Вісті з фронтів. 09.12.2024
Сьогодні знову найбільш актуальне – Курахівський та Времівський напрямки. Схема така сама, як і раніше:
– противник,
– поточна ситуація,
– оцінки, висновки.
1. Судячи зі всього, командування противника вирішило ліквідувати Курахівський виступ (плацдарм) ЗСУ не одним потужним “ударом”, а “вирішити проблему” поетапно шляхом “відрізання” від нього окремих “шматків”.
Мені наразі поки не зовсім зрозуміла етимологія цього рішення. Однак, очевидно, що не в останню чергу це пов’язано з наявністю певних обмежень щодо ресурсів і резервів у противника на цих напрямках, не дивлячись на те, що обидва цих напрямки на сьогоднішній день явно у російського командування “в пріоритетах”.
А також, очевидно, протягом крайнього часу поступово зростає рівень спротиву передових підрозділів ЗСУ на цих напрямках, хоча він поки й не дозволяє повністю зупинити противника.
– На Курахівському напрямку противник продовжує з північного та північно-східного боку діяти силами 90-ї танкової дивізії (яка вже ввела у бій практично 4 своїх полки з 5-ти розгорнутих у її складі – 2 танкових та 2 мотострілецьких), частиною військ 2-ї загальновійськової армії (ЗВА) – частина її 27-ї мотострілецької дивізії (мсд) діє “суміжно” та окремі підрозділи 15-ї омсбр (вони, головним чином, діють північно-західніше м. Селидове, забезпечуючи наступ 90-ї тд з півночі, з боку Покровська).
Зі сходу, очевидно, наступають підрозділи двох бригад 51-ї ЗВА противника – 5-а та 110-а окремі мотострілецькі бригади (омсбр) у взаємодії ще з однією бригадою цієї ж армії – 114-ю омсбр.
З південного сходу наступає майже у повному складі 20-а мотострілецька дивізія (мсд) 8-ї ЗВА противника, а також поповнена 39-а омсбр та дивізійна тактична група 18-ї кулеметно-артилерійської дивізії (кулад) 68-го армійського корпусу (АК).
З півдня через р. Сухі Яли діє 36-а омсбр зі складу 29-ї ЗВА, підтримана, очевидно, парою батальйонів 114-ї омсбр, перегрупованих сюди, ймовірно, з півночі. Окрім цього, очевидно, з метою нарощування зусиль командування противника підтягнуло сюди й 57-ю омсбр зі складу 5-ї ЗВА.
– На Времівському напрямку противник задіяв зразу дві свої армії – 5-у та 36-у ЗВА, принаймні їхні головні сили, включно зі 127-ю мсд та 5-ю окремою танковою бригадою (отбр). На додачу тут діють повним складом і дві окремі бригади морської піхоти – 40-а та 336-а обр МП.
Тобто для того, щоб “зрізати” Курахівський виступ, взяти Велику Новосілку та Времівку, а також вийти на околиці Покровська з півдня, командування противника задіяло принаймні до половини військ двох своїх воєнних округів – “Центрального” (ЦВО) та “Восточного” (ВВО), підсиливши їх додатково ще однією армією (8-а ЗВА) зі складу “Южного военного округа” (ЮВО).
Всього у складі трьох угрупувань військ (УВ) противника, сили й засоби яких задіяні в цій “операції”, діють війська 6 (ШЕСТИ) загальновійськових армій (2-а, 5-а, 8-а, 29-а, 51-а та 36-а ЗВА). Правда, дві з них – 2-а та 51-а – задіяні в ній лише “на половину” (решта задіяні безпосередньо на Торецькому та Покровському напрямках).
Окрім цього, тут діють армійський корпус у повному складі (68-й АК), окрема танкова дивізія (90-а тд) та зразу дві окремих бригади морської піхоти (40-а та 336-а обр МП).
Кількісні показники цієї “орави” (приблизні) я давав у минулому огляді, тому повторюватись на цей рахунок не буду. Думаю, й так зрозуміло, які саме напрямки та операційні зони на даний момент є місцем докладання головних зусиль командування противника.
