М’ясорубка має працювати

Лариса Волошина

Коментуючи явну реінкарнацію групи Шойгу – Герасімова – Лапіна, я би не поспішала заявляти про перемогу цього клану над групою Пригожина – Кадирова – Суровікіна. Я не вірю в несанкціоновані перемоги чи поразки в оточені Путіна.

Справа в тому, що щуряча возня біля трону відбувається постійно. Вона підтримувана, а інколи і ініційована самим Путіним. Це постійний процес, який час від часу навмисно підсвічується кремлівськими софістами, щоб створити у всіх нас ілюзію можливих змін. Щось на кшталт театральної сцени де, щоб показати зміни пейзажу та плин часу, просто міняють декорації і платтячко на головній героїні. Тому я не вірю у інсайти і просвітлення тих, хто був колись вмонтований у Путінську вертикаль. Тому що це мафія. А там не буває колишніх. Тільки мертві.

І Суровікін, і Пригожин, і Шойгу з Герасімовим – це просто театральний задник, який Путін тасує, щоб підтримати у народі віру у зміни на краще. Бліцкриг Герасімова за три дні не вдався – на сцену виходить Пригожин і розігрує таку знайому обивателю мініатюру: «Дєди, ой, зекі воювали». Від нагромаддя тіл російських солдат вже нудить – знову повертаються на сцену тріо ШойГерЛапін і пропонує народу не боятися чергової хвилі мобілізації. Вони ж тіпа «адеквати». Там, де Герасімов за три дні, – там вкрадені унітази, мереживо і кавоварки. «Можем повторіть», – посміхаються вони зе-патріоту з телеекранів і підморгують: «Патєрь нєт. Ти же пам’ятаєш?».

Путіну потрібно, щоб російський мужик не просто продовжував заліпати на серіалі СВО. Він має відчути спокусу прийняти в ній участь. А для цього потрібно малювати перспективи. Для мене очевидно, що для Путіна важливо затягнути війну так, щоб потенційний росіянин-смертник не втрачав до неї інтерес. Саме тому на внутрішньому пропагандистському полі Кремль навмисно то підвищує, то знижує темп. Надія на перемогу – страх поразки. Надія на безкарність – страх смерті. Надія – страх. Не будемо забувати, що створені таким чином емоційні гойдалки утримують натовп у стадії масового психозу краще, ніж просто кондова ура-пропаганда.

Кадрові зміни в командуванні РОА (російська окупаційна армія) є початком переходу до нової хвилі мобілізації. Люди, м’ясний вал, озброєний аби чим, – це єдине, що залишається Путіну в даних обставинах. Йому потрібно протриматися до виборів у США, до збіднішання Європи, до втоми від війни серед тих українців, хто притомився чекати «коли ж все стане, як було». Щоб виграти час Путіну потрібно, щоб м’ясорубка не зупинялася ані на мить. Він визначився і з тактикою, і зі стратегією, а тепер просто регулює швидкість помолу.

Росіянин має хотіти продовження війни навіть більше за вождя. А для цього потрібно, щоб обиватель не боявся вступати в чмоби. Щоб він сподіватися пересидіти небезпеку десь на другій-третій лінії. Щоб страх перед кувалдою знову змінився надією опинитися поближче до халявних унітазів та пралок. Коли знадобиться знову налякати пересічників та нагадати їм, що вони сміття під ногами господаря, – знову на сцену повернуться Пригожин та кувалда.


Тетяна Кохановська

Ну що, в рашок черговий етап пересування ліжок в борделі – маю на увазі кадрову катавасію у війсковому керівництві.

Нагадаю, як воно було: спершу стало відомо, що знову просунули на керівну посаду (начштаба сухопутних військ) одіозного лапіна. Це той, на якого першим навалилися кадирка з прігожиним у своєму холіварі з ГШ та міноборони РФ. І той, який проспав нашу харківську офензиву. Що прикметно, про це призначення всякі типу експерти, особливо з-поміж хорошіх рашків, глибокодумно сказали, що це, мовляв, синекура замість відставки, бо просто в рашків генералів не відправляють у відставку, а засувають на незначущі посади. Але наступного ж дня – дебільну морду суровікіна понизили. А цегломордого гєрасімова, якого всі списали з рахівниці ще навесні, навпаки, призначили командувати СВО. Тобто то не була випадкова флуктуація, це тренд. Який саме?

Ну давайте пригадаємо історію військового жабогадюкинга в рашків.

24.02. 22 вони розпочали кампанію з надзвичайним апломбом, з позиції “другої армії світу” і фактично з цегломордим гєрасімовим на чолі: він (а не всрата шойга тайожна) рахувався за головного військового мислителя, дійсно, написав за життя купу полководницьких умствувань, зокрема ту саму доктрінугєрасімова, яка йшла завжди в додатку до репутації “другої армії світу”. Воно й лежало в основі розбійницької діяльності рашків в Грузії, Сирії. Ну і ймовірно, що до планів широкомасштабного вторгнення він теж доклався.

Ну а далі сталося те, що сталося: спершу епічно провалився бліцкриг “Київ за три дні”. Далі був “жест доброї волі”, себто ганебний звал з північно-західних ділянок фронту. А там і поготів – низка морських розгромів на півдні, які увінчалися отріцатєльним всплитієм “москви”, а також вигнанням рашків зі Зміїного. Що вкупі з гальмуванням наступу на незламний Миколаїв поховало ідеї морских десантів на Одесу і тому подібної пуєти щодо відрізання України від узбережжя Чорного моря.

