Українці воюють за демократичну Україну, а не за диктатуру
“Випадковості не випадкові…” ©
“Замовники часто намагаються сформулювати питання так, що це має маніпулятивний характер. Інколи це проходить навіть у серйозних фірм” © Ірина Бекешкіна.
“Є три види брехні: брехня, зухвала брехня і статистика…” © Марк Твен (в спогадах писав, що фраза належить Дізраелі, але Дізраелі був про це не в в курсі, скоріш за все).
Це все, що потрібно знати про черговий опус від КМІС. Коли дивним чином результати соціології збігаються зі смердючими рефлексіями Банкової учудити авторитаризм імені ТогоХтоНеВтік, то це не про аналіз настроїв суспільства, це про безвідповідальність, маніпуляцію трактовками, продажність, відсутність принципів – будь що, але не про соціологію.
Широкі маси простих людей не мають сталого розуміння, що таке демократія, і були б здивовані, що в демократичних державах цілком може бути сильна влада – там, де з повагою до законів все норм, там, де інституційна стабільність… Але це “соціологи” не уточнювали.
Широкі маси простих людей будуть здивовані, коли дізнаються, що Гітлер прийшов до влади цілком завдяки демократичним процедурам. Та й Путін. Тобто демократія не унеможливлює появу “сильної руки”. Соціологи це знають, але свідомо пишуть запитання так, щоб “широкі маси” відповіли те, що треба замовнику.
Широкі маси простих людей не побачили запитання: “Ви погоджуєтесь, що Володимир Зеленський, Андрій Єрмак, Денис Шмигаль і взагалі будь-хто з влади мають право здійснити злочин, якщо пояснять це оборонною необхідністю чи подібним?” А соціологи хотіли дізнатися саме це…
Широкі маси не в курсі, але соціологи знають – в постсовковому суспільстві одна з найбільших проблем – патерналізм, коли усю відповідальність хочуть перекласти на когось. І коли “прості люди” озвучують бажання “сильної влади”, то вони говорять не про силу інституцій, законів, дотримання прав і свобод… ні, постколоніальні організми озвучують свій страх брати відповідальність і бажання спершу призначити Месію, а потім його ж зробити винним. Бо ж Богоспасенний Простий Народ, він взагалі не винен, він апріорі Сонечки і безгрішний за визначенням. Це соціологи знають (якщо це соціологи, а не повії), але все одно формулюють маніпулятивні питання…
Крім того, соціологи могли б припускати, що в нинішніх умовах, коли країна на емоціях, в страху, в бентезі, перед нерозумінням найближчого майбутнього, розпитувати про речі, що вимагають осмислення процесів – дурня. Могли б. Але зробили інакше.
А тепер стежте за руками… В один і той же час Банкова через свої помийки зливає тестери реакції соцмереж щодо президентських амбіцій Арестовича (wtf, блд?!), “виміри довіри”, де фігурує якась птиця говорун і главком Залужний (ей, інфантили, не чіпайте збройників, вони воюють), почалися “інсайди”, що навколо першого тіла теревенять про кандидатури наступних виборів… Ага, і тут же підсовують “соціологію”, що “прості люди” не хочуть демократії, а воліють “сильної руки”.
А коли притомні кажуть “стривайте, чорти, ви юшки переїли…”, білі пальта починають мантру “це після війни”. Тобто нагромаджувати люту хрєнь Банковій можна в безлімітному обсязі, а питати “зхєралі” – після війни? Ну-ну…
Тривожні результати опитування КМІС. 62% респондентів вважають, що під час війни не можна допускати навіть конструктивної критики дій влади, а всі політики і партії повинні об’єднатися і підтримувати дії влади.
Власне, усі об’єднані і підтримують дії влади задля перемоги, але як об’єднатися, наприклад, навколо рішення Міністерства освіти про його співпрацю з організаторами азартних ігор? Як підтримувати надання нашого громадянства “хорошим” росіянам, які є персонами нон-грата в Литві? Як об’єднатися навколо списання мільярдних боргів Коломойському, коли українці по гривні збирають на найнеобхідніше?
Як такі настрої можуть бути в країні, яка воює за свободу? Це результати роботи цензурованого єдиного марафону, постійних інформаційних атак на опозицію, її знецінення та висміювання і, насамперед, безсовісного знецінення зусиль мільйонів людей на фронті та в тилу і присвоєння їхнього щоденного подвигу кільком особам на всю країну.
