Ми точно не забудемо?
Вибачте, за те що занурю вас в реальність, але…
Про яку помсту ви зараз кажете? На підставі чого у вас з’явились думки про помсту, окрім ваших емоцій?
Тиждень тому харківський суд відпустив навідницю, “робота” якої закінчилась жертвами. Місяці 2 чи 3 тому з України взагалі втекла директорка київської школи, яка теж наводила взамін за обіцянку призначити її міністром освіти. Теж суд відпустив, поліція відпустила, прикордонники.
То про яку помсту людям, які знаходяться далеко в російському тилу і ймовірно охороняються, ви говорите, коли державні органи не здатні карати навіть їх дрібних спільників тут, затримавши їх, маючи докази проти них?
Наголошую, мова йшла про людей, на руках яких кров.
Так, є й ті, кому більше не пощастило, і хто присів. Але такі теж живуть надіями і готуються до помсти. А чого їм не готуватися, якщо кандидат в президенти від партії путіна не тільки не сів в тюрму, а й навіть не втратив позицій і далі є особою, яка зберегла політичний вплив на прийняття рішень в Україні. І шуфрич. І інші десятки таких. І тисячі рядових партійців, більша частина з них ідейні українофоби і зрадники. Вони живуть, наводять, надіються, сподіваються, чекають.
В них є підстави чекати: їхня структура збереглася. Їхні люди збереглися. Товариш портнов спокійно виїхав з України дочекатися кращих часів, щоб знову повернутися разом з його 25-річним сином-волонтером, бо він за версією патріота Данілова батько трьох неповнолітніх дітей віком 25 років. Ну і патріот данілов, який пише дуже патріотичні твіти, ніяких інших претензій до багатодітного батька портнова не має, як і поліція, СБУ.
Чи ви теж будете під дурника косити і як данілов вдавати, що не розумієте скільки тисяч жертв на руках цієї мразі? Помстимось? Дістанемо? Де будете шукати? Ну і камон, він же тут був, в 2 метрах від вас, його випустили, порушивши при цьому закон.
Чи інший, не менш кричущий приклад, коли цивільна шарійовська zeлупа, яка вивергала відверто злочинні, сепаратистські меседжі аж до вторгнення, раптом стала допитувати полонених. І більшості з вас це подобається. І мало хто з вас задає собі запитання – а як так взагалі сталося? Як так сталося, що цивільний має допуски допитувати полонених? Навіть без його політичного і ідеологічного бекграунду. А з його політичним бекграундом – це взагалі 3,14здець. А хто сказав, що головне завдання цього чувака те, що він робить (а який сенс його “роботи”, до речі? Щоби що? Щоб переконати людей, які прийшли нас вбивати? А для чого це робити в принципі?), а не витягування якнайскоріше найбільш потрібних для ворога людей? Хто це перевіряв? Хто за це буде нести відповідальність?
Тому про яке покарання якихось пілотів на території ворога ми зараз мріємо, коли в нас в тилу не можуть покарати якусь лошару, від наводки якої загинули люди?
А ті, кого навіть покарали, сидять і чекають, щоб адвокати єфремова порішали, як з єфремовим, рубаном, савченко, штефою, цемахом, беркутом.
Ніхто не боїться наводити, корегувати. Бо вся система прекрасно працює, поки ми мріємо про помсту.
Й саме тому на наступний день після Бучі можна підписувати секретний указ про переговорні позиції в Стамбулі, після Вінниці – зернові угоди. Про Кременчук, Київ, Харків, Нікополь і т.д., взагалі всі забули. Тому, звісно, “помстимось” з такою пам’яттю. Ага.
Так, до речі, про пам’ять. Буквально позавчора всі дружненько проігнорували інфу про прохання України не карати Білоруську СССР санкціями ЄС. А це не тільки винуватців стосується, точніше їхнього відмазування, це стосується й схеми постачання товарів подвійного призначення, які досі йдуть через цю недокраїну, і з них будують ракети, які нас будуть вбивати. Але так “ми помстимось”, ігноруючи. А що нам?
Правда, поки не зрозуміло, кому будемо мстити. Адже за офіційною державною позицією, озвученою не пізніше ніж місяць тому, в усьому винуватий путін, і як тільки його не стане, то так відразу ах і ох, побєдім. То ж віримо в рак путіна і переворот олігархів, і все само за нас вирішиться.
* * *
Я теж вірю і сподіваюсь, що колись це станеться, і ми помстимося. Що знайдуться люди, які мають більшу пам’ять, ніж 3 дні, і відчуття справедливості, що пронесуть свою історичну місію крізь роки і помстяться за кожну сльозу, не кажучи вже про кожну краплинку крові, але станом на сьогодні в мене немає жодних підстав обіцяти, що ми не забудемо і помстимось. Бо забули. Бо не помстились навіть тим, хто вже був в наших руках, і в кого на руках наша кров.
Після війни у нас буде величезна кількість роботи.
Відбудувати будинки. Поновити економіку. Знайти робочі місця для сотень тисяч ветеранів.
Оплакати загиблих.
Знайти своє місце в світі.
Але буде одне завдання, яке стане перевіркою. Тестом. Випробуванням.
Чи за всіма проблемами, за політичними сварками, за тисячами дрібних щоденних викликів ми знайдемо сили збудувати інституцію, яка буде карати військових злочинців? За Дніпро, за Бучу, за Лиман, за Запоріжжя, за Маріуполь, за Херсон, за все і за кожну втрачену душу.
Це величезна робота. Це пошук, це бази, це проникнення, це складні операції на чужій території. Це аналітика, це OSINT, це десятки, це сотні тисяч людино-годин роботи. Це складно.
Але це необхідно. Скільки б нам це не коштувало. Скільки б часу не зайняло.
Це не помста – це інвестиція у майбутнє. Це знак піднятої руки, знак всьому світу: той, хто прийде в Україну з війною, буде проклятий і покараний за будь-яку ціну. В будь-якому місці. В будь-який день.
Це випробування. Чи не забудемо. Чи не пробачимо. Чи не відволічемось.
Але якщо цього не зробити, воно повториться знов.
На фото: Знищений російськими військами Маріуполь. Фото зроблене 3 квітня 2022 року. Фото: Павло Клімов / Радіо Свобода
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»
