Їм тебе не убити, Києве мій!
За історію Київ захоплювали і здавали, палили до тла та знищували… але згодом відновлювали… і не один раз.
Але спробувати його захопити в 21 столітті міг тільки або повний ідіот, або божевільний диктатор. Власне, одного такого ми знаємо.
Але Київ вистояв.
Ми завжди будемо вдячні тим, хто став на захист, хто дав бій ворогу. Завжди будемо памʼятати тих, хто віддав життя…
Хоч після «героического отступления» ворога столиця почала потроху оживати, але вже незабаром ми опинилися в пітьмі. Без світла… Без води… Без тепла… Мабуть, у світовій історії, такого вже ніколи не повториться, але столиця вистояла, вкотре…
І знову відновилася.
Цей день Києва особливий тим, що ми пройшли через велетенську кількість випробувань і вистояли. Ба більше, Київ вже не виглядає як столиця, яку тільки нещодавно хотіли брати штурмом і в яку запускали ракети та продовжують це робити мало не щодня. В цьому, звісно, заслуга наших сил ППО.
І скільки б ворог не намагався руйнувати — ми все одно все відновимо і продовжимо жити.
З днем Києва, друзі. З днем міста, яке вистояло.
Ні мопєдом, ні кінжалом
Київ не злякати 🙂
З Днем, вільний, український, європейський, вічний Києве!
З Днем, Місто! Цього року твої бузок і каштани дали якийсь нереальний цвіт.
Назло шахедам, ракетам, атакам, ти настільки прекрасне і незалежне, що ворог може тільки вдавитися з люті.
Дай Боже нам сил і мудрості зберегти і захистити твої історичні памʼятки, будівлі, парки. І від ворога, й від тих, для кого твоя самобутність не є цінністю.
Любимо тебе, Києве!
З Днем Києва!
Минулоріч ми вітали своє місто, ледь оговтавшися після лютого березня, коли пристрасті ще не вщухли, розбіглі містяни ще не повернулися з евакуації. І тоді можна було констатувати головним чином те, що врівноваженість, спокійну й доброзичливу вдачу Києва в жодному випадку не можна сприймати за боязкість чи лінь, чи надлишок миролюбності.
Минув ще рік війни. Він не був легким для країни і для нашого Києва. Але тепер ми трохи більше знаємо про себе і про своє місто.
Крім опірності, незворушності, вміння лишатися самим собою за будь-яких обставин Києву властива велика вітальність. Вміння попри все зберігати красу вулиць і добрий настрій містян. Місто залишається комфортним для життя, а кияни – життєлюбними і схильними бачити світлий бік у всьому.
Ну воно й не дивина – Київ за своє довге життя й не такі випробування бачив.
Не знаю вже, до якої міри така вдача столиці впливає на перебіг війни. Але ж факт, що Україна тримається напрочуд добре. Ми всі молодці, мешканці міст і містечок, сіл і селищ. Врівноважені, терплячі, оптимістичні й хоробрі.
Ну і ще – ми з вами цього ранку пишемо у стрічці наші зворушені зізнання своєму місту завдяки тому, що ЗСУ міцно захищає нас в тилу й відважно б’ється на фронті.
Дякую спонсору мого оптимізму. Слава ЗСУ!
Минулої весни ми залишилися тут без явної стратегічної потреби. Ну бо яка користь від жменьки жінок у воєнному плані? Навпаки, завада.
Але ми відчували, що Місту потрібні точки опори, вузли, через які воно пульсуватиме. Тисячі нервових закінчень.
Усвідомлення того, що я один з таких вузлів, мене особисто накрило на Бесарабці. На порожньому перехресті між брилами загороджень. Я чекала зеленого – хоча з тим же успіхом могла їхати на червоний, хто там дивиться. І зрозуміла раптом, що ми частина живого захисного щита, купола. І ця думка не викликала внутрішнього протесту, щит то й щит, все правильно.
