Структура та озброєння штурмової роти ПДВ ЗС рф. Частина 2
Отже неділя, тому категорія “різне”, продовжуємо знайомитись із сучасними поглядами російського військового командування на атакуючі\штурмові дії у ланці “штурмова група – штурмова рота”.
Сьогодні розглянемо бойовий склад, структуру, оснащення та озброєння так званої “штурмовой роты тип В”.
Спочатку декілька зауважень загального характеру:
– Очевидно, російське військове командування досить наполегливо намагається узагальнити та систематизувати отриманий ним у ході російсько-української війни досвід організації та ведення бойових дій на різних рівнях бойового управління (від тактичного до стратегічного).
Поява зразу декількох “закритих” навчальних посібників, а також різного роду еспертно-оціночних досліджень ходу та результатів тих чи інших етапів (проміжків) війни, яка все ще триває, про це достатньо наявно свідчить.
В тому числі й посібника, зміст якого ми розглядаємо та оцінюємо сьогодні, а саме “Боевое применение штурмовой роты (группы) в наступлении. Учебное пособие” В.А.Максимов, А.В.Немоляев, О.Ю.Пономарёв (под общей редакцией А.Г.Концевого) – Москва: Командование Воздушно-десантных войск, 2024-й год, для служебного пользования (ДСП).
– Як на мене, цілий ряд положень і доктринальних установок цього посібника, скажімо так, виглядають трохи спірно та дискусійно. Однак, беззаперечно, росіяни у цьому виданні намагаються досить ретельно “преломить” отриманий ними досвід штурмових дій задля підвищення ефективності своїх штурмових підрозділів та їх адаптації до реальних, а не “теоретичних” умов на полі бою, які існують саме на даний час.
Наприклад, у цьому посібнику стверджується, що базовим способом атаки штурмовою ротою опорного пункту противника (тобто ЗСУ) є “последовательная атака с постепенным наращиванием усилий”.
При цьому в окремих випадках, в залежності від характеру місцевості та дій противника допускається спосіб ОДНОЧАСНОЇ атаки\штурму з різних напрямків і ділянок всіма штурмовими групами роти, й нібито для досягнення ефекту раптовості в такому випадку допускається така атака БЕЗ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ.
Разом з тим, у посібнику прямо стверджується, що:
“… одновременный штурм опорного пункта противника всеми штурмовыми группами целесообразен ТОЛЬКО при условии надёжного огневого подавления противника огнём артиллерийской группы и (увага!!!) НАЧАЛЕ ОТВОДА ПРОТИВНИКОМ своих сил и средств с занимаемых позиций”.
Читая ці “перли”, у будь-якого грамотного командира тактичної ланки, цілком очевидно, в такому випадку виникне питання – а, власне, яким чином можливо добитися створення зазначених умов (те саме “надійне вогневе подавлення”) ДЛЯ ОДНОЧАСНОЇ атаки\штурму ВСІМА штурмовими групами БЕЗ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ? Та ще й такого рівня, щоб противник почав відступати з укріпленого, обладнаного та підготовленого до оборони опорного пункту ще ДО самої атаки\штурму.
Штатних вогневих засобів російської штурмової роти (ми їх розглянемо трохи нижче) явно не вистачає для того, щоб створити “надёжное огневое подавление” й тим більше добитися “начала отвода противником своих сил и средств с занимаемых позиций”.
Більше того, будь-якому “вменяемому” командиру ротно-батальйонної ланки добре й давно відомо, що під час атаки\штурму потрібно не тільки супроводжувати рух штурмової роти (групи) артилерійським вогнем (у російському посібнику це визначається як рух “за своими осколками”), а й все ж таки ГОТУВАТИ атаку\штурм у вогневому відношенні. Й в першу чергу, артилерією та мінометами. Причому саме тому, щоб створити те саме “вогневе подавлення”.
