Знайти спільну мову, переступити через образи і йти до мети разом
Однією з найбільших перемог росії в цій війні буде посварити Україну з Польщею.
За своїм значенням для нашої спроможності захищатися і вести економічну діяльність Польща, на мою думку, входить до четвірки найважливіших країн разом із США, Німеччиною та Великою Британією.
Зламати відносини з Польщею досить легко. В недалекому минулому в нашій історії є обопільні етнічні чистки з масовим геноцидом і переселенням цілих областей. Тому з обох боків кордону є ревізіоністи, які мають претензії до сусідів і глибокі історичні образи.
Коли зараз я читаю від досить притомних людей про поганих поляків і погану Польщу, я не розумію, як у них виходить одночасно закликати до єдності навколо президента і так легковажно торпедувати єдність із стратегічним партнером і союзником?
Мені фізично боляче бачити, як просто по методичці путіна українці починають стартувати на поляків. Мені прикро, що не звичайні люди, а політики і лідери думок підкидають хмизу в це багаття, просто щоб зібрати лайків. Бо українці відчувають образу на поляків, то чому б на цьому не зіграти і не збільшити підписоту?
Так, не ми почали цю торгівельну війну. Так, ми не мали би страждати від блокування кордону. Але саме ми критично залежимо від Польщі, а не вона від нас. Саме нам треба виграти свою війну за незалежність, а не полякам. Саме нас, а не поляків, уб’ють тайожні, якщо ми не встоїмо.
Попрошу всіх, хто мені довіряє, знизити градус протистояння з Польщею і поляками. Кордон дійсно блокують переважно не фермери, а найняті росією провокатори. Польське суспільство дійсно переважно підтримує Україну. Польща надала величезну підтримку на початку вторгнення, і задача всього нашого суспільства зробити так, щоб підтримка продовжувалися, а план путіна провалився, і наші народи зберігали добросусідські стосунки.
Зараз велика відповідальність лежить на дипломатах і президенті, які здійснюють зовнішню політику. Давайте допоможемо їм налагодити стосунки з Польщею, замість розпалювати ненависть до сусідів. Навіть якщо зараз дуже образливо, варто шукати примирення заради нашого виживання.
Минулий польський уряд воював за минуле. І програв, поляки не захотіли в середньовіччя.
Нинішня блокада – це про сьогодення і майбутнє.
Так, польські протести є складовою загальноєесівського сільськогосподарського процесу: працювати мало – отримувати багато, сільське господарство не бізнес, а дотаційна галузь.
Водночас проблематика є глибшою, аніж здається.
Якщо для французького чи німецького аграрного лобі прихід української с/г продукції загрози не становить, то польська еліта чітко передбачає майбутнє, адже ще 20 років тому Україною для ЄС була саме Польща. Без війни і втрат, але з ледь живою економікою після радянської окупації.
Польща переживає, що після вступу в ЄС і НАТО їхні дотації з Брюсселю отримуватиме Україна. Українські компанії, залучивши німецьких, французьких, британських, скандинавських, американських інвесторів, легко витіснять польську продукцію спершу зі світового ринку, а далі й з польського. Дешевим і якісним буде вже мʼясо, молоко, яйця, техніка, меблі, автомобілі не з Польщі, а з України.
Так, ми ведемо мову про горизонт у 20 років, але ці роки пролетять дуже швидко.
Це чудово розуміє і Туск, який не просто є заручником ситуації і коаліційного уряду.
Тому нам потрібно говорити з Варшавою ґрунтовно і відверто про все, закладати сьогодні механізми, які сприятимуть процвітанню наших держав і посиленню стабільності регіону через спільні підприємства, взаємодію у стратегічних сферах, політичну і культурну співпрацю.
Європейський Союз розпочав свою історію з Європейського співтовариства вугілля і сталі у 1951 році. Саме навколо вугілля і сталі точилися найбільші попередні війни європейського континенту.
Мудро було б запропонувати щось на кшталт українсько-польського союзу оборони і сільського господарства, який може стати предтечею військово-економічного Intermarium, що надійно захищатиме Захід від навал зі Сходу.
На завершення нагадаю, Польща – член НАТО і ЄС. Нам дуже важливо, Варшава голосуватиме ЗА чи ПРОТИ нашого членства в цих організаціях.
Бо Україна «за парканом» не виживе. І за цього сценарію нам вже буде байдуже, який за ліком поділ Польщі, і ким він буде втілюватися наступного разу…
Герої мають бути не лише звитяжними, але й мудрими.
