Третє дихання. Частини ІІ та ІІІ
Частина ІІ. Пабєда – 2025
Стратегія наших ворогів стала набагато реалістичнішою з часів, коли вони щиро вірили, що їдуть до нас на «спєцоперацію». Наразі вони навіть не сподіваються впродовж 2024 року на якісь нові територіальні здобутки, походи на Київ і Харків чи десанти під Одесою.
На наступний рік перед окупаційним контингентом поставлено досить скромну, і тому, на жаль, цілком реалістичну, задачу: «дєнь простоять да ночь продєржаться» ©. Програма максимум «другої армії світу» на весь наступний рік – утримати під контролем окуповані зараз території та максимально перемелювати наші живу силу та техніку при наших спробах ці території звільнити. Це – все, але це, на жаль, цілком досяжна мета.
За цей самий час російська оборонна промисловість має набрати обертів, знайти дірки у санкційному режимі, які дозволять постачати всі відсутні зараз критично необхідні компоненти, та налагодити виробництво зброї та БК хоча б на такому рівні, щоб покривати всі поточні втрати воюючої армії (забігаючи трохи наперед, наразі росіянам до цієї задачі приблизно яко до неба рачки 🙂 ).
За цей же час їхня мобілізаційна система має провести ще кілька хвиль мобілізації, які сумарно мають додати їм ще від півмільйона до мільйона мобіків. На відміну від планів по промисловості, це виглядає значно реалістичнішим, хоч, як ми побачимо трохи далі, з цим теж є багато запитань.
А що ж далі? Далі вся російська воєнна стратегія базується на майже релігійній вірі у неминучість другого пришестя. Я маю на увазі друге пришестя, як вони його ніжно називають, «Трампушкі» до Білого Дому.
За путінським планом, після обрання Трампа (яке у РФ чомусь вважають абсолютно безальтернативним сценарієм) США одразу припинять постачання нам зброї та БК, що або одразу ж примушує нас капітулювати, або ж, якщо ми виявимось впертими, дозволить РФ нарешті перейти від оборони до наступу та впродовж 2025 року нарешті нас остаточно додавити.
От тоді знову марші на Київ, одеські десанти та все інше, що обламалось у 2022-му. Тільки от ворогів вже стільки, як зараз, а не скільки, як було тоді, а ми втомлені, виснажені, з розбомбленим тилом і без постачання БК.
Стратегія дуже нехитра та зав’язана на декілька невідомих, із яких чомусь розглядається лише найбільш виграшний для росіян варіант. Але це не означає, що вона зовсім не має шансу на успіх. На жаль, має, якщо тільки ми це дозволимо.
Я спеціально не розбиратиму позитивні для нас варіанти – і що Трампа не оберуть, і що навіть обраний він продовжить нам допомагати, і що на той час роль Штатів перейде до Європи. Це все може бути, а може і не бути, і від нас це не залежить. На мою думку, з усього, що від нас не залежить, ми маємо завжди обирати найгірший для нас варіант і готуватись саме до нього. Тоді якщо він реалізується, ми виживемо, бо будемо готові, якщо ж все піде по більш сприятливому сценарію, нам просто буде трохи легше.
Трампушка цілком може тріумфально повернутися до Білого Дому і цілком може перекрити нам постачання у 2025 році. В Європі ж те саме синхронно зробить трійця Орбан – Фіцо – Вільдерс. Все це зовсім не так гарантовано, як собі намріяли у Кремлі. Але цілком можливо і навіть досить ймовірно.
Але ж це станеться не раніше 2025 року. Ми маємо цілий рік на підготовку до такого сценарію. Це не багато, але і не мало. Як у тому старому анекдоті про анонсований всесвітній потоп та старого мудрого равина, «у нас є цілий тиждень щоб навчитися дихати під водою» 🙂.
На мою думку, якщо ми не профукаємо 2024-й, як значною мірою профукали 2023-й, ми цілком здатні підійти до 2025-го в зовсім іншому стані, ніж наразі. В стані, в якому допомога від союзників буде нам звісно дуже корисною, але не аж так критично необхідною та незамінною. Стати самодостатніми та здатними самостійно забезпечувати свої потреби у довготривалій війні – саме це, на мою думку, має стати нашим спільним надзавданням на 2024 рік.
Я впевнений, що ми на це здатні та маємо для цього всі необхідні ресурси – сировинні, технологічні, фінансові, та головне – людський капітал. Слід просто вже зараз поставити собі саме це завдання і сконцентрувати всі сили суспільства та держави для його виконання. Якщо ми це зробимо, російський план «пабєди – 2025» накриється так само, як накрився план СВО.