На цьому етапі цегломордий гєрасімов, зрозуміла річ, впав в немилість. Бо, окрім очевидних провалів як таких, стався кумулятивний ефект: вся ця веремія поразок в друзки рознесла репутацію “другої армії світу”. Ну й її мозку, себто цегломордого.

Далі була низка гарячкових і короткочасних призначень на командування. Якихось там дворнікових, ще когось, я вже забула. Але то все були питомці гнізда гєрасімова, олдскульні рашківські генерали. Які заробляли досвід і репутацію у війнах з відверто слабшим противником: Чечня, Грузія, Сирія. А от ЗСУ їх били, били, ганяли сцяними тряпками.

І тоді кремліни (а ймовірно, що особисто хуйло) почали вивищувати альтернативних, так би мовити, полководців. Різних там пройдисвітів і самозванців, як дон-дон кадирка з його тік-ток-військом чи взагалі інфернальний і водночас нісенітний персонаж – отой поварпутіна прігожин зі своєю зграєю кримінальників. Ці “обновлєнці” вирізнялися надзвичайною галасливістю і нахабством і одразу почали атаку на олдскульний генералітет – мовляв, вони тільки красти і вміють, а от ми зараз покажемо, як треба воювати.

Ну від кадирки взагалі був тільки лемент і вереск. прігожин натомість своїми кримінальниками реально двіжує – але піару в його діяльності було явно диспропорційно більше, ніж реальна значущість. Ну і вони повели розгнуздану піар-кампанію проти олдскулів, дедалі брутальнішу. Довго видавалося, що “обновлєнці” беруть гору – вони навіть домоглися чергової зміни командування СВО. Оцей пришелепкуватого вигляду суровікін, який розпочав свою діяльність з обстрілів цивільної інфраструктури і звалу з правобережного півдня Херсонщини, він же, вважалося, був близький до “обновлєнців”.

Причому “обновлєнці” свої атаки не припиняли, від нападів на другорядних персонажів як лапін перейшли до атак на безпосередньо гєрасімова, буквально матом на нього гнали.

Всі пропагандони кремлінів вже переорієнтувалися на прігожина, і взагалі його стало неймовірно багато в інфопросторі: він навіть в дипломатію поліз, розсилаючи кувалди по структурах ЄС. Ну і не забуваємо – це ж він зараз затято двіжує на Бахмуті-Соледарі з явною метою довести, що тільки він і вміє воювати. Причому застосовує не те щоби щось іноваційне, а типову рашківську тактику закидання м’ясом а ля жуков, причому в граничному вираженні. Щоправда, успіхи в нього не дуже, тому вдався в підробки “кадиров-стайл” – коли писав ролики про нібито захоплені соляні шахти.

І тут раптом, просто посеред бахмуто-соледарського рубілова – та-дам, приходить звістка про велике пересування в керівництві. Ну як пересування? Повернення до первинного стану. “Іноді вони повертаються” – це ж про гєрасімова.

Що б це мало означати, для нас і для розуміння процесів всередині рашків? Припущення є різні – і що цегломордого повернули, аби звалити на нього черговий жест доброї волі. І що суровікінська тактика винищення інфраструктури відкинута як неефективна (може й так, масованих ракетних обстрілів по всій території України давнувато вже не було). І що це означає перехід до масової чмобілізації, тому повертають гєрасімова як потенційно здатного оперувати масштабними воєнними діями. (Ми ж бо розуміємо: вправлятися з 40 тисячами кримінальників, як то робить прігожин, і з 500 тисячами чмобіків – це все ж таки різний рівень).

Особисто я схиляюся саме до цієї думки, тобто вважаю, що цегломородого повернули, аби він вправлявся омріяною хуйлом півмільйонною армією.

І ні, це не викликає в мене великого переляку. По-перше, було очевидно, що рано чи пізно вони перейдуть і на цю гидоту: на масову “м’ясну” війну. Це вкладається в хуйлячі уявлення про належне. Про невичерпні ресурси роіссі-матушки. І то пришвидшить настання внутрішніх соціальних наслідків цієї війни. По-друге, те, що їм для цього доводиться вертати максимально обісра… зкомпрометованого гєрасімова, радше тішить, ніж лякає. Бо його ЗСУ вже раз відпиздили. Дарма що були заскочені зненацька. А тепер і наше військо краще готове, і союзники зрештою зібрали думки в купку.

Втім, це все лише припущення, напевне знати механізми цієї кадрової каруселі ми не можемо.

А є позасумнівні речі:

а) Це апаратна поразка “обновлєнців”. Олдскули завдають удар у відповідь. 🙂
б) Це свідчення відсутності в рашків еврістичних можливостей якось варіювати свою тактику. “Нові ідеї” не працюють, тож вони повертаються до того, з чого почали (і облажалися), явно ж не від хорошого життя.
в) “Обновлєнці”, які доста вже нагуляли сили і впливу, це так “олдскулам” не подарують. А отже, буде новий оберт апаратної гризні в стані противника.

Словом, всю цю метушню схильна сприймати як позитив, як свідчення того, що в кремлінів справи зайшли в глухий кут.

Тримаймося! Слава ЗСУ!

Автори

, ,