Наш генетичний код виживання

Helgi Sharp

За цей пост мене забанять, але по цимбалах – мене і так давно вже немає у ФБ. Немає з різних причин. І тому, що постійно блокують, і тому, що трохи дивно спостерігати за тим, як купа людей застрягла у парадигмі та порядку денному 23 лютого, і тому, що давно вже не хочеться приймати участь ні в яких дискусіях (згадав у Альберта Рабіна: «Ви правда вірите, що можете когось переробити? Я пробував із дружиною, за 35 років у мене нічого не вийшло»).

Просто хочу сказати, що ця війна чітко розставила всі пріоритети, а саме:

  • Мова – то серце нації,
  • Віра – то її душа,
  • ЗСУ – то її м`язи,
  • Русофобія – то її імунна система.

Коли московія провалить свою чергову авантюру і затаїться, до нас прийде молодий російський ліберал і скаже: “Ми вже інші, ми вивчили урок, ми сусіди, ми хочемо дружити…”. Почувши таке, бийте на звук, женіть його “Хаймерсами”, “Стугною”, “Булавою”, сцяними ганчірками – всім, що є під рукою. Бо ми теж вивчили урок, який тривав п’ять століть.

Росія – це абсолютне зло. І навіть якщо там народжується людина з чистою душею, вже у п’ятирічному віці вона перестає бути собою, а стає часткою системи. Системи, яка історично заточена на те, щоб воювати, нищити, ґвалтувати, мародерити.

Ця війна мине, ми її виграємо. Проте ніколи не цурайтесь своєї мови, своєї віри, а також розмірів своєї русофобії – то ваш захисток на майбутнє і генетичний код виживання у цьому світі.

А кому все ще цікаві мої думки, а також оперативна інформація щодо поточних подій, я тут – заходьте.

 

Ілюстрація: Poplava / tumblr

Автори