Структура та озброєння штурмової роти ПДВ ЗС рф. Частина 1
Сьогодні буде трохи незвичний огляд.
Мені тут один із друзів “підігнав” цікаве чтиво. Називається:
“Боевое применение штурмовой роты (группы) в наступлении. Учебное пособие”, Москва, 2024 г. Командование Воздушно-десантных войск. Авторы В. Максимов, А. Немоляев, О. Понамарёв под общей редакцией А. Концевого.
Тобто це найсвіжіший узагальнений та формалізований погляд командування пігдогівського “дЮсанту” на застосування штурмових підрозділів саме у тому виді бойових дій, для яких їх, власне, й створювали і в яких на даний час дуже активно “юзають” – в атакуючих та штурмових діях.
Звісно, переповідати увесь пігдогівський посібник “для служебного пользования” (27 сторінок) із чисельним схемами, таблицями та викладками я не буду. Але на найбільш цікавих ЗАГАЛЬНИХ моментах зупинюсь. Адже на даний момент для нас це вкрай актуально.
По суті цей опус є такими собі “наполегливими рекомендаціями” з боку командування повітряно-десантних військ (пдв) ри-фи, які сформульовані на основі “досвіду ес-ве-о”, своїм підлеглим командирам пдв тактичної ланки, як і “куди” користувати ті самі “штурмовые роты (группы)”.
Спочатку трохи про те, як росіянське дЮсантне командування, власне, уявляє собі типовий штурмовий підрозділ, його основні завдання та структуру.
Отже розпочнемо з причин появи цих зведених тактичних підрозділів у російському війську та для чого вони призначені.
На думку російських дЮсантних командьорів, основними факторами сучасного бою в ході проведення “ес-ве-о”, які призвели до виділення та формування спеціалізованих штурмових підрозділів (рот) на основі штатних, “лінійних” підрозділів, а також завдяки “анализу и оценки действий подразделений ВСУ”, є:
– постійне зростання рівня ефективності розвідки “поля бою” з боку ЗСУ, особливо у таких видах як РТР (радіотехнічна розвідка), оптико-електронна та якась “нетрадиційна” (у посібнику не пояснюється, що це таке);
– масоване застосування противником (тобто ЗСУ) високоточних боєприпасів та таких, які вражають значні за площею ділянки місцевості;
– масштабне застосування ЗСУ БПЛА, причому як по різновидам, так й у кількісному вимірі;
– цілодобове застосування ними засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ);
– і особливо чомусь виділяється схильність ЗСУ до дистанційного мінування всього, до чого вони здатні дотягнутися, судячи з тексту цього “пособия”, ця якість наших військ дуже їх дратує й їм не подобається.
Основним призначенням штурмових підрозділів ротного рівня, у розумінні російської “дЮсантури”, є:
– захоплення окремих опорних пунктів (маються на увазі ВОП\РОП ЗСУ);
– в окремих випадках мова може вестися навіть про окремі вогневі споруди ЗСУ типу “ДОТ” або позицій окремих вогневих засобів (СПГ, окремого міномету, важкого кулемета й т.д.);
– блокування (захоплення) та утримання окремих ділянок місцевості, які мають значення (вплив) на більш загальну тактичну ситуацію (лісозахисна смуга, окрема панівна висота, брід, будівля тощо).
Зазвичай штурмова рота (група) формується (зводиться) на основі якогось більшого підрозділу рівня батальйону, але буває, що формується на основі полка-бригади.
Тут зроблю власну ремарку.
З того, що я знаю, російські штурмові роти формуються, у переважній кількості випадків, саме на основі бригад і полків, а не батальйонів. По одній простій причині. В їхніх батальйонах, скажімо так, дуже значна “плинність кадрів”. Тому сформувати сталу зведену роту, особливо “штурмову”, російський комбат банально не встигає, це може зробити лише командир полку (бригади).
Даний посібник, доволі чітко окреслює й умови застосування зведених тактичних підрозділів типу “штурмова рота”:
– Діяти вона повинна “дуже бажано” у складі “штурмового отряда” (це по суті батальйон), відповідно контролювати та “направляти” дії штурмової роти повинен російський комбат, причому “під загальним керівництвом” командира полку-бригади. Тобто зразу відкидаються будь-які навіть натяки на децентралізацію бойового управління в тактичній ланці й надання хоча б примарного права на самостійність командиру такої роти.