Далі поговоримо про те, як саме нам цього добитись, але для початку варто трохи зупинитися на інформаційному супроводі нинішнього російського плану.
Частина ІІІ. «Кривавий клоун», «Перша Світова» та інші осінні ІПСО
Поки на справжньому фронті справи йдуть не ідеально для нас, але і геть не просто для наших ворогів, на фронті інформаційному, схоже, ворог вже вдруге за рік перехопив ініціативу та розгортає потужний інфонаступ.
Вперше ворог зумів розгорнути «інфоофензиву» буквально на першому тижні нашої наступальної кампанії. Наші бійці ще тільки спробували пару разів сходити в атаки на «лінію Суровікіна», втратили перші пару танків і БМП, – і вже було ввімкнено цілий потужний «похоронний хор», який поховав весь наш наступ, визнав його «провальним» та заспівав дуже знайому нам пісеньку про «досягнення обома сторонами свого максимуму», «неможливість подальшої зміни лінії фронту» та, як логічний висновок, про необхідність перемовин та заморожування конфлікту.
Хор був дуже дружний та голосний, в ньому зливалися голоси відомих друзів Пу та нібито наших прихильників, дипломати та політологи сиділи з калькуляторами та рахували, скільки десятиліть ми будемо йти до Криму у такому темпі тощо… І чим далі, тим голосніше звучало словосполучення «корейський варіант».
Але по мірі того, як наші бійці метр за метром прогризали «лінію Суровікіна», і з трьох ліній ешелонованої оборони потроху лишалися спершу дві, а потім півтори, крізь цей похоронний хор почали прориватись голоси західних військових, які зовсім по іншому оцінювали наші здобутки у цій кампанії, нагадували про, м’яко кажучи, не адекватне завданням ресурсне забезпечення наших військ із боку союзників, акцентували на співвідношенні втрат сторін тощо.
Зрештою, колишній командувач сил США у Європі генерал Годжес прямо заявив, що його армія з таким ресурсом навіть не почала би подібний нашому наступ, і що здобутки ЗСУ при наявних ресурсах, зокрема при повній перевазі ворога в небі, його просто вражають. Літню інформаційну офензиву росіян ми з союзниками відбили, вона відкотилась, як відкочуються від наших позицій невдалі хвилі «м’ясних штурмів». Добре режисований похоронний хор потроху замовк – замовк у очікуванні більш слушної нагоди та вказівок.
І от після паузи, в час, коли осіння погода об’єктивно дуже ускладнює будь-яке просування вперед, дано старт новій інформаційній офензиві. Перший постріл в ній зробив досвідчений та перевірений ворожий «інфоснайпер» Саймон Шустер.
Цей діяч добре знаний тим українцям, чия пам’ять хоч трохи відрізняється від пам’яті золотої рибки, як автор «розслідування» про «неонацистський батальйон «Азов», який збирає до своїх лав кримінальників – наці з усієї Європи». Це «розслідування» у 2018 році призвело до великого скандалу, слухань у комітеті Конгресу США, та сильно вдарило по допомозі Україні з боку головного союзника. Цілком логічно, що в момент нинішньої кризи у Конгресі США, заручницею якої стала зокрема і допомога Україні, наш ворог активізував саме цього агента впливу з успішним досвідом ударів саме по українсько-американській співпраці.
Постать Шустера робить очевидним те, що за новою хвилею «україноскепсису» в західному інформаційному полі стоїть саме Кремль, хай навіть більшість тих, хто транслює слідом за Шустером основні меседжі цієї кампанії, можуть вірити в них цілком щиро і не вважати себе союзниками Пуйла.
В одній статті Шустера сконцентровано всі ключові меседжі нової інформаційної офензиви, які далі дробляться та порізно спливають у десятках подальших публікацій, обговорюваних нині як на Заході, так і у нас. Саме в його статті виведено всі основні наративи, у яких Кремль наразі хоче переконати західні та українське суспільства.
Отже, яку картинку нам намалювали?
На Банковій сидить президент, відірваний від суворої фронтової реальності. В цій реальності обидві сторони давно вичерпали свій наступальний потенціал, фронт завмер як у Першій світовій, і як у Першій світовій можна далі мільйонами вбивати людей без жодного просування в обидва боки. Армія втомилась, розуміє безперспективність цієї війни і хотіла б миру за будь-яку ціну, але накази кривавого президента женуть її на безперспективні штурми. Пом’якшується все тільки тим, що самі військові намагаються ігнорувати дурнуваті накази з Банкової (притому у Шустера це виглядає так, ніби президент персонально віддає накази ледь не кожному взводу стосовно кожної лісопосадки). Тил так само стомився від війни і прагне мирних перемовин із рашкою, але ніхто не може навіть набратися сміливості та показати президенту реальну картину. А тим часом оточення президента краде як в останній день, і це продовжує безперспективну нікому не потрібну війну, яка, втім, все одно зайшла у тупик…
Правда, дуже знайома картинка? Заміняємо в ній велику війну на АТО, Зеленського на Порошенка, а Єрмака на Свинарчуків і отримуємо дослівно ту саму інформаційну операцію, за допомогою якої нам валили попереднього президента. Тоді ми на це повелися, тож росіяни сподіваються, що «можуть повторити».
