що йому заважають з усіх боків та проти НАБУ розв’язана кампанія після того, як воно викрило сина міністра Авакова як корупціонера. Далі слідує цитата з Крістін Лагард, яка вимагає незалежності НАБУ. Після цього цитуються звинувачення на адресу влади з боку Соболєва. Далі йдеться про «тисячі протестувальників у Києві на чолі з Саакашвілі», цитата з Соболєва «Це показує, як далеко здатен піти Порошенко у боротьбі з своїми супротивниками та борцями з корупцією». І на останок заява Шабуніна: «Порошенко продовжує найгірші традиції старої номенклатури. Ті ж самі старі еліти, ті ж самі люди проголошують тепер інші політичні гасла, але їхній спосіб мислення та цілі залишилися тими самими».
Інша стаття Карманова у Вашингтон Пост, написана за участю московського автора Associated Press Володимира Іващенкова (не маю можливості перевірити, але скоріше за все громадянина РФ) та присвячена здебільшого Саакашвілі.
Описується з симпатією до Саакашвілі судове засідання, де прокуратурі було відмовлено у його домашньому арешті, а також зазначається, що «колишній прем’єр, лідер опозиційної партії» ЮВТ підтримує Саакашвілі. «Я військовополонений українських олігархів», – цитує Карманов Саакашвілі та зазначає, що той продовжить очолювати «мирний рух за зміну уряду». І на закінчення – знову про «тисячі прихильників Саакашвілі, які у неділю вийшли на марш у Києві».
⇒ 7 грудня в британському журналі Економіст з’явилась стаття без підпису (хоча й без зазначення, що це редакційна стаття, яка відображає точку зору редакції), яка майже один в один співпадає за змістом із першою з зазначених статей Карманова.
⇒ 12 грудня з’явилась публікація у Ройтерс, автором якої є Джош Коен, постійний колумніст Ройтерс. Той же тон, той же зміст, що й у вищезгаданих статтях. Та це й не дивно.
Достатньо подивитись на його публікації, як з ним усе стає зрозумілим. У вересні він написав статтю, у якій виступав дуже різко проти поставок американської зброї Україні («щоб не дратувати Росію»), у серпні написав статтю, у якій у відповідь на підписання Трампом закону про санкції виправдовував позицію Трампа («Трамп має рацію, нам потрібно співпрацювати з Росією, тепер це буде важче робити, але він все одно буде намагатись це робити та правильно зробить»). Сподіваюсь, що це достатньо характеризує точку зору цього автора на Україну та Росію, яка не потребує коментарів. У своїй статті від 12 грудня Коен захищає НАБУ «від свавілля Порошенка та очолюваної ним влади», каже, що «війна з НАБУ – це останній крок корумпованої старої гвардії у боротьбі з антикорупційними реформами». Цитує заяву шабунінського «центру протидії корупції» та насамкінець закликає США «застосувати до українських високопосадовців та їхніх друзів санкції» згідно… Закону Магнитського.
І так далі. Таких статей з практично ідентичним змістом з маленькими варіаціями вийшло протягом тижня з 5 по 12 грудня у західній пресі чимало. Звичайно, довести (у юридичному сенсі), що це скоординована кампанія, навряд чи можливо. Але тенденція така…
І два моїх власних зауваження. З моєї точки зору країн, де немає корупції, просто не існує. Вона може бути більшою, меншою, дуже значною, дуже маленькою, але вона є всюди. Будь-де, коли вирішення якихось питань залежить від когось, або там, де забагато фінансових потоків знаходяться під контролем держави, існують хабарі (щоб вирішити питання) та намагання вивести бюджетні гроші тим чи іншим чином з бюджету до приватних кишень. Але залишається риторичне запитання. Чому саме з 5 по 12 грудня 2017 року стільки західних видань одночасно виявили такий інтерес до питання корупції в Україні та зробили це саме у такий специфічний спосіб? При цьому у жодній зі статей не наведено жодного доведеного факту корупції. Про це взагалі не йдеться. Жодного слова про це не знайти.
І друге. Як не прикро, але Україна програє на полі інформаційної війни. Чому у західній пресі не з’являються статті українських авторів з висвітленням ситуації в Україні взагалі, на фронті та стосовно корупції та боротьби з нею зокрема? Чому, коли час від часу у Києві з’являються кореспонденти провідних західних телеканалів, їхніми співбесідниками практично завжди виявляються лише депутати Лещенко та Найєм? Ну, добре, може у західних журналістів стереотип, що лише ці два депутати розмовляють англійською. Але ж це не так! Зовсім не так! За громадську думку на Заході треба боротись. Треба, щоб у західних медіа з’являлись статті українських авторів, політиків та журналістів, які би висвітлювали, що насправді відбувається в Україні. Інакше там будуть продовжувати постійно з’являтись статті на кшталт таких, про які я тут написав, та формувати відповідну точку зору. Треба запрошувати у Київ реальних західних журналістів, щоб про Україну писали та розповідали вони, а не громадяни Росії, Білорусі та ті західні колумністи, які, м’яко кажучи, бачать світ крізь російську призму.