Але, разом з тим, вже через кілька розділів цей посібник прямо вимагає від командира штурмової роти формування задуму на бій, складання й ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТАЛЬНО (?!) ПЛАНУ на бій, а головне, прийняття САМОСТІЙНОГО РІШЕННЯ на бій. Як у бошках авторів цього опусу одне узгоджується з іншим, мабуть, відомо тільки їм.
Йдемо далі…
– Активне “юзання” в атакуючих\штурмових діях такого роду підрозділу, на думку авторів посібника, можливо лише протягом ДВОХ ДІБ (так і пишуть “боевые возможности роты рассчитаны на срок до двух суток”), далі його потрібного “заміняти”, з контексту це означає, що через 2 доби після вводу “штурмової роти” у бій вона перестає бути придатною до участі у бойових діях (іншими словами, автори “не заблуждаются” на рахунок швидкості та темпів втрати такого роду підрозділами рівня своєї боєздатності внаслідок інтенсивного “стачування” в атаках та штурмах). Тобто, навіть якщо відкинути увесь цинізм та запредельну зневагу до своїх солдатів із боку російського командування, то виходить, що в його розрахунках нормативний термін користування повноцінною “штурмовой ротой” до її повного стачування внаслідок ОЧІКУВАНО-РОЗРАХУНКОВИХ втрат складає лише ДВІ ДОБИ.
Чесно кажучи, коли я дочитав до цього цікавого “моменту”, мене трохи “покоробило”, але не дуже сильно. Бо я тут же згадав, що мова йде про російське військо й його “славные традиции”.
Але далі стало ще цікавіше…
Як виявилося, цей термін “вирахуваний” російськими командирами та начальниками за умови, якщо рота задіяна у так званій “активной фазе” лише протягом 1-3-х годин на добу. У всіх інших випадках “гаплик” такій “штурмовій роті” настає набагато скоріше, ніж 2 доби.
Як на мене, фєєрічно…
Це “забавне” читання російських тактичних посібників ми продовжимо трохи пізніше, поговоримо про структуру та чисельність цих “штурмових рот”, їх озброєння та оснащення, причому як у теорії, так і на практиці.
* * *
Продовжуємо про “штурмовые изыски” командування пігдогівських повітряно-десантних військ.
Сьогодні власне про структуру, кількість та озброєння.
Отже, на їх погляд, доцільно користуватися (створювати) штурмові роти 2-х типів:
– власне “класична” штурмова рота;
– та так звана “штурмова рота типу В”.
Взагалі, доцільність існування зразу двох типів штурмових рот жодним чином або навіть натяком в цьому посібнику не пояснюється. Як на мене, відмінності між ними невеликі (головним чином, у кількості), ну, й наявність у одній та відсутність у іншій кількох структурних елементів.
Цілком ймовірно, що існування зразу двох типів штурмових рот у російському війську обумовлюється конкретними можливостями та спроможностями російського командування щодо їхнього формування, особливу у таких показниках як наявність особового складу, основних типів озброєння та військової техніки (ОВТ) та наявності\відсутності підтримуючих і забезпечуючих дії штурмових рот(и) підрозділів (наприклад, артилерії чи танків).
“Класична” російська штурмова рота складається:
– Власне управління роти (командир роти, його зам(и), технік, старшина, можливі командир\помічник приданих підрозділів). Всього до 5 осіб.
Озброєння: 5.45 мм АК – 5 одиниць, 9мм – ПМ(ПЯ) – 5 одиниць.
– Відділення управління роти – до 5 “тушок”. Озброєння (оснащення) – 1 радіостанція Р-187111, 2 р\с типу Р-168-5УН, 5 одиниць 5.45мм АК.
Пересуваються ці 10 рил зазвичай на 3-4-х УАЗ-ах, але частіше на тому, що “потрапить до рук” – від “буханок” до “позаштатних” КШМ-ок, автокунгів чи “реквізованих” джипів, чи бусиків.
Основними структурними елементами російської штурмової роти є:
– Штурмовий взвод (група). В основному до складу роти входить до 5, буваэ й більше, але дуже рідко. У кожний з них зганяють по 19 “тушок”. Але ця кількість на практиці не стала, може бути більше, або менше.