2. Щодо поточної ситуації, то тут, очевидно, спостерігаємо дві “особливо небезпечні” або, як зараз прийнято казати, “проблемні” ділянки на Курахівському напрямку (або у даному випадку краще казати Покровсько-Курахівському) та одно на Времівському, а саме:
– Передові підрозділи 90-ї тд противника (ймовірно, його 228-го мотострілецького полку\мсп та 239-го танкового полку\тп), підтримані по напрямку Новогродівка – Лисівка та Маринівка – Даченське підрозділами 433-го мсп 27-ї мсд, вийшли на рубіж Новотроїцьке – Шевченко – Відродження – Даченське, південніше м. Покровськ (відстань до південної околиці м. Покровськ від передових позицій противника в районі с. Шевченко складає десь 4-4.1 км).
Окрім цього, та ж сама 90-а тд активно атакувала протягом крайніх діб по напрямку Пушкине – Новооленівка та Новоолексіївка – Українка, намагаючись прорватися до дороги Покровськ – Андріївка, але тут протягом 3-х діб просування передових підрозділів противника було незначним.
– Друга “вкрай проблемна” ділянка – це, звісно, південна частина Курахівського виступу, де передові підрозділи 20-ї мсд противника здійснили те, що цілком було очікуваним від них ще кілька днів тому – просунулися по напрямку Дальнє – Успенівка й фактично “вивалились” на тили наших підрозділів, які продовжують оборонятися як у самій Успенівці, так і східніше неї перед фронтом 39-ї омсбр противника (по осі Ганівка – Романівка).
Зважаючи на те, що противник ВЖЕ веде бої за Костянтинопольске та практично зайняв Сухі Яли та Трудове (наскільки розумію, мова йде про 36-у омсбр противника, підсилену батальйонами його 114-ї та 57-ї омсбр), то ситуація там цілком вкладається у термін “критична”.
Адже розмір “коридору”, по якому ще можлива якась подоба МТЗ наших підрозділів східніше Успенівки або їхній відхід у північно-західному напрямку (зволікання з яким мене, відверто кажучи, дивує), не перевищує 1.5 км.
Фактично Успенівка (й відповідно дорога через неї, точніше, дві її вулиці) прострілюється суцільно як із півночі, так і з півдня.
В самому Кураховому бої ще тривають, але противник (ймовірно, 110-а омсбр) вже зайняв більшу частину його центральної (західної) частини. А перед цим кілька днів тому передові підрозділи 5-ї омсбр противника зайняли с. Старі Терни в районі дамби Курахівського водосховища, чим суттєво ускладнили можливий відхід наших передових підрозділів із Курахового на Дачне.
Таким чином, не дивлячись на успішну оборону ЗСУ в районі селищ Зоря та Сонцівка, що, при умові збереження цілісності нашої оборони на р. Сухі Яли, ще давало шанс на утримання с. Курахове, противник просто обійшов цю ділянку північніше по напрямку на с. Українка й південніше вздовж північного берегу Курахівського водосховища через Берестки та Старі Терни, позбавивши ЗСУ такої можливості.
Загалом, на Курахівському напрямку мова вже йде не про утримання власне самого с. Курахове чи району південніше нього, а про планомірний та організований відхід ЗСУ на рубіж Слов’янка – Петропавлівка – Шевченко (нижн.) – Зеленівка. При цьому, аби це здійснити більш-менш вдало, потрібно буде с. Дачне утримувати якомога довше.
Й знову ж таки, якщо й в цьому разі знову “посипляться” фланги, як це трапляється майже “всю дорогу” після Авдіївки (наприклад, в районі с. Розлив чи в районі с. Українка), це буде не “кінцева зупинка”.
– На Времівському напрямку, очевидно, зараз у “центрі уваги” район с. Велика Новосілка, на якому знову ж таки “повисла” вся наша оборона південніше цього селища.
Після того, як передові підрозділи 60-ї омсбр противника (очевидно, при підтримці 5-ї отбр) зайняли с. Благодатне, а 37-а омсбр та 336-а обр МП підійшли до с. Велика Новосілка впритул зі сходу, а далі 40-а обр МП противника прорвалася в с. Новий Комар, питання утримання с. Велика Новосілка різко й “якось раптово” загострилося.
Його трохи вдалося ЗСУ розрядити шляхом пари вдалих контратак у районі с. Новий Комар, відкинувши передові підрозділи 40-ї обр МП противника східніше за дорогу Велика Новосілка – Багатир. Однак, до цього противник встиг зайняти с. Роздольне, тому навряд чи це його крайня спроба “охопити” український район оборони в с. Велика Новосілка з півночі й півдня одночасно.