Різне відтоді траплялося, і поїздили ми після того чимало, але відчуття обіймів і безпеки у своєму домі залишилося. Місто подбає про своїх дітей. Великий кіт прикриє лапками своїх кошенят.
Нещодавно, вже майже на 30-му році життя в Києві, я збагнув нарешті природу своєї любові до Києва.
Я виріс на Поділлі, в Кам’янці. Тому ціную узвози і спуски, люблю підніматися та спускатися. Складний рельєф Подільської височини – це мій genius loci.
Київ для мене став його продовженням і навіть у якомусь сенсі вінцем. Місто, яке я сходив вздовж і впоперек пішки. Місто, де я впізнаю плями на асфальті і вазони у вікнах. Місто, без якого не уявляю свого життя.
Дякую тобі, Києве! Зі Святом!
25 лютого 2022 року мене набрали друзі-львівʼяни: «повертайся до Львова!».
Саме тоді я вперше гостро відчув, наскільки люблю це місто і відповів коротко: «я – киянин, без Києва – не буде України».
І залишився в місті, якому давали тоді максимум тиждень-два життя.
Так, він еклектичний, намішаний, бурхливий, складний. Від нашого Києва залишилися лише подекуди церкви, Лавра і Золоті Ворота. Все решта зруйновано і забудовано різними завойовниками, які з усіх сил приходили і безславно зникали.
Водночас, Київ – знову центр східної Європи, серце демократії і вільного світу.
І я пишаюся, що ми разом знищуємо чергового східного дракона.
З днем народження, моє славне Місто!
55 років тому, 1967 р., молодий київський поет Льоня Кисельов перейшов на українську і написав цей вірш – можна сказати, закенселив рос. культуру з саме модним тоді Окуджавою і “всім хорошим” задовго до того, як це стало трендом.
(Я пам’ятаю, як тоді ж, у кінці 1960-х, тато гуляв зі мною-маленькою за руку в Софійському скверику і натхненно декламував мені вголос: “Додому час! До міста всіх кохань!” – так у мене в пам’яті ці рядки й відклались – з окличниками…).
А сьогодні, після їхнього нічного “привітання з Днем Києва”, згадала: “і не відчую ні жалю, ні болю…” – і подумала: ні, ні за чим уже там не шкода – навіть до долі “Трійці” Рубльова, як не дивно, байдужісінько (а вони її таки загепають!) – надто багато безцінного вони понищили в цьому світі, щоб відчувати хоч щось, крім геть беземоційного “ну так, все логічно, туди й дорога”, коли вони переходять до самознищення.
Пророчий виявивсь у Льоні вірш. Київський. Весняний:
Зелені леза юної трави
Очистять душу, стешуть білу льолю…
… Зі святом Тебе, моє Вічне Місто Всіх Кохань – мій Єрусалиме Незруйнованого Храму!
_____________________
Леонід КИСЕЛЬОВ
ДОДОМУ
Шкода Москви. Вже наче відійшов
Від сподівань і пристрастей Арбату
І паху бурштинової гербати
У мареві тих марень, тих розмов.
Додому час. До міста всіх кохань,
Де тополеві вранішні тумани,
Де сірий тулуб вершника Богдана
На золотому тлі Софійських бань.
Літак аж ніби крилами змахнув,
Натруджений двигун тамує стогін.
Невже мені лишиться тільки спомин
Від тих берез у весну крижану?
Зелені леза юної трави
Очистять душу, стешуть білу льолю, –
І не відчую ні жалю, ні болю,
А тільки так, смутне: шкода Москви.
1967
З Днем народження, рідненький!
Ти завжди гостинний для друзів та незламний для ворогів!
Дякую за твою красу та затишність!
Цієї ночі ворог влаштував Києву феєрверк власного безсилля…
З Днем, моє сильне місто…
Що вкотре вистояло від орди. І на яке точно чекає новий розквіт 💙💛.
Бо після темряви – завжди наступає світло…
Їм тебе не убити, Києве мій!
Із святом, столице!