В свою чергу, цей взвод (група) й є зазвичай основним підрозділом, який російське командування найбільш часто й “густо” використовує в якості “основного штурмуючого” ту чи іншу позицію підрозділу. Іноді в атаках і штурмах їх буває 2, дуже рідко – 3. Всі 5 штурмових взводів ОДНОЧАСНО використовуються ще рідше, не стільки через бажання\небажання відповідних російських командних структур, скільки через банальну “плинність кадрів” та конкретні тактичні умови для організації й проведення атаки\штурму, які дуже рідко цьому сприяють.
Кожний штурмовий взвод (група) складається з командира (озброюється 5.45мм АК та ПМ\ПЯ), заступника командира взводу (5.45мм АК) та 2-х штурмових відділень. Одне – 8 чоловік, інше – 9. Перше (8 “тушок”) має 7 одиниць 5.45мм АК + 1 штуку ПКМ 7.62мм (“покемон” або в миру – пулемёт калашникова модернизированный). Друге (9 “тушек”) має 8 штук 5.45мм АК + 1 7.62мм ПКМ, а також 1 одиницю РПГ-7д (ручний протитанковий гранатомет), 1 “ружжО” (або “рюкзак”) із РЕБ-ом та 1 “ружьё охотничье” (так-так, це у них введено у штат, аби боротися з фпв-дронами).
Загалом, на весь взвод (групу) зазвичай виділяють одну вантажівку (це може бути КамАЗ, Урал тощо). Але буває, що для перевезення цих “смертничків” використовується БТР чи БМП.
– Наступний елемент – “взвод огневой поддержки”.
У штурмовій роті він один і складається з 29 військовиків. Забезпечує виконання основного обсягу вогневих завдань “в интересах” всієї штурмової роти або її окремих штурмових взводів (груп). Має, окрім командира (5.45мм АК + 9мм ПМ\ПЯ) зразу 4 відділення – відділення АГС (автоматичних гранатометів станкових), відділення 12.7мм кулеметів, віддення ПТРК (протитанкових ракетних комплексів) та мінометного відділення.
Перше має 6 “морд” (кожен особисто озброєний, звісно, 5.45мм АК), 1 “радіВУ” типу Р-187111 на відділення та 2 одиниці 30мм автоматичних гранатометів типу АГС-17 “Пламя”, пересувається зазвичай на авто типу УАЗ. Але на практиці це може бути, що завгодно, – від “грузопассажирского” варіанту якогось мотоблоку до навороченого джипу, “реквізованого” у найближчому українському селі чи містечку.
Друге має все те саме по кількості та оснащенню, в тому числі по зв’язку, але замість 2-х АГС-17 за основне штатне озброєння має 2 одиниці “крупнокаліберних” кулеметів 12.7мм типу НСВС “Утёс”. Щодо штатного транспорту – “положений” УАЗ типу “Пикап”, але в реалі може бути також все, що завгодно.
Третє – більше на одну “морду”, до 7-и “тушок”, по озброєнню та зв’язку – те саме, що й в перших двох, але за основне штатне озброєння – 3 одиниці ПТРК (варіантів також може бути декілька й у будь-які конфігурації – від “Фаготу” та “Корнету” у різних модифікаціях до “Метису”). З транспортом також те саме, що в перших двох, але на практиці може бути на 1-2 транспортні одиниці більше або за такий надається вантажівка, бо основне озброєння важке й громіздке.
Четверте – більше ще на одну “морду” (8 рил). Особисте озброєння, зв’язок – те саме, що й в інших. Але за основне штатне озброєння – 2 одиниці 82-мм мінометів типу 2Б14 “Поднос” + зазвичай для пересування надаються саме як штатні 2 вантажівки (будь-якого “кольору та фасону”). По тій самій причині, що й у третьому відділенні, – міномет, сцуКО, важкий і громіздкий + запас мін.
– Наступний елемент штурмової роти – взвод розвідки (12 “АпаснЫГ”).
Очолює командир (також “типу офіцер” – 5.45мм АК + 9мм ПМ\ПЯ) + 2 розвідувальних відділення (одне – 5 “развеТчикоФ”, інше – 6).