Одночасно з цим 127-а мсд противника поступово просувається й західніше р. Мокрі Яли (передові підрозділи її полків пару тижнів як зайняли с. Рівнопіль і ведуть вже бої за Новодарівку (противник, очевидно, у смузі дії цієї дивізії прагне прорватися до дороги Гуляйполе – Велика Новосілка й таким чином обійти селище ще й західніше). Однак, очевидно, що командування УВ противника “Восток” сконцентрувало основні свої зусилля східніше р. Мокрі Яли, тому темпи просування 127-ї мсд, скажімо так, “не впечатляющие”, й крайнім часом взагалі все вилилось у спорадичні невдалі спроби пробитися з боку Старомайорського на Сторожове, в обхід Макарівки.
Очевидно, найближчим часом за с. Велика Новосілка розгорнуться вперті та жорсткі бої, бо від цього явно залежить, чи зможе противник організувати та провести подальший наступ у бік с. Розлив та с. Багатир (тобто здійснити щось аналогічне тому, що зараз противнику вдалося на протилежному, північному фланзі – зайти “глибоко за фланг” нашому угрупуванню, яке веде жорсткі та напружені ар’єргардні бої по обох боках траси Донецьк – Запоріжжя).
3. Пара оцінок і висновків.
– Я не знаю, свідомо чи вимушено, але наступ противника, який мав усі перспективи перетворитися (розростися) у його оперативний успіх, зусиллями (рішеннями) російського командування почав протягом крайнього тижня “фрагментуватися” у якісь окремі тактичні завдання. Про дійсні причини цього доводиться тільки здогадуватись.
Противнику ще вдається прориватись на тактичному рівні на якихось окремих ділянках і відтинках (іноді на достатньо “чутливих” для ЗСУ), але, як правило, це ВЖЕ виливається у “відтіснили на пару км”, а ось оперативно-тактична “результативність” цих успіхів вже виглядає “достатньо дискусійною”.
Робиться це все вкрай повільно з чималою кількістю втрат. Противник повзе якимись “ривками”. Ще місяць тому ці “ривки” хоч були систематизованими, зрозумілими й вкладалися у якусь оперативно-тактичну логіку, прослідковувався задум, була очевидною наявність у противника якогось відповідного плану. Але зараз я так сказати не можу.
Наприклад, рішення російського командування стосовно подальших дій своїх флангових угрупувань (одному, очевидно, поставлене завдання “пробитися у Покровськ” замість “довороту” на південний захід, іншому – “взяти нарешті цю кляту Новосілку”, а могли наступати на Розлив, тепер вже пізно) виглядають, саме з оперативно-тактичної точки зору, скажімо так, дуже й дуже суперечливими.
– Інше зауваження стосується “подальших планів” на зиму.
Очевидно, основну масу накопичених весною та на початку літа резервів і ресурсів противник нині застосовує на чітко визначених та обмежених напрямках. Так би мовити, у сконцентрованому вигляді (це “Курска волость” та південно-східний “кут” фронту).
На решті напрямків поставлене завдання “наступать, опираясь на внутренние резервы”. Як на мене, не за горами момент, коли росіянам доведеться оцінити “результативність”, а головне, подальшу перспективність активних дій на КОЖНОМУ з цих операційних напрямків, особливо у порівнянні з тими, де вони протягом літньо-осінньої кампанії наносили “головний удар”, аби визначитись, куди далі доцільніше гатити ці самі “резерви та ресурси”.
Й у зв’язку з цим зовсім не гарантовано, що “основними” залишаться саме нинішні – Покровський, Курахівський чи Времівський.
Нагадаю, на відміну від чималої кількості наших вітчизнянних експертів, які вважають, що “путін навіть не може сформулювати конкретних цілей війни”, він насправді їх ВЖЕ окреслив (так, це ті самі “умови”, за яких він згодний сісти за стіл перемовин), тобто Крим та 4 області (повністю) – Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька.
Це й є його МІНІМАЛЬНІ результати війни, до яких він буде прагнути. І саме вони будуть ВЖЕ визначати у стратегічному сенсі спрямованість, зміст і обсяг планування та організації дій російського війська протягом наступного етапу війни на “нижніх” рівнях.
Фото: Генштаб ЗСУ