“Відкрию таємницю” російським “теоретикам” із тамтешнього командування повітряно-десантних військ: попередня вогнева підготовка атаки\штурму й є ОСНОВНИМ СПОСОБОМ досягнення цього “вогневого подавлення”.
По суті, скоріш за все, автори цього посібника або були “вимушені” оцінити належним чином (як “ефективний”) найбільш популярний (розповсюджений) РЕАЛЬНИЙ спосіб атакуючих\штурмових дій російських командирів тактичної ланки, який вони досить активно застосовують в нинішніх умовах, під назвою “накат”, в тому числі досить часто не тільки БЕЗ супроводу артилерією, а й без попередньої вогневої підготовки, або, таким чином, банально створюють “теоретично-наукове” обгрунтування для виправдання цих “накатів”, а також тих самих сумновідомих “м’ясних штурмів” (типу аби досягнути ефекту раптовості дій, можно без артилерії).
Але все це “лірика”.
Нехай, як каже моя теща, “самі мастять собі голови”, тобто визначаються, чи варто своєму піхотному “м’ясу” попередньо створювати зручні умови для атаки, чи “можно без этих излишеств”.
А ми переходимо, власне, до структури, озброєння та оснащення “штурмовой роты тип В”, якими вони повинні бути, на думку авторів вище зазначеного посібника.
Отже…
Загальна чисельність такого підрозділу повинна складати “не менше” 110 військовиків (“можна больше”, але не факт, що вдасться їх набрати).
– Управління роти (командир, його зам(и), технік, старшина + відділення управління), всього – 11 “тушок”, із яких 1-3 офіцери, решта – солдати, сержанти. Озброєння – 9мм ПМ\ПЯ, 5.45мм АК. Оснащення – 1-2 УАЗ типа “Пікап” + до 2-х квадроциклів (один із яких має причеп), комплект радіозв’язку – до 3-х радіостанцій типу Р-187П1, Р-168-5УН.
– 5 штурмових груп, кожна з яких складається з 12 “морд” і також поділяється, в свою чергу, на 3 штурмових підгрупи по 4 бійця. Всі озброєні 5.45мм АК, але в одній із підгруп є 1 кулемет 7.62мм типу ПКМ або ПКП (він же “в миру” Печенег), а ще в одній – РПГ-7д (ручний протитанковий гранатомет) + руЖЖО мисливське (1 штука) та руЖЖО (чи “носимый” у вигляді рюкзаку) РЕБ.
Таким чином, кожній УКОМПЛЕКТОВАНІЙ штурмовій групі штурмової роти (а це зазвичай основний “юніт”, яким росіяни штурмують\атакують ПВ\СП чи іншу позицію, іноді їх збирається до 2-3-х, і навіть іноді їм додають до 4-5 одиниць “чего-то из бронетехники”, це коли мова йде про повноцінний ВОП\РОП) ПОВИННО мати за “встановленими стандартами” 12 “тушок” (відповідно 12 одиниць 5.45мм АК) + 1 кулемет ПКП\ПКМ + 1 РПГ-7д + 1 руЖЖО для “отстрела вражьих фпв- дронов”, + 1 похідно-польовий РЕБ.
Пересуватися ця група повинна на КамАЗі чи Уралі (або навіть на МТ-ЛБ чи БТР), але в реальності на чому доведеться (іноді навіть на самоскиді). У командира такої групи повинна буди відповідна “радейка” (причому “дубльована”, для зв’язку з “ротним”).
– Далі йде розвідувальна група, яка нараховує 10 військовиків і також поділяється на 2 підгрупи по 5 “морд”. Але на відміну від штурмової групи тут у кожній підгрупі – “радейка” типу Р-187П1, і основним штатним озброєнням є не 5.45мм АК, а 7.62мм АКМ + у кожній підгрупі по 2 снайперські гвинтівки типу 7.62мм СВДС + в одній із підгруп – 7.62мм кулемет типу ПКМ\ПКП.