Перше має на озброєнні одну штуку 7.62мм АКМ, 9мм ВСС (“Винторез”) – 2 одиниці, 1 одиниця 7.62мм снайперської гвинтівки типу СВДС та 1 штуку 7.62мм кулемет типу ПКПН або ПКП-С “Печенег”. Зв’язок такий самий, як і в інших – Р-187111. Штатним транспортом має бути бронеавтомобіль типу “Тигр-СпН”, але, звісно, їх не вистачає, бо переважно вже попалене, а виробництво не встигає. Тому зазвичай ганяють на чомусь “високопрохідному”, що знайдуть “під рукою”.
Друге – все те саме, але додається 1 гвинтівка 7.62мм СВДС.
– “Завершуючим” елементом типової (або “класичної”) штурмової роти у російських повітряно-десантних військах (пдв) є “взвод беспилотных летательных аппаратов” або скорочено “взвод БПЛА”.
Його також очолює офіцер (1 одиниця 5.45мм АК + 9мм ПМ\ПЯ) + 2 відділення.
Перше – відділення квадрокоптерів (4 “квадро-пілота”), друге – відділення фпв-дронів (до 7 “геймерів”). Зупинимось на цьому підрозділі більш детально.
Відділення квадрокоптерів, яке складається з 4-х фахівців (кожен озброєний 5.45мм АК). На думку “фахівців з командування пдв ри-фи”, повинно мати “за штатом”:
1) не менше 2-х квадриків типу Матріх-30Т;
2) не менше 3-х одиниць квадриків типу Мавік-3(3Т);
3) засоби зв’язку типу Р-187111;
4) транспортний засіб типу “Пикап”.
Інше відділення (фпв-дронів) налічує до 7-и “тушок” (кожна, звісно, озброєна 5.45мм АК), зв’язок – такий самий, як і в першому. За нормою, у відділенні також повинен ПОСТІЙНО підтримуватися запас фпв-дронів на рівні не менше 25-30 одиниць, “тимчасово допускається” менше, але “не менше 20 одиниць” у кожен момент.
Також допускається, що при “управлінні” штурмової роти, у складі “відділення управління” можуть ДОДАТКОВО діяти 1-2 оператора квадрокоптерів “спостереження поля бою” для підвищення рівня обізнаності командира роти про поточну тактичну обстановку й відповідно підвищення рівня його реакції на “раптово виникаючі її зміни”.
Окрім цього, ця настанова вимагає підбирати на посаду командира взводу БПЛА офіцера (сержанта), який “грунтовно розуміє усі особливості та нюанси бойового застосування БПЛА тактичного рівня” (цікаве питання, де вони таких знаходять?).
Для транспортування обладнання та особового складу взводу БПЛА передбачається використовувати автотранспорт типу “Пікап”, “Джип” або спеціалізовані автомобілі, в тому числі броньовані, у кількості не менше 2-х одиниць.
* * *
Таким чином, у типовій (“класичній”) російській штурмовій роті “родом из вдв” нараховується:
– до 157 “тушок (кожна з яких озброєна принаймні 5.45мм АК);
– із них 7 “офіцерів” (від лЬОйтенанта до капітана), але на практиці їх рідко буває більше 2-3-х;
– до 22-24 сержантів (зазвичай значно менше), якщо є десь до 8-10, то й добре;
– до 10 одиниць 7.62мм кулеметів типу ПКП, до 5-и РПГ-7д;
– до 2 одиниць АГС-17;
– до 2 одиниць 12.7 мм великокаліберних кулеметів НСВС;
– до 3 різнотипних ПТРК (із запасом ракет);
– до 3 82-мм мінометів типу 2Б14;
– до 2 7.62мм кулеметів типу ПКПН або ПКПС;
– до 5 тактичних БПЛА типу “квадрокоптер”;
– до 25-30 тактичних фпв дронів типу “камікадзе”;
– а також приблизно до 19-20 різноматніх транспортних засобів, але в реальності може бути менше чи більше.
Звісно, це все “бажані” цифри та показники, згідно з думками авторів посібника. Зазвичай реальні цифри мають куди більшу “амплітуду коливання”. Часто-густо ці зведені штурмові роти у російських пдв виглядають куди більш “убого”, без всієї цієї “розвідувально-вогневої краси”.
* * *
Наступного разу розглянемо більш “модернізовану” та адаптовану штурмову роту російських пдв, так звану “типу В”, де з’являються декілька цікавих нововведень і елементів на відміну від “класичної”.
