Вісті з фронтів. 08.03.2023. Частина ІІ (відео)
Сьогодні завершуємо з запитаннями на цьому тижні.
Borys Borys: Чи відмінив американський конгрес резолюцію, яка забороняла надавати американську зброю Азову, та тренувати Азов?
– Ви, мабуть, маєте на увазі резолюцію 2018 року та так зване “звернення 40″… Так, це було, але про відміну даної резолюції я нічого не чув, лише пам’ятаю про рішення компанії МЕТА про розблокування контента про полк НГУ “Азов”. Іншої інформації на цей рахунок не маю.
Иван Секретный: 1) В случае неудачи нашей весенней кампании. Скорее всего, у нас не останется сил для подобных рывков. Каков сценарий, опять переговоры с заморозкой? Или оборона на неопределённый срок с надеждой, что они устанут воевать? Во втором варианте не факт, что раньше не устанем мы.
2) Не могу оценить вероятности, но ведь шансы проиграть есть. Склоняюсь к тому, что мы сделали ошибку давно, безоговорочно выбрав западный вектор после нейтрального, когда рф относительно восстановилась. А нанося урон сейчас, мы принесли много политических дивидендов некоторым странам Запада. Кому-то безопасность, кому-то даже экономические выгоды. При этом они сохранят для себя эти выгоды, если мы потерпим поражение и останемся “нейтральными” с отторгнутыми территориями, главное не разгром. Это плохая ситуация для нас, когда они ничего не теряют от такого развития событий, таким образом, в войну, скорее всего, они не вступят при плохом для нас сценарии. Сейчас уже понятно, что если бы мы медленно дрейфовали в другую сторону, как минимум, военные действия были бы не у нас, а в странах Балтии с более слабым и неподготовленным, чем сейчас, НАТО. Наше политическое руководство, наверное, опять подверглось комплексу “меншовартостi”, только так это вижу… У нас есть ещё опция идти в союз с текущим врагом и Китаем в случае провала? Болтаться с “нейтралитетом” нет смысла, особенно имея таких союзников, которые ни за что воевать с тобой рядом не будут и которым удобно, что это делает слабый за них своей кровью. Это абсурд…
– Ваше тверджнення про те, що у випадку невдалого весняного наступу ЗСУ у нас “не останется сил для подобных рывков” вже само по собі є невірним. З чого ви це взяли? Це перше.
– Друге. Намальована вами конфігурація “идти в союз с текущим врагом” апріорі є самовбивчою (причому не тільки для України та її військово-політичного керівництва), і на це ніхто не піде. Ну й трете, підтримка нас союзниками обумовлюється не якимось схоластичними судженнями про “необхідність протистояти агресії”, а цілком об’єктивними та прагматичними чинниками. Більше того, на мій погляд, ви неправі щодо ймовірності збільшення рівня участі наших союзників у концептуальному протистоянні з правлячим нині в Кремлі режимом.
Oleg Zoz: 1. Зможе росія обійтися найближчим часом без офіційної мобілізації чи буде вистачати прихованої?
2. Наш очікуваний весняний контрнаступ може відбутися вдало без активного використання авіації?
– Думаю, що вони спробують “обійтися без офіційної”, добираючи можливу нестачу живої сили приховано. Але наступну “офіційну” хвилю мобілізації вони завжди будуть мати на увазі як крайній метод.
– Дискусійне питання. На мій погляд, більш активне використання авіації збільшить шанси на успіх. Але тут справа полягає скоріше не в самій авіації, а у боєприпасах, які вона зможе застосовувати, і у формах її використання. А загалом, це цілком можливо при умові, якщо українському командуванню вдасться знайти метод та спосіб гарантованої нейтралізації досить потужної війскової ППО противника.
Maxim Gorban: Багато говорять про “великі калібри” – 152 та 122 мм. А як справи у держави-терориста з важким піхотним? ПТРК? АГС/Міномети 60-82 мм?
– Цього “добра” в них вистачає. Запасів СПГ-9, ПТРК, великокаліберних кулеметів вистачить, щоб оснастити ще одну мобілізаційну хвилю в 120-150 тисяч “чмобіків”, з дрібно-каліберними мінометами трохи гірше, але не настільки, щоб вже завозити “китайські аналоги”.
