Свідома відмова від євроатлантичної інтеграції – злочин
Свідоме ігнорування, а часто фактичне блокування, вступу України в НАТО – це фатальна стратегічна помилка української влади.
За членство в ЄС ми тепер платимо кров’ю, бо хтось колись теж вирішив, що дбати краще про себе, а не про державу, імітувати вигідніше для власної кишені, і байдуже, які втрати принесе це державі.
І скільки ще власної крові ми муситимемо знову пролити, щоб у наступному житті потрапити до клубу, де один за всіх і всі за одного?
Апеляції влади, що хтось нас в НАТО не хоче, не витримують жодної критики!
Хто саме в НАТО нас не хоче?!Держави-члени ЄС, які запрошують нас до Євросоюзу і готові витратити мільярди євро своїх платників податків, щоб відбудувати Україну? Чи вони настільки дурні, щоб спалити власні гроші у вогні від російських чи китайських ракет?
Може, США, Британія або Канада нас не бачать в НАТО, допомагаючи нам десятками видів зброї щомісяця?
Чи Туреччина воліє бачити Крим поза межами НАТО?
А, це, мабуть, непоступлива позиція Албанії і Чорногорії блокує євроатлантичну перспективу України!
Те, що комунікує влада щодо Північноатлантичного альянсу, і свідома відмова від євроатлантичної інтеграції – це злочин.
Ми вже заплатили за нестерпну легкість буття і відсутність стратегічного бачення десятками тисяч життів. І заплатимо ще більше, бо для когось голова – це «щоб туди їсти», а не думати.
Ворог продовжує ракетний терор по всій Україні і буде це пробувати робити навіть тоді, коли ми виженемо його з нашої території. Треба вже думати над тим, як позбутися цієї наступної загрози.
Незабаром у Мадриді відбудеться саміт НАТО, на якому, на жаль, ми не отримаємо таких проривних рішень, як на саміті ЄС.
Та це не значить, що наш рух у НАТО не повинен продовжуватися, – навпаки, ми повинні потроїти зусилля, бо нікуди не зникає необхідність у надійних гарантіях безпеки за 5 статтею Статуту НАТО про колективну оборону. Альтернатив натовським гарантіям просто немає – хоч би хто що не казав.
Надання Україні кандидатства на вступ до ЄС укотре довело, що неможливе стає можливим, коли ми наполегливо працюємо разом. Тож іще однією стратегічною метою тепер повинне стати отримання політичного рішення про членство України в Альянсі в перший же день завершення війни.
А зараз, паралельно з євроінтеграцією, маємо, активно переходячи на натовські стандарти техніки, впроваджувати і відповідні стандарти управління, логістики, підзвітності тощо.
Це дуже важко в умовах війни, але це треба нам для того, щоб, насамперед, виграти її, а також бути готовими негайно вступити в Північноатлантичний альянс, щойно з’явиться вікно можливостей.
А воно з’явиться, коли росія буде оговтуватися від поразки, і може тривати недовго, як це було в 90-х для інших країн. Втратити такий шанс означатиме катастрофу, скористатися ним – гарантувати спокій наступним поколінням.
Надзвичайно важливо, що це усвідомлюють уже 76% наших громадян, які, за останніми соціологічними опитуваннями, підтримують вступ в НАТО.
На фото: сьогоднішнє бомбардування Києва. Фото: ДСНС України
