Вісті з фронтів. 03.10.2022
Очевидно, що так звана “оборона по Осколу” противника сьогодні-завтра завершиться вже “окончательно”, і з усією непохитною та суворою реальність на порядку денному для противника виникне питання іншого порядку – а чи варто взагалі обороняти Сватове?
На перший погляд – дивне питання. Звісно, що так, за відступ зі Сватового путінГ явно по головці не погладить й цукерок не випише.
Але тут, як завжди, є свій нюанс…
Полягає він, головним чином, в тому, що усі ці “резерви”, які йшли й прийшли на допомогу 20-й ЗВА, що зараз намагається своїми головними силами (144-ю та 3-ю мсд) організувати й втримати сталу лінію оборони по рубежу Тополі – Нова Тарасівка – Сватове – Кремінна, не здатні, у загальному сенсі, змінити ситуацію для противника на краще.
Справа в тому, що ця гіпотетична лінія оборони (насправді, вона ніяка не “лінія”, а являє собою просто безсистемне скупчення нашвидкоруч обладнаних окремих опорних пунктів, вузлів та районів оборони, розміщених поспіхом на місцевості, як “на душу ляжет”) ВЖЕ прорвана ЗСУ, й навіть на деяких ділянках вони вже вклинились у її глибину.
Іншими словами, “жертва” Лиманського угрупування противника була даремною (про що я писав ще тиждень тому), ніякого “виграшу часу” для обладнання сталої системи оборони на Сватівському напрямку у противника не вийшло. В результаті й Лиман “вийшов зі складу рф”, і під Сватовим вийшла якась порнографія, а не “систематизована” оборона, здатна нарешті зупинити український наступ.
Більше того, наслідком “повернення Лиману у склад України” стало різке загострення ситуації ще в одному ключовому для противника пункті – районі Кремінна – Рубіжне. Причому, у сенсі всієї системи оборони у північній частині Луганської області він більш значущий ніж Сватове.
Ось декілька визначальних факторів, які, на мою думку, й будуть протягом найближчих пару тижнів визначати увесь сенс боїв в цій операційній зоні:
– Стрімкий наступ ЗСУ як з Куп’янського плацдарму на Осколі, так й з півдня вздовж лівого берегу Осколу повністю поховали плани російського командування “оборонятися по Осколу”. Й зараз передові підрозділи ЗСУ наблизились вже до ближніх підступів Сватового, побічно, так би мовити, “бонусом” створивши загрозу чергового оточення сил та засобів противника, висунутих “до річки” в районі Борової (це 2 БТГр – одна зі складу 254-го мсп 144-ї мсд, інша зі складу 27-ї мсбр 1-ї гв. ТА). Вживання терміну “2 БТГр” до цієї групи підрозділів противника наразі є достатньо “оптимістичним”.
Насправді, після тридобових зустрічних боїв із наступаючими підрозділами ЗСУ на околицях Борової та південно-східніше її там навряд чи залишилось загалом більше 24-26 одиниць основних типів ОВТ й боєздатного особового складу більше ніж на 2-3 роти.
Більше того, за поки що неперевіреною інформацією, ця група противника вчора чи навіть ще позавчора таки відійшла з району Борової у північно-східному напрямку (тобто у напрямку на Сватове). Але підкреслюю, це “ще не точно…”.
– Ще один фактор, який можна назвати “куп’янський”. Після того, як ЗСУ звільнили Куп’янськ-Вузловий, а потім й Ківшарівку та стали просуватися вздовж дороги Р-07 у напрямку на Сватове, стала очевидною уся “беззмістовність” впертості противника, яку він до цього виявляв у районі Лиману. ЗСУ, по суті, одним елегантним рухом зробили усі зусилля противника “по виграшу часу для організації оборони в районі Сватового” безцільними – вони вийшли до Сватового зовсім з іншого напрямку. Так збірна солянка з залишків пари батальонів 18-ї мсд 11-го АК, які свого часу відкотилися сюди після прориву ЗСУ у Куп’янська у вересні, намагалися й намагаються “купировати” рух ЗСУ з Куп’янського плацдарму, але, за нашими (групи ІС) відомостями, в них те виходить не дуже. Принаймні контратаки в районі Петропавлівки за участі танкової роти зі складу 1-ї гв. ТА в них, м’яко кажучи, “не вдалися”, і, за попередньою інфою, “украинские войска уже видели в районе Владимировки”.
– І останній, але, думаю, головний в плані визначення місця прикладання основних зусиль, фактор – вихід передових підрозділів ЗСУ до західних та південно-західних підступів до Кремінної з одночасним просуванням прямо з заходу на ближні околиці Лисичанська.