Петро Євтушенко: Яка логіка обстрілів ворогом Нікополя, Марганця, Червоногригорівки та інших н.п. Нікопольського району?
– Дві основних причини – дезорганізація тилу на Таврійському напрямку, а також прагнення залякати місцеве населення у смузі активного рокадного маневру сил та засобів СОУ. Ви ж, напевно, розумієте у цьому сенсі взаємозв’язок між Кримським та Мелітопольским (Північноазовським) напрямками + вони достатньо серйозно відносяться до гіпотетичної “операції з форсування” Каховського водосховища.
Serhii Sokolenko: Чому наші не відповідають на обстріли Марганця та Нікополя?
– Я не визначаю зміст планових вогневих завдань для української артилерії на цьому операційному напрямку. Питання явно не за адресою. Можу лише висловити припущення, що ведення відповідної контрбатарейної боротьби ускладнюється цілим рядом факторів, починаючи з наявності\відсутності для цього необхідних засобів (включно боєприпаси), закінчуючи фактом розміщення противником вогневих позицій своєї арти у густозаселених районах.
Бодя Савенков: Літом було багато інфи про нарощування виробництва зброї нашими партнерами. Чи володієте ви інфою про успіхи цього нарощення, та, якщо все по плану, коли воно почне доходити до України для посилення спротиву окупантам? Також хотілося б у декількох словах почути, чи доцільно нарощувати в Україні випуск власної зброї, та чого, на вашу думку, держава не дуже зацікавлена в цьому на даний момент часу?
– Ви вже задавали мені це питання, і я вам вже на нього відповів. Якщо ви з якоїсь причини не прочитали його, то я повторю відповідь.
“- Не скажу, бо ця інформація носить закритий характер (особливо в частині “надходження” в Україну), але, дійсно, в країнах НАТО у оборонно-промисловій сфері спостерігається зараз суттєве “пожвавлення”. І це обумовлюється НЕ ТІЛЬКИ необхідністю допомагати Україні, і навіть не стільки нею.
– Так, цілком доцільно. Це об’єктивно збільшує спроможності країни у сфері оборони та національної безпеки, особливо стосовно незалежності від зовнішньополітичної кон’юктури.
– Не згодний з такою оцінкою. Держава цілком зацікавлена, але, на жаль, між зацікавленістю та реальними МОЖЛИВОСТЯМИ пролягає достатньо суттєва відстань”. ©
Максим Семенюк: Добрий день. 1. При перерізанні ЗСУ логістичних шляхів вздовж Азовського моря чи достатньо буде відремонтованого мосту для продовження підтримки південної групи військ рф?
2. Продовження першого питання, тільки з можливим повторним пошкодженням/руйнації мосту які логістичні можливості у них залишаються для півдня і ТОТ Крим?
– Цікаве питання, яке має дуже важливе значення для визначення найбільш перспективного методу та напрямку застосовування СОУ у найближчому майбутньому.
“Перерізання” логістичних шляхів противника вздовж Азовського моря очевидно можливе лише в умовах, коли СОУ досягнуть північного узбережжя Азовського моря на будь-якій ділянці всієї його протяжності. Також очевидно, що це можливо виключно при успішній наступальній операції СОУ оперативного масштабу на цьому напрямку.
В такому разі значення Керченського мостового переходу у системі логістики тієї частини УВ противника, яка знаходиться на окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей України, зросте кардинальним чином. Але, власне, питання “достатньо” його буде чи “недостатньо” можливо встановити достовірно лише, якщо співставити його пропускну спроможність із добовою нормою обсягів предметів МТП УВ противника у вказаних районах, тобто скільки вони “потребляют” палива, запасних частин, боєприпасів, продовольства і т.і. на добу. Якщо цей показник більший за обсяг того, що може пропустити “через себе” відремонтований Керченський мостовий перехід за добу, то очевидно, що у командування військ противника “виникнуть певні труднощі”. Окрім того, не забуваємо, що в такому разі командуванню противника також доведеться “подумати” й про забезпечення населення не тільки окупованих районів Херсонської та Запорізької областей, а й півострова Крим. І все це буде “висіти” виключно на нитці Керченского мостового переходу.
Якщо вас цікавить саме мою думка, то я вважаю, що вихід ЗСУ у будь-якому місці на північне узбережжя Азову буде означати майже крах всієї західної (а точніше південно-західної) частини російського УВ.
