Пасьянс
Жоден із нас не має повної інформації про будь-яку з речей, що нас оточують. Ми бачимо лише окремі фрагменти, які намагаємося скласти в певну комбінацію вподобаним нами методом. Звичайно, у цьому випадку не уникнути суб’єктивщини. Лише строгість методу може її зменшити, але…
Коли я намагаюся скласти українську суспільно-політичну «комбінацію карт», то моє бачення майбутнього стає все більше похмурим і безперспективним. Мені страшенно не подобаються ті процеси, які відбуваються в найважливішому для України секторі суспільного життя. Звичайно, моя інформація про нього дуже обмежена. Я можу намагатися побачити процес «складання пасьянсу» лише з тих карт, які вже відкрилися. Припускаю, що карт засвітилося мало, і це може бути лише одна з багатьох інших комбінацій, але…
Нічого так не характеризує будь-який соціальний конструкт, як робота його бюрократії. Бюрократія, за задумом, – це не те, що виключно має створювати труднощі та руйнувати проекти. Це кібернетична система, яка мала б організовувати функціонування цього соціального конструкту. Однак…
Наведу приклад. Підходить до логічного фіналу один наш проєкт. Ми – це представники трьох університетів. Якби ми здійснювали його, дотримуючись субординації та незмінних із часів царя Гороха військових статутів, то не завершили б цей проєкт не те що до пенсії, а й до смерті. Зараз ми потратили на його повний цикл лише 5 місяців.
А ось тепер уявіть, якби це було за «Боевым уставом пехоты Красной Армии 1942 г.». Я подаю запит завкафедри, він декану, декан дає розпорядження своїм заступникам, ті готують документи для запиту проректору по науці, декан подає запит, проректор по науці дає його своєму офісу, і ті готують запит ректору, узгоджують його з усіма іншими проректорами, відділом кадрів, завгоспом і головним бухгалтером. Проєкт потрапляє в офіс ректора, його подають на затвердження Вченої ради. Вчена рада затребує висновки двох незалежних рецензентів із різних вишів, купу підписів та інших папірців, оформлених відповідно до шаблонів. Потім подається запит у відповідний департамент Міносвіти, де нарешті отримується дозвіл на реалізацію проєкту після того, як інші два університети пройдуть ту саму процедуру. І нарешті розпорядження Міносвіти кочує до нас назад відповідно до субординації. Жах? Не те слово.
На щастя ми маємо фрагменти академічної свободи, тож зробили це, не заглиблюючись у смертельні лабіринти бюрократії. Усе було просто. У мене виникла ідея, моя колега сказала, що знає людину з необхідними нам для її реалізації можливостями, яка підтягнула ще одну людину. І все. Ми попрацювали і, маю надію, ось-ось матимемо результат у вигляді Scopus-публікації. За «Уставом РККА» наш би запит ще десь гуляв би коридорами нескінченних офісів. Як казав один професор, якого я надзвичайно поважаю: «Хочеш завалити проєкт – проведи його через бухгалтерію».
Однак, нездатність реалізувати якийсь там науковий задум чи потратити на подолання бюрократичних перепон втричі більше часу і зусиль, ніж на саму роботу, – це не катастрофа.
А як щодо війни, де життя купи людей залежить не лише від часу на прийняття рішення, а й від гнучкості цього рішення відповідно до обставин?
Ще з часів АТО у нас виробилася традиція приймати життєво важливі рішення, минаючи довжелезні бюрократичні ланцюги. Саме тому ми не програли війну “за чотири дні”, саме тому тримаємося до сьогодні. Свобода ініціативи командира нижньої ланки – це наша суперсила.
Уявіть собі, що командир взводу потребує допомоги армійської чи бригадної артилерії. Він звертається до комроти, той до комбата, той до комбрига, той дає наказ начальнику артилерії бригади, той командиру дивізіону, той командиру батареї, той дає наказ стріляти. А по дорозі це розпорядження пройде через штаби, звіриться з купою документів та запишеться в 38 журналів, якими прикриті дупці тилових бюрократів. Маленька нерадянська армія з перемінним успіхом дає прочуханців величезній радянській армії протягом 10 років. А маленька радянська, статути якої написані в 1937 з поправками 1942 та 1975 років, так зможе?..
До чого це я? Повна заміна нашого командного складу на перший погляд виглядає безглуздою. Вже добралися до рівня комбригів. Далі комбати і комроти? А якщо в цьому тупому перезавантаженні приховано якийсь зміст? І якщо він не в шаленій популярності Залужного, а в чомусь іншому? Адже усіх звільнених командирів, керівників преслужб та інших об’єднує не лише народна любов і робота під керівництвом Залужного. Їх об’єднує здатність приймати ініціативні рішення в критичній ситуації, не чекаючи команди офісу Єрмака чи навіть у перекір його розпорядженням. Саме це врятувало нас від окупації в 2022.
А як новопризначені? Я отримую фрагменти інформації, і мені не подобається пасьянс, який вони формують. Пофіг кінцевий результат, аби лише «згідно з…» та «відповідно до…», а найголовніше не заважати усіляким радникам ОПи керувати бойовими генералами і штабами. Тут може бути два варіанта мети, з якою це робиться. З одного боку, це може робитися з метою посилення «керованості» армії. Сказали штурмувати посадку в лоб до останнього конюха в роті – виконуєш наказ, як сказали, а не шукаєш більш видимі з місця варіанти. З одного боку, це нібито добре, якби не історія воєн.
Розгром потужної французької армії на голову слабшими німцями в 1940 насамперед пов’язаний з тим, що війська на місцях не мали права на ініціативу, і всі рішення приймалися штабами в Парижі. Уявляєте собі логістику управлінських рішень, де інформація від тисяч підрозділів передається фельд’єгерями, телефоном і телеграфом в Генштаб? Французи програли завдяки своїй військовій бюрократії. Радянські поразки і шалені втрати в 1941-1942 роках пов’язані з тим самим. А ще в 1937-1938 роках СРСР, так само як Єрмак, провів «ротацію» військового керівництва. Аж до командирів середньої і нижньої ланки. І тут виникає недобра друга думка – а чи не потрібна ця «керованість» для того, щоб армія не рипнулася після реалізації «мирного плану Єрмака»?
А, можливо, я шукаю чорну кицьку в темній кімнаті, коли її там немає? Може, я не бачу «геніального задуму»? А можливо, це проста тупість викликана некомпетентністю в поєднанні з гострою патологічною клептоманією і нездоровим нарцисизмом?..