Можна було б позловтішатися на тему «чим тебе породили, тим тебе і обнуляють». Але насправді не варто.
Бо тим, хто розробив та напарює цю інформаційну конструкцію, абсолютно байдуже прізвище людини на Банковій. Для них важливо одне: на Банковій сидить людина, яка відмовилась капітулювати перед рашкою.
Не здався на умови Кремля – запускається операція «кривавий диктатор», лише підбираються відповідні епітети. Якщо пригадуєте, першим був «кривавий пастор», далі його змінив «кривавий барига», тепер черга «кривавого клоуна». Був би там автор цих рядків, певно був би «кривавим пінгвіном» або «кривавим ботаном» 🙂 , суть справи від цього не змінюється.
Є сподівання, що наше суспільство бодай чомусь навчилося за останні роки та вдруге на ті самі граблі не стрибне. Однак існує інша загроза – ні «кривавий пастор», ні «кривавий барига» настільки критично не залежали від військової допомоги Заходу, як наразі залежимо ми. Тож те, що не спрацює в нашому суспільстві (а правда ж, вже не спрацює?.. чи це я знову у своїй «бульбашці», відірваній від реалій?.. ), може цілком успішно «вистрелити» на Заході.
В цьому сенсі показовий свіжий вкид через «Більд» (також вже перевірений шлях закидання в інформаційний простір потрібних росіянам меседжів), де вся картинка «від Шустера» подається фактично як нібито вже загальне місце, очевидне всім і кожному, і далі, вже відштовхуючись від цього як від «данності», розповідається, як мудрі Байден і Шольц шляхом маніпуляцій з наданням і ненаданням зброї будуть «підводити», тобто фактично м’яко, але невблаганно примушувати, нашого «впертого» президента до мирних перемовин із Кремлем і заморозки конфлікту.
До речі, у цьому вкиді використовується та сама вада мислення Заходу, про яку я писав трохи вище: якщо вірити «Більд» (для чого втім нема достатніх підстав), Шольц і Байден планують впродовж наступного року так балансувати допомогу, щоб, з одного боку, не дати нам перемогти росіян (що по версії «Більд», завідомо неможливо – знайомий наратив кремлівської пропаганди; притому якщо це «завідомо неможливо», то для чого ж тоді обмежувати нам допомогу, щоб ми бува не перемогли? 🙂 автори наративів самі себе «палять» цією нелогічністю, але ж, на жаль, «піпл хаває»…), а з другого боку, підтримувати нашу оборону та «збільшувати ціну для рашки», аж поки обидві сторони не дозріють до мирних перемовин…
Знову та сама ідея про наявність для рашки «прийнятної та неприйнятної ціни», базована на неспроможності західних людей уявити мислення, радикально відмінне від їхнього…
Те, що у Білому Домі та канцелярії Шольца дійсно бояться нашої перемоги, на жаль, вже доведений факт, і це дійсно впливає на обсяги та темпи допомоги. Що ж до свідомого «підведення до перемовин» – поки далеко не факт, швидше навпаки. Це поки що більше схоже на «вологу мрію» Кремля, яку поділяють багато західних «експертів» та «миротворців».
Отже, бачимо початок потужної операції, яку в російській стилістиці слід було б назвати «прінуждєніє к пєрємірію». Поки що відбувається інформаційний етап цієї кампанії, але у випадку успіху цього етапу цілком може початись наступний – організаційний або ж матеріально-технічний. Тобто, якщо Захід проковтне картинку від Шустера і щиро у неї повірить, схема примусу нас до заморозки конфлікту, описана в «Більд», цілком може стати з російського вкиду (чим вона є наразі) сумною реальністю політики наших союзників.
Нащо це росіянам, і яке місце ця потужна осіння ІПСО займає у загальній стратегії «пабєди – 2025»?
Щоб це зрозуміти, нам доведеться пройтися по деяких інших наративах, які доповнюють викладену вище картину, і які чомусь некритично сприймаються як на Заході, так і у нас.
Далі буде…
Ілюстрація: Hanna Balan