– Аргументую. Ця гіпотетична ситуація (мається на увазі прорив ЗСУ к Азову) буде означати майже гарантовану повторну руйнацію Керченського мостового переходу (і на цей раз явно не “часткову”, а повну). В такому разі противнику залишиться лише морський шлях постачання предметів МТЗ для потреб своїх військ у Криму та в Херсонській і Запорізькій областях. На морі поки панує російський чф.
Але очевидно, що в такому разі ніхто полювати за транспортами противника власне у морі не буде, а ось місця вивантаження (порти із відповідним обладнанням) опиняться очевидно під “щільним вогневим впливом” відповідних далекобійних засобів ураження ЗСУ, влучність яких явно переважає “російські аналоги”. Думаю, що буде далі, вам пояснювати не треба.
Oleg Bard: В продовження вашого поста про авіаційний компонент ворога. Чи могли б ви прокоментувати трохи детальніше по носіях Кинджалів (ресурс наявних носіїв, можливість домодернізації решти МіГ 31, (не)можливість обладнання для запуску Кинджалів інших літаків)?
– Ну за моєю інформацією, всього цих літаків (типу Міг-31, які є носіями аеробалістичних ракет типу Х-42М2 “Кинжал”, запас яких у пігдогів оцінюється в 25-30 одиниць) у розпорядженні російського командування є 10 одиниць, з них:
– на АБ “Мачулищи” – 3,
– на АБ “Саваслейка” – 7.
Очевидно, що ті 3, що на АБ “Мачулищи”, можна вважати до певної міри “боєготовими”. За тих 7, які на АБ “Саваслейка”, скоріш за все, можна казати, що “обмежено боєздатні”.
Щодо їхнього ресурсу нічого конкретного не можу сказати. Але очевидно, що Міг-31К є продуктом модернізації саме під комплекс “Кинжал” дальнього винищувача-перехоплювача типу Міг-31БМ (по суті, Міг-31К є таким собі разгонним блоком цього комплексу). Відповідно, якщо зміст цієї модернізації передбачав роботи з подовження ресурсу літака, то можемо стверджувати, що він у них “достатній”. Але це можемо стверджувати відносно двигунів літака та його авіоніки, а з планером цих літаків – складніше, бо він також мав певний “наліт” під час того, коли ці літаки ще перебували у якості Міг-31БМ, і цей ресурс явно не безкінечний (особливо у високошвідкісного, надзвукового винищувача-перехоплювача, в якого в ході його польотів планер зазнає ну дуже значних навантажень). Мало того, планер цих літаків, як його двигуни, не поміняеш, принаймні це ну дуже складно зробити, тому вважаю, що власне через “старий планер” ці “кінжалоносці” мають стосовно свого загального ресурсу все ж таки певні обмеження.
– Стосовно переобладнання під цю зброю інших типів літаків, то це також проблема. Бо не всі вони мають схожі ТТХ з ТТХ саме Міг-31БМ, серед яких ключовою є його здатність розганятися до швидкостей, при яких є можливість запускати саме ракети типу Х-47М2. Я ж кажу, справа не у змісті робіт по “доопрацюванню”, а у спроможностях цього типу літаків розганятися. І так, пігдоги можуть подовжити процес “дообладнання” своїх Міг-31БМ до рівня Міг-31К, але явно не у значній кількості (технологічна складність відповідних робіт, необхідність використовувати дуже специфічні матеріали, наприклад, деталі з рідких сплавів і т.і.). Це явно не швидко, це явно не у значних обсягах і це явно можливо на поодиноких екземплярах.
Yaroslav Vovnytsky: “Флот морських дронів”. Проект получил широкую рекламу после рейда на бухту Севастополя. Есть ли у него перспективы с учетом того, что SpaceX запрещает использование Старлинк на дронах (и имеет техническую возможность реализовать этот запрет), а собственного решения для обеспечения управления ими Украина не имеет (если только мы не запустили несколько своих спутников, о чем как минимум в публичной плоскости ничего не известно)?
– Думаю, що ці перспективи існують, а можливості щодо управління цим видом озброєння не обмежуються виключно системою Space-X. Але, скоріш за все, тут є певний військово-політичний чинник, бо очевидно, що реалізація цього проекту потребуватиме технологічної допомоги наших союзників у дуже чутливій військово-технічній сфері. І на данному етапі це скоріше не питання “наших власних супутників” (хоча при певних зусиллях і це можливо), а питання “надання технологічної та військово-технічної допомоги” з боку відповідних структур наших країн-союзників. Наприклад, у Пентагону явно є власна відповідна система управління для інтеграції її у “перспективні системи озброєння”.
