Армії потрібен Військовий кодекс
Як реформувати армію, щоб позбавити її «совковості» й «затягів», врахувати сучасні воєнні реалії? Юрист, правозахисник, а нині військовослужбовець Алі Сафаров пропонує реформувати армійське право — систему керівних документів, що регулюють існування та повсякденну діяльність ЗСУ, відмовитися від застарілих статутів, ухваливши натомість Військовий кодекс та узгодивши його з іншими законодавчими документами.
Адже формувалася ця система спочатку на основі радянських документів, згодом додавалися вже сучасніші норми, проте в старі акти не завжди вносилися необхідні зміни. Або ж певні норми бездумно копіювалися з попередніх наказів.
Фантомні поршневі літаки
Наприклад, в Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міноборони України в Аркуші обліку льотної роботи розмежовується наліт на літаках із реактивними двигунами і на літаках із поршневими двигунами. Але в Збройних силах України немає поршневих літаків. І взагалі останні поршневі літаки, окрім навчально-тренувальних, були зняті з озброєння в Радянському Союзі у 50-х роках минулого сторіччя. Натомість є, наприклад, турбогвинтові літаки, які мають реактивний двигун, але рушій у них гвинт, як у поршневих літаків, тож цікаво, куди саме зараховують наліт таких пілотів?
Якщо простежити історію цієї норми, то вона залишається незмінною від появи наказу міністра оборони СРСР від 01.11.1982 № 0200/ДСК «О введении в действие Наставления по учету личного состава Советской Армии и Военно-Морского Флота».
Висота літер і відстань між наметами
Або ж, наприклад, Статут внутрішньої служби ЗСУ. Він затверджується законом України і регулює купу аспектів військового життя — від обов’язків командира роти до графина зі склянкою в приміщенні чергового.
Цим Статутом імперативно визначаються розміри покажчиків і зразки написів на дверях приміщень у сантиметрах, висота літер, висота розміщення від підлоги. Статут встановлює вимоги до розбивки табору, знову ж таки імперативно регулюючи відстань між наметами та інші фактори, які взагалі-то мають бути індивідуальними залежно від місцевості та ситуації.
І водночас Статут геть не регулює правила військового життя під час війни, розосередження особового складу тощо.
Також положення Статуту в багатьох моментах перетинаються з іншими нормативними актами, зокрема із Законом України «Про військовий обов’язок та військову службу», «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тощо, що призводить до виникнення правових колізій.
Це створює величезні можливості для перевіряльників або для зловживання владою командирами, адже, хай там як військовослужбовець старатиметься, він усе одно щось порушить просто через суперечливість керівних документів. Причому правила накладання стягнень також не врегульовано належним чином.
За однакові вчинки комусь буде зауваження, а комусь сувора догана
Наприклад, Дисциплінарний статут ЗСУ не визначає, за що саме може бути зроблено зауваження, накладено догану чи сувору догану. Це визначає особисто командир залежно від своїх переконань, а часом навіть від свого настрою в конкретний момент. За одинакові вчинки одному військовослужбовцю може взагалі нічого не бути, а іншому прилетить сувора догана, що тягне за собою позбавлення премії. Ці концептуальні моменти, закладені в армійську нормативну базу, дуже демотивують.
Потрібен Військовий кодекс
Якби можна було пофантазувати на тему реформування війська, то, мабуть, перше, що я запропонував би, — це розробка й ухвалення Військового кодексу, який об’єднав би в собі Закони України «Про Збройні сили України», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тощо з узгодженням положень та уніфікацією термінології.
У Кодексі мають визначатися основні засади функціонування армії як структури, взаємодія армії з Міноборони та іншими органами виконавчої влади (нарешті варто чітко визначити, що Міноборони — то не армія, а армія — то не Міноборони). Водночас Кодекс визнав би такими, що втратили силу, статути Збройних сил України, визначивши, що питання, які вони регулювали, мають регулюватися наказами Міністерства оборони України та іншими підзаконними нормативними актами.
Закони «Про національну безпеку України», «Про оборону», «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» тощо не повинні включатися до Військового кодексу, натомість мають узгоджуватися між собою та зводитися в єдиний нормативний документ.
Визначаються Статус і коло регулювання питань наказами Генерального штабу ЗСУ. Наприклад, такий документ, як наказ № 73 про взаємодію з журналістами, має ухвалюватися на рівні Міноборони, а не ГШ і реєструватися в Мін’юсті, адже він стосується не тільки військових. Ну й дається час Кабінету Міністрів України та Міноборони привести свої підзаконні нормативні акти у відповідність до Кодексу.
Додатково Військовий кодекс має узгоджуватися з іншими українськими законодавчими актами, зокрема із Законом України «Про доступ до публічної інформації». Бо, з одного боку, зрозуміло, що армійська система закрита, а інформація зсередини чутлива і впливає на обороноспроможність країни, а з другого — така закритість призводить до зарахування до інформації з обмеженим доступом навіть відкритої за своєю суттю інформації.
Міноборони України як розпорядник публічної інформації має оприлюднювати свої нормативні документи, що, на превеликий жаль, не завжди робиться.
З одного боку, зрозуміло, що в умовах війни є нагальніші потреби, ніж реформування армійського законодавства. А з другого — без реформування підвищити ефективність війська та бажання в ньому служити не вийде.