Пересуваються вони на УАЗ типу “Пикап”, а та підгрупа, яка має “Печенега”, – на квадроциклі з причепом.
– Група вогневої підтримки. Також нараховує 10 військовиків. Ділиться на 3 “розрахунки” (або “бойові обслуги”, якщо вам так більше подобається).
Розрахунок протитанкового ракетного комплексу (ПТРК) – 2 “тушкана”, 1 власне ПТРК (може бути будь-якого типу від “Фаготу” до “Корнету”) + 2 одиниці 5.45мм АК, пересувається на квадроциклі з причепом.
Розрахунок автоматичного гранатомета станкового (АГС) – 4 “морди”, відповідно 4 штуки 5.45мм АК + 2 одиниці власне 30мм АГС-17 “Пламя”. Кататися повинні на УАЗ типу “Пикап”, але в реальності на будь якому транспорті, куди влізуть ці гранатомети та станіни від них + БК.
Ну, й розрахунок великокаліберного кулемету типу 12.7мм “Корд”. Ті ж самі 4 “морди” з калашматами 5.45мм + 2 одиниці цих “кордів”, пересуватися також можуть на будь-чому, куди влізуть ці кулемети та БК до них.
– Є ще окрема так звана “группа обеспечения и резерва”. За своїми чисельністю, оснащенням і озброєнням – та сама штурмова група (12 “тушок”), але в рамках роти на окремих правах. Існує, як інструмент “нарощування зусиль” і закріплення на відбитих позиціях, а також для “оперативного підвозу БК та предметів МТЗ”. Також ділиться на 3 підгрупи (по 4 тушкана в кожній), але на відміну від ротної “лінійної” штурмової групи, з них лише 2 штурмові, а ось третя – підгрупа забезпечення.
Окрім того, ця група забезпечення та резерву” має збільшену кількість транспорту до 2-х вантажівок + 2 квадроцикла, а також у підгрупі забезпечення є окрема “радейка” (я так розумію, для збільшення мобільних спроможностей).
– Ну, й саме цікаве – група БПЛА. Найменша група у складі штурмової роти (до 7 “геймерів”). Ділиться на 2 підгрупи.
Одна – підгрупа квадрокоптерів, 3 “фахівці” (відповідно 3 одиниці 5.45мм АК) + мінімум 3 одиниці Матріх-30Т (штатний максимум складає 5 одиниць) + 3 одиниці Мавік-3(3Т). Мають власну “радейку” типу Р-187П1 і окремо транспортний засіб УАЗ типу “Пикап”.
Друга підгрупа – розрахунок фпв-дронів (до 4-х “операторів”, відповідно 4 одиниці 5.45мм АК). На озброєнні – “за штатом” до 20 фпв-дронів (але на відміну від класичної штурмової роти допускається наявність і “до 10” одиниць фпв-дронів у кожний момент, тоді коли “в класиці” їх не повинно бути менше 20 одиниць). Мають також окремо власну “радейку” типу Р-187П1 і власний штатний транспортний засіб УАЗ типу “Пикап”.
Перша підгрупа зі складу групи БПЛА може напряму діяти під керівництвом командування роти. При цьому 1-2 оператори квадрокоптерів “придаються” управлінню роти, а інший (інші) безпосередньо діють у складі тієї штурмової групи(п), які власне й проводять атаку\штурм.
Окрім того варто зазначити, що, згідно з думкою авторів вже згаданого мною посібника, штурмова рота “типу В” вважається більш “гнучкою” та “адаптованою” до реальних сучасних умов, ніж “класична”, яку ми розглядали у попередньому огляді, присвяченому цій темі.
* * *
Наступного разу розглянемо саме цікаве – основні форми й методи застосування штурмової роти (групи) росіян під час ведення нею (участі) атаки\штурма. Спробуємо оцінити “формалізацію” поглядів росіян на це питання та “рекомендації” щодо їх доцільності.
