Немає ніяких ми
У розмові з імперцями-росіянами треба брати чіткістю, впевненістю, знаннями та високо піднятою головою. Як добре, що є у кого повчитися.
Російські опозиціонери ставляться до нас поблажливо. Вони не вважають нас рівними, в той час коли самі більше говорять, ніж діють. Причому говорять з-за кордону, старанно додаючи в свої ефіри рабське російське нагадування, що вони “іностранныє агєнты”. Вони не вважають нас окремою нацією, хоча й озвучують це, але це звучить так, наче вони дозволяють нам бути окремими, а не визнають цей факт як той, який взагалі не потребує ніяких дозволів.
Вони роздмухують навколо своєї “опозиційності” купу, вибачте, “возні”, яка якихось особливих результатів не приносить.
Я би порадила їм, якщо вже хочеться якось бути присутніми в українській темі, просто озвучувати факти, констатувати події, але не розмірковувати над їхніми причинами та історичними аспектами їхнього формування, бо тоді їх починає нести. Нести з усією імперською сутністю, яка ось тут і вилазить. Бо дійсно, що стосується росіян та українців, – НЕМАЄ НІЯКИХ МИ.
МИ – окремо. Бо Росія – країна-мародер щодо України в будь-якому аспекті. І історичному теж. Вивезти стільки матеріального й нематеріального, висмоктати стільки крові, мізків і перспектив з чужої держави, як це зробили росіяни, починаючи з привласнення нашої історії – це ще треба вміти.
А ще побачила цікаве дослідження. У російського економіста Потапенка (красномовне прізвище) в ТГ. На скрині дані Інституту соціально-політичних досліджень ІС РАН. Російському населенню начхати на відродження Російської імперії, так виходить. Воно хоче задоволення базових потреб, примітивно пожрати, поспати та… хм…, і тому ним легко керувати, що і Путін, і “опозиціонери” роблять зі смаком.
Один натаскує цю масу, як бійцівську собаку, на бійку. Інші, “опозиція”, зі смаком розмірковують про “велич”, нехай і без Путіна, але якусь історичну перевагу над нами, “окраіной”. Інколи так, як Латиніна, – по-лисьому. Хитро. Заколисуюче.
І те, й інше для нас, українців, вже впоперек горла.
