Мінський гачок, або Головний орк планував пастку Україні, а потрапив в неї сам

Джон Сміт

“Ми не вторгалися в Україну. Ми оголосили спеціальну військову операцію, коли у нас уже не залишилося жодного способу”, “Росії не залишалося виходу”…

Мовою шахів ситуація, коли доводиться обирати лише із поганих варіантів, називається цугцванг. Якщо тебе противник загнав в ситуацію, коли “не було виходу”, то ти – ідіот.

Рашисти чомусь думають, що розповідати своєму бидлу, що вони втравили Рашку в таку сраку, бо ботоксний не вміє грати в шахи, це дуже хітрая і многоходовочная медійна стратегія.

Але ми, українці, прекрасно знаємо: хто загнав кремлівське керівництво в пастку, і як ми це зробили.

На Мінських перемовинах Путін вірив, що його генерали-балаболи “оточили у Дебальцевому 8 тисяч українських військових”, що він там зараз буде нав’язувати Україні капітуляцію, обов’язок узгоджувати з додіками свою Конституцію і інші всілякі свої наївні хотєлки!

Але була проблема: Порошенко ніколи ні за ким не носив валізи. Порошенко – це професійний дипломат і випускник з відзнакою факультету міжнародних відносин.

І щойно дрезденський завклубу погодився на Мінські угоди, Захід одразу зафіксував їх резолюцією ООН і прив’язав до них санкції. І от там в формулюванні санкцій прямим текстом написано: “санкції накладені на Росію і зберігатимуться до прогресу в виконанні Мінську”.

А от Україна взагалі нічого могла не виконувати. Санкцій на нас ніхто не накладав.

Цей хід Порошенка миттєво розширив Мінські угоди з міждержавного туалетного паперу до рівня багатодержавного альянсу, де Україна плюс всі держави, які наклали санкції, – це одна сторона договору, а Рашка, на яку наклали санкції, – це інша сторона.

Головний орк планував пастку Україні, а потрапив в неї сам.

Санкції почали підточувати російську економіку, і так і настала необхідність обирати із поганих варіантів:

а) виконувати Мінські і відповзати з України підібгавши хвоста (і зразу нариватися на пред’яву від братви, що “Акелла промахнулся”),
б) мєчтать, що Україна розвалиться, що замерзне без газу, що в ній настане “дефолт” і “трєтій мойдан”, потім мєчтать про усунення незговірливого Порошенка, і що Зеленський все підпише – тим часом міцнішати під корисними санкціями,
в) скинути ці незручні західні костюми, вставити кістки в носа і поперти на Україну всіма силами в безпідставній надії “Кієв за 2 дня” і нові більш вигідні Мінські угоди, нарвавшись на калічащі санкції.

Порошенко переграв Путіна і за одне це має отримати зірку Героя України.

Далі всі 8 років російські шахісти щось там намагалися корчити, що ніякого цугцванга немає, Мінськом вони повністю задоволені. Лавров ще 28 квітня 2021 року розповідав про якийсь їхній обвислий гачок, на який вони підвісили Україну:

«И я считаю, мы не должны спускать с крючка господина Зеленского и всю его команду, которая извивается, как может. Чего стоит заявление Зеленского, когда он уже отчаялся перевернуть минские договоренности с ног на голову, о том, что они уже не годятся, но они нам нужны, потому что в сохранении минских договоренностей гарантия того, что будут и санкции против России сохранены».

А Путін ще за 2 тижні до вторгнення гнув пальці про нравіца не нравіца:

“В Киеве то говорят, что будут выполнять Минские соглашения, то говорят, что это разрушит их страну. И президент Украины – действующий недавно заявил, что ему ни один пункт не нравится из этих Минских соглашений. Ну, нравится, не нравится – терпи, моя красавица! Надо выполнять! По-другому никак”.

Вся ця хороша міна при поганій грі, дешевий обман потрібні були лише, щоб ввести в оману протилежну сторону. І деяким легковірним “експертам” – від всіляких Піонтковських і Ілларіонових до Арестовичів і Білецьких – забити баки таки вдавалося.

Але нормальні пацани завжди ржали з цих потуг орків.

Ось так. Ще за 2 тижні розповідали, що “ніколи не дадуть Україні зіскочити з гачка Мінських угод”, а потім самі з них спробували зіскочити. Путін відкинув Мінські угоди і обрав найгірший варіант. Бо його гра була бита українцями ще в 2014-15 році.

Доки в нас розповідали про “жахливий Мінськ”, в цей час на пресловутому совбезі РФ з тремтячим Наришкіним росіяни плакалися про пастку, в яку потрапили (стенограма совбезу РФ).

Лавров:

“По Украине в целом (Западом) выражена в этих документах поддержка минскому Комплексу мер, но в абсолютно таком «стерильном» ключе без какой-либо готовности заставить Киев, добиться от Киева выполнять положения этого важнейшего документа.”
“Это – единственный конфликт, где одна из сторон отказывается разговаривать с другой, и это полностью поддерживается Западом”.

Володін:

“депутаты считают, что Киев умышлено затягивает и саботирует Минские договоренности”.

Матвієнко:

“нас никто не слышал. Шла имитация исполнения Минских соглашений. Бесконечные заседания, стало очевидно, что киевский марионеточный режим не хоче и не может ничего решить”.

І так фактично все засідання таке ниття.

В. Путин:

“Хорошо. Тогда у меня ещё, можно сказать, в этой части заключительный вопрос. Скажите мне и коллегам Ваше мнение: киевские власти будут выполнять Минские соглашения или нет?”.

Д. Козак:

“При обычном развитии событий не будут, не будут никогда”.

Ось такий “гачок”.

І зараз головні орки плачуться, що вимушені були обирати поганий варіант. Але хто ж вам винен, що ваш мастєр многоходовочек не вміє грати? 🙂

Автори