П.С. Щодо російського впливу на польських страйкарів – так, безперечно, він теж є. Коли ми зможемо знайти спільну мову, переступити через образи і йти до мети разом, вплив Кремля залишиться за Уралом і обмежуватиметься лише тим, скільки діамантів, хутра чи нафти скажуть віддати за європейський автомобіль чи хліб.
Фотоколаж Andrii Osadchuk
Провокації тривають. Фото тракториста з совєцьким прапором і плакатом, який кличе путіна в Україну, Брюссель і Польщу, вже є всюди. Емоції, на які розраховують московські провокатори, вирують…
Я вчергове закликаю ставитись до цього з холодною головою, бо:
1) це фото вже підняло хвилю обурення в Польщі та дискредитувало протест на українському кордоні;
2) змусило польську владу відреагувати: міністр внутрішніх справ заявив, що поліція вже вживає заходів проти автора плаката;
3) міністр отримує критичні відгуки через бездіяльність поліції від польських користувачів: прорвало.
Тому давайте покажемо приклад зваженості і не будемо допомагати кремлю розпалювати ворожнечу. Історія не раз доводила, що від чублення України і Польщі вигравала тільки Московія.
Росія вкладає величезні кошти у роздмухування “побутового антиукраїнізму” у Європі. І цьому дуже складно протистояти.
Українців згадують у контексті всіх негативних подій, від здорожчання цін на комуналку і житло – винні українці, звісно, до кримінальної хроніки. Якщо десь стороною пригоди буде українець, про це напишуть усі пабліки. Навіть якщо він чи вона у якості жертви, на яку напали, все одно буде учасником бійки.
Запускаються дикі чутки й історії з розряду “баба бабі сказала’. Особливість такої усної творчості у тому, що оповідач легко “перескакує сходинки”, і ось уже це сталося не з “сусідом мого кума, якому про це розказав колега на роботі, що почув від своєї дівчини, якій хтось сказав на базарі”, а “з моїм кумом” чи навіть “зі мною”.
Соцмережі дуже спрощують. У кожну стрічку коментарів прийде хтось з вкидом про страшних невдячних українських біженців. І на пряме питання – навіщо ви це робите? – відповість: так що, неправда?
Може, правда, а може, й ні, ніхто не перевірить. Але про хороші випадки, про чесних, відповідальних, гідних людей ви не розповідаєте, хоч таких і більшість.
Підіграють підкуплені росією політики і рухи, які знайшли в особі українців діру, у яку можна злити негатив без шкоди для себе. Підняли голову негідники, які просто кайфують від можливості бити і лякати жінок. Взагалі, росіяни талановито збирають довкола себе всю нечисть, вони як магніт для гімнюків.
Що у цій ситуації можуть зробити українці? Дуже мало, у нас нема ресурсу на гібридні війни такого типу, у нас нема інституцій і фахівців, які б планували і оплачували такі кампанії. Ми не можемо, як росіяни, працювати з “пересічним поляком”. Те, що наших у Польщі багато, нічого не означає – це переважно жінки і діти, які ледве тримаються на плаву, налякані, знесилені і розгублені.
Ми повинні говорити з елітою, інтелігенцією, ЗМІ – вказувати на небезпеку і на те, що ми її бачимо. На те, що це загроза насамперед для їхніх країн, якщо вони проморгають цю гниль, не втрутяться, то наступними будуть уже їхні власні громадяни.
Історичні паралелі, от що. Це вже було, Європа уже заразилася одного разу цим сказом, не дала вчасно по руках нацистам, заплющила очі на погроми. Ситі та цивілізовані буржуа централізовано виловлювали євреїв і ешелонами депортували у Німеччину на вимогу Гітлера, а потім всі разом умилися кривавими сльозами за цей гріх.
Здавалося б, урок засвоєно на всі покоління вперед. Але так виходить, що ні.
Мало що виглядає «природнішим» за порив відплатити полякам за свинство, котре дехто з них демонструє зараз на кордоні, тією ж монетою. Проте…
Моя донька в 2022 взяла в своєму університеті в Єрусалимі академвідпустку й поїхала волонтерити в Перемишль. Вона розповідає абсолютно неймовірні речі про те, які вершини доброти й шляхетності демонстрували там поляки. І ставлення це в моїх очах є цінним особливо, бо воно було одностороннім, адже ми зі свого боку ніколи не мали нагоди продемонструвати подібного щодо них.
Вам не здається, що вони заслужили дещо більшого «кредиту» від нас, ніж ці інфантильні пориви?
І ще одна обставина. Якщо ви вирішили побавитися з поляками в гру, хто кому більше насере, то раджу себе не обманювати – в нинішніх обставинах у нас нуль шансів перемогти.
Хіба що московитів потішите.
Ілюстрація: Олександр Горбаруков