Як ми пам’ятаємо, приблизно 4-и доби тому в цей район стали підходити резерви противника – 2-і більш-менш боєздатні БТГр 21-ї мсбр 2-ї ЗВА, ще 1 БТГр (зі складу 30-ї мсбр) висувалася у район Красноріченського, аби разом із “зведеної тактичною групою” 201-ї ВБ “блокувати” обхідний маневр ЗСУ північніше Кремінної, а також у певних колах йшла мова про ще 1 “відновлену” БТГр 2-ї ЗВА (ймовірно зі складу тієї ж 30-ї мсбр), яка безпосередньо перекидалася на Сватове.
Тобто цілком логічно можливо було розраховувати на те, що противник якщо не утримає дорогу Зарічне – Кремінна, то принаймні досить активно спробує це зробити, особливо в контексті необхідності відтягнути залишки свого Лиманського угрупування, а також розуміння важливості утримання всього району між Зарічним та Кремінною.
Однак, як виявилось, це гра “на дві боки”. Момент підходу російських резервів був чітко визначений ЗСУ, й по ним не тільки декілька разів “прилетіло” далекобійними засобами ураження, а й цілий ряд передових підрозділів ЗСУ випередили ці резерви противника, у сенсі зайняття ними більш-менш зручних рубіжів розгортання. Внаслідок чого цим резервам противника вдалося лише одне – втримати район Кремінної, решта завдань, скажімо так, “были выполнены отрицательно” (ЗСУ вийшли до с. Невське та перерізали дорогу між Зарічним та Кремінною). Таким чином загальна ситуація у цій операційній зоні для командування військ противника на даний момент виглядає не дуже “райдужною”.
– Очевидно, що перспектива звільнення ЗСУ Кремінної та Рубіжного буде означати появу у них достатньо загрозливої для російського командування реальної перспективи взагалі відрізати війська Західного ВО від центральної частини Луганської області по умовній лінії Сєверодонецьк – Новоайдар – Верхньобогданівка – Городище.
– Навіть якщо командування ЗСУ “трохи пригальмує свої апетити” у цьому сенсі, то й тоді ситуація для противника все одне буде виглядати вкрай несприятливою (Лисичанськ вже точно опиниться під загрозою “виходу зі складу рф”), а ситуація із Сєвєродонецьком стане драматичною.
– Більше того, навіть просто рухаючись вздовж Сіверського Донця (по обох його берегах) ЗСУ зможуть поставити у достатньо складну ситуацію й усе те, що зараз пробує “пробиться на Бахмут”.
Підсумуємо…
Звичайно, російське командування може влаштувати чергову “битву за Сватове”. Загальний обсяг сил та засобів Західного ВО – 1-ї гв. ТА, 20-ї, 6-ї ЗВА та 11-го АК, зосереджених у даній операційній зоні, а це приблизно до 10-13 “умовно-розрахункових” БТГр + не меньш як 4 БТГр зі складу 2-ї ЗВА ЦВО і до 4-5-и “батальонів” 2-го АК та десь 3-4 “батальонів” БАРС-ів, цілком це дозволяє.
Але чи є в тому сенс?
На мій погляд, ні.
Північна Луганщина так чи інакше ВЖЕ приречена на “вихід зі складу рф”.
Просто тому, що півтора тижня тому російське командування замість військової вирішило керуватися політичною доцільністю та й ще помилилося з визначенням основного напрямку подальшого українського наступу (в черговий раз).
* * *
Кремль опинився, починаючи з саміту ШОС, у глухому зовнішньополітичному кутку, в свою чергу, його стратегія “війни на виснаження” в Україні зазнає краху. Йому зараз, як повітря, потрібний мир на його умовах.
Ситуація на фронті починає набирати для Кремля незворотного фатального характеру, тому ви зараз охрінієте від того, хто, як і наскільки наполегливо почне закликати нас “до миру”.
У бункерного довбня на Заході повно “корисних друзів” і не меньше “корисних ідіотів” навіть серед тих, на кого й подумати було не можливо. Тому наберіться витримки і впевнено посилайте усю цю зграю в дупу.
Тримаємось.
Шановні читачі!
Якщо вам подобаються мої тексти, то маєте можливість висловити власну прихильність до них у скрутний для автора момент не тільки “лайком”, але й фінансово… За що, буду щиро вдячний.
Ще раз підкреслюю, ЦЕ ВИКЛЮЧНО НА ДОБРОВІЛЬНІЙ ОСНОВІ, я до того нікого не примушую.
Реквізити:
4731 2196 1439 9123 карта ПриватБанку
PayPal:
Фото: Генштаб ЗСУ