Євген Губарені: Є певні чутки, що ЗСУ знову мають змогу використовувати Вільху і навіть ніби Грім. Але питання скоріше наступне. А є шанси, що ЗСУ отримає від партнерів інформацію про “жирні цілі” для ураження цими системами на території московії?
– Думаю, що це вже відбувається. Принаймні Пентагон та навіть наші посадовці не заперечували той факт, що “союзники діляться відповідною розвідувальною інформацією з Україною”.
Дмитрий Шеставин: Известна ли номенклатура того, что хранится сейчас в Колбасной? Алкснис-младший утверждает, что там остался хлам. Но все же знать мнение двух людей лучше, чем знать мнение одного.
– Відома, причому нашій воєнній розвідці відома детальна інформація щодо того, що залишилось на цих складах. Більше, звісно, я не можу вам повідомити у відкритому форматі.
Юрій Олексійович: Як думаєте, чому не було масованих спроб рф знищення дніпровських мостів? Чи це взагалі неможлива операція? Не змінили думки, що”Бахмут прийдеться залишити”?
– Ну, скажімо так, відповідні спроби противника це зробити все ж таки були. Але, ви праві, масованого застосування засобів ураження, аби досягнути цього, противник не робив. Думаю, по одній простій причині.
Відсутності у нього можливості застосувати відповідні засоби ураження, які б ГАРАНТУВАЛИ йому успіх в цій справі.
1. Мостів через Дніпро явно не один.
2. Наряд “високоточних” російських ракет, який необхідно задіяти для того, аби гарантовано вивести з ладу хоча б один мостовий перехід через р. Дніпро, явно “немаленький” (й відповідно, у вартісному вимірі також).
3. Не існує гарантії того, що характер ушкоджень буде таким, який би не дозволив відновити функціонування атакованого мостового переходу у порівняно невеликий термін (згадайте, як наші руйнували Антонівський міст, а там були більш влучні засоби ураження з відхиленням на поодинокі метри, й все ж-таки противник протягом достатньо тривалого часу раз за разом відновлював його).
4. Об’єктивно система ППО України нарощує свої бойові спроможності ПОСТІЙНО. І, звісно, такі об’єкти як мостові переходи через р.Дніпро знаходяться під її “особливим контролем”. А це об’єктивно потребує від противника двох речей – різко нарощувати КІЛЬКІСТЬ ракет у “залпах” (особливо тих, що здатні проривати багаторівневу систему ППО, а таких у росіян явно не “забиті під зав’язку склади”), одночасно сподіваючись, що “щось таки попаде”, а також якось подавити (ввести в оману) нашу ППО, яка прикриває мости. Без цих двох речей шанси добитися “кардинального руйнування” ну не дуже значні, можна просто викинути у води Дніпра дефіцитні ракети вартістю у не один мільйон “зелених президентів”.
Павло Трегуб: Костянтине, наскільки реально в найближчому майбутньому наявними можливостями в тому чи іншому місці контрнаступати/наступати, щоб вийти на Азовське побережжя? Чи потрібно буде, на Ваш погляд, почекати поки запрацює європейський випуск снарядів до нашої артилерії на повну потужність. Дякую.
– От “люблю” я такі запитання штибу “наскільки реально”, нібито я є якійсь оракул.
На мій погляд (це виключно моя особиста оцінка), поки що це “нереально”. Наведена вами причина – одна з багатьох, чому поки що “нереально”. Хоча для організації та проведення якогось важливого наступу оперативного рівня, доцільність якого визначається загальним змістом та часовими рамками реалізації стратегії ведення війни військово-політичним керівництвом держави, вона може бути тимчасово “вирішена”, причому декількома методами, про які я, звісно, вам тут казати не буду.
Тому “чекати” є сенс, лише тільки якщо “без цього ніяк”. А ось це вірушувати не нам з вами, питання “вистачить чи не вистачить” – лише ОДНЕ з багатьох, які очевидно будуть розглядатися відповідними органами військкового управління при прийнятті відповідного рішення.