Також 58% опитаних думають, що для України зараз важливіший сильний лідер, проти 27% тих, хто вважає важливішою демократію. Але в умовах відсутності демократії та критики сильні лідери не постають! Перед нами ж такий яскравий приклад – Путін не сильний лідер, а злочинець, і ватаги його убивць одна за одною розбиваються об ЗСУ саме тому, що вирощені в умовах мовчання, де сліпа покірність начальству, а не ефективність і креатив є запорукою успіху.
Звісно, в умовах війни воєнну інформацію мають цензурувати, а колаборантів жорстоко і невідворотно карати. Але справді сильному лідеру не треба абсолютної влади, сильний лідер розуміє перевагу демократії, як розумів її, наприклад, Вінстон Черчилль. У 1940-му, коментуючи розгром радянської армії фінами, він сказав, що
“Фінляндія показує, що можуть зробити вільні люди. Послуга, зроблена Фінляндією для людства, неоціненна”.
Ми показали те саме на початку війни під Києвом і показуємо далі, бо ми вільні люди. Зрештою, Захід допомагає Україні великою мірою і через те, що українці багато років демократичними революціями, прагненням до свободи, рівності, гідності доводили свою відданість цим західним цінностям.
Не забуваймо, хто ми. Майбутня перемога неможлива без нашого чи не найбільшого капіталу в цій війні – ціннісної прірви між українцями та росіянами. Так само і побудова на наших згарищах успішної країни, за яку гинуть найкращі, буде неможлива без, насамперед, ціннісного союзу з вільним світом.
Вчора багато медій переконували нас, що українці не підтримують демократію.
Опитування громадської думки – це складна матерія. Важливо, які поставлено запитання, як їх сформульовано, як їх потрібно інтерпретувати. А ще інтерпретації бувають різними.
Про ці прості істини забула більшість редакцій провідних українських сайтів, які в четвер, 18 серпня, оприлюднили результати опитування громадської думки, яке було проведено на замовлення Громадської мережі ОПОРА авторитетним Київським міжнародним інститутом соціології.
На багатьох сайтах заголовок матеріалу доносить одну думку: «Під час війни більшість українців хочуть сильного лідера, а не демократію».
Можна було б занепокоїтися, бо українці мовляв готові відмовитися від основних цінностей, які ми декларуємо світу. Ми абсолютно точно стверджуємо, що відстоюємо свободу і демократію у війні проти російського нацизму. Не лише власні, а всього вільного світу.
Але відповіді на запитання соціологів засвідчують протилежне – незважаючи на війну, українці хочуть жити в демократичній країні.
Не критикуватиму змісту запитань, хоча зауважу, що вони ніяк не пов’язані з реальним вибором, перед якими ми стоїмо як суспільство та держава зараз.
Головне запитання, яке спонукало до цитованих заголовків, звучить так: «Зараз для України сильний лідер важливіший, ніж демократична система?». 58% респондентів відповіло ствердно, протилежну відповідь обрало 27%.
Але що означає «сильний лідер»?
Якщо «диктатор, який має одноосібно керувати державою», тоді так і потрібно було б запитувати. Бо диктатура – це протилежність демократичній системі. А сильні лідери є і у демократичних країнах.
Головне інше. Україну, яка воює з російськими нацистами, підтримує вільний світ, бо ми демократична країна, хоча наша демократія не бездоганна.
Якщо б хтось збудував у нас диктатуру, ми б втратили цю допомогу та симпатію громадської думки переважної більшості європейських країн. І з Росією нам довелося б воювати, спираючись винятково на власні ресурси: військові, фінансові, енергетичні, логістичні та гуманітарні.
Отже, якщо хтось хоче поставити українцями запитання про їх ставлення до демократії та диктатури (а не «сильного лідерства»), то запитання мало б бути сформульовано інакше . Треба б було спитати: «Зараз для України диктатура важливіша, ніж демократична система, незважаючи на те, що встановлення диктатури означало б припинення допомоги нашими союзниками?». Мабуть, не потрібного нікого переконувати, що респондентів, які відповіли б позитивно, було б дуже мало.
Відповіді на інші запитання показують, що демократія і верховенство права мають міцну суспільну підтримку.
Запитання «Влада повинна мати можливість порушувати закони, якщо це необхідно для пришвидшення перемоги у війні?». Відповідь «так» обрало 48% респондентів, «ні» – 41%.
І це у час, коли кожен українець хоче якнайшвидшої перемоги, повернення миру і відбудови нормального життя.
Українці воюють за незалежну Україну – демократичну, правову та європейську, безпеку якої гарантуватимуть ЗСУ і приналежність до НАТО.
Ілюстрація: Нікіта Тітов
