Сторожові пси демократії чи лагідні болонки влади?

8 лютого Зеленський провів закриту зустріч з журналістами, де пояснив своє рішення щодо звільнення Залужного.

Дивно, але журналістам це ок, і присутні на зустрічі виправдовують владу, мовляв, це нормально, ми, обрані, тепер знаємо мотиви, а простим українцям це знати необовʼязково.

В що перетворилася українська журналістика? В суцільний марафон…

Зеленський в своєму Указі, дописах в соцмережах, традиційному відеозверненні й словом не обмовився про причини звільнення. Просто так вирішив. У нього не вистачило сміливості пояснити мотиви відставки Головнокомандувача в складний і драматичний рік, в який ми увійшли.

Чому Армія, українці, суспільство, які героїчно протистоять ворогу і несуть всі випробування воєнного часу, не мають права почути причини найгучнішої відставки?

Але ще страшніше, що журналісти, які ще вчора були сторожовими псами демократії, погоджуються на роль лагідних болонок, декоративна функція яких – вислуховувати і розраджувати своєю присутністю чийсь поганий настрій. Вибачте за порівняння, але це ні в які ворота не лізе. Ви ж не статисти. А як же ваші читачі та глядачі?

Ми все глибше занурюємося в автократію. Рафінований цинізм – не помічати це і підігрувати.

Як і мільйони українців я хочу знати мотиви відставки. Мені це важливо, в тому числі для прийняття рішень про ті чи інші голосування, наприклад, закону про мобілізацію, про який Зеленський теж публічно не сказав ні слова. Які були претензії до Головнокомандувача? Військові чи політичні?

Головне правило журналістики: якщо інформація є суспільно значимою, – народ має право її знати.

Народ має право знати причини відставки. Панове журналісти, які були на зустрічі, ваша читацька аудиторія і довіра до вас важливіші права допуску до ОП.

Щось так соромно за все це. А, да, забула, депутатам журналістів критикувати не можна…

* * *

Дозволю собі ще раз висловитися про закриту зустріч журналістів із Зеленським. Бо це надто серйозно.

Так, формат оффрекорд і чатем хаус – це усталена практика для розʼяснення позиції, обміну думками, побудови довірливих взаємин.

Але не у випадку, коли мова йде про суспільно значущу інформацію, і коли суспільству про мотиви своїх дій влада не сказала ані слова. Відсутність внятної комунікації з народом ще більше підриває довіру і руйнує єдність.

Журналісти, які були присутні на зустрічі і не закликали Зеленського провести відкритий брифінг для всіх, а не обраних ЗМІ, аби пояснити суспільству і світу свої кадрові рішення, мають усвідомити, що під удар ставиться їх незалежність. У виборі між Банковою і корпоративною єдністю вони обрали елітарність…

Банкова дуже цинічно обнуляє незалежну журналістику. Бо це виглядає як допуск до ексклюзивної інформації в обмін на лояльність і мораторій на критику ОП. До речі, я й не чула з вуст допущених журналістів жодного слова про шкідливість марафону, авторитарні тенденції і т. д.

Найдивніше, коли в закритих зустрічах беруть участь журналісти-розслідувачі, які ще вчора вивертали навиворіт всі секрети влади. А тепер вони грають у гру «в сєкрєтікі».

Від себе додам, що Зеленський – перший президент, який не спілкується з парламентом. Ми не знаємо його думки, наприклад, про законопроєкт щодо мобілізації. Як голосувати за мобілізацію, якщо не знаєш позицію Верховного? Ми не розуміємо мотивів його дій. І вже навіть західні партнери вголос говорять про важливість діалогу між більшістю і меншістю. Я б сказала, між владою і суспільством. І журналісти тут мають бути посередниками, а не грати в рольові ігри влади.

Професійна етика вимагає, аби журналісти звернулися з закликом до президента провести пресконференцію для всіх ЗМІ. Інакше ніякої незалежної журналістики в Україні вже немає, є марафон і ті, кому ОП дозволила «бути незалежними», такий собі російський аналог «Дождя».