Заборонене слово на літеру «Н»

Дана Ярова

Моя ненависть карбувалась 8 років.

Вона накопичена, профрустрована, з надійно похованою емпатією. Я так глибоко закопала емпатію, що навіть забула те місце, де я її поховала.

Вона як хороший коньяк, який розлили в правильну дерев’яну бочку майже 9 років тому. Вистояна, правильна, така як треба. Ідеальна.

Вона викохана, в ній стільки кольорів та запахів, що мені самій іноді стає страшно.

Вона звучить, як перші вибухи по мирному Маріуполю, ще 2015 року. Як розстріл табору в Зеленопіллі в 2014. Як розстріл тіл, які намагались звідти вивезти.

Вона такого червоного кольору як кров, якою був залитий запоріжський морг після Іловайську.

Вона така ж безжалісна, як розстріл виходу з Дебальцевого.

Вона така ж потворна, як тіла, які нам віддавали після Аеропорту.

Вона страшна, як понівечена дівчина з Бучі, яку зґвалтували, а потім ми організовували їй аборт.

Вона така ж потворна, як частини тіл дітей на вокзалі в Краматорську.

Вона така ж гидотна липка, та слизька, як похорони друзів.

Від неї тхне, як в тому Запоріжському морзі, 8 років тому. Я ніколи не забуду той запах.

Вона така ж нещасна, як та мати, яка лишилась дитини, чи дитина, яка лишилась матері.

Моя ненависть ідеальна.
І крім смерті нічого не змусить мене забути про неї.

Вас не має бути у цьому світі.
Нікого.
Ніколи.
Ніде.

Амінь

Автори