Чому ще не на часі відновлювати зруйновану інфраструктуру
Капекси та опекси.
Якось вщухли розмови про плани Маршалла та плани відновлення. Принаймні в доступному мені просторі.
Правильно вщухли.
Аби щось відновлювати, необхідно не лише розуміти, що і як відновлюємо – тут очевидно ще нема суспільного чи навіть економічного консенсусу. Хтось каже, треба зробити як було, з металургією та хімзаводами, лише в інших місцях. Хтось каже, треба будувати якусь нову економіку, галузево нову, без фокусу на тому, що було до вторгнення чи навіть до незалежності. Дебати, багато дебатів.
Та цього замало. Аби щось відновлювати, треба, щоб воно припинило руйнуватися. Воно не припиняє, ракети прилітають щодня, й куди прилетить наступна, в який супермаркет чи завод, от хтозна.
Капекси (капітальні інвестиції, будівництво чогось нового, якщо спростити) ніхто в наших поточних умовах не робитиме. Релокація тих потужностей, що є, це максимум.
До того, що нам більше потрібні кошти на підтримку економіки, мовою фінансистів, не на капекси, а на опекси (операційні витрати). Або, переводячи на рівень країни, кошти для фінансування потреб ЗСУ (армія без грошей не воює, так само як без особового складу чи без зброї та техніки, це все треба, як нема чогось одного, надлишок іншого не допоможе), для пенсій та соціалки.
Це, мені здається, головний фокус має бути зараз з іноземними партнерами та зі своїми – кошти на поточні витрати. На підтримку, не на відновлення. Поточні тут це не тільки тут і зараз, це і на осінь, і особливо на зиму, запаси палива, газу, мастил, гарантії поставок електрики і все інше, що, крім фізичної наявності, вимагає ще й грошей, і багато.
Своїми силами ми, на жаль, не впораємося. Податків, акцизів та мит, скільки їх не підвищуй, не стане навіть на соціалку з пенсіями (там треба не менше 100 млрд на місяць, ми добре якщо 70-80 зберемо).
Капекси та відновлення – гарно, та саме зараз опекси важливіші, бо зима близько.
