Нам не на часі здаватися
Колись Ізраїль починав не просто з нуля – з мінуса. Не маючи навіть своєї держави, він вигриз, виборов своє місце під сонцем. Маючи таких само дебільних, хворих на голову ворогів навколо, як і ми, зрештою став тією країною, до якої зараз їдуть і українці, і росіяни. І мати ізраїльське громадянство для багатьох – це зараз привілей. Це здобуток.
А він же ж живе так само у війні. Його в будь-який момент обстрілюють. Він, Ізраїль, маленький, а ворогів декілька. Його так само хочуть знищити. Про нього кажуть, що він як держава не має права існувати. Але це не заважає людям хотіти жити в Ізраїлі та отримати ізраїльське громадянство.
Я дуже не люблю песимістів. Тих, хто ниє про те, що у нас все погано і не видно кінця і краю. У нас так само, як і в Ізраїля – в союзниках США. На нас так само, як на Південну Корею в свій час, зроблені ставки. Попри позицію Франції та Німеччини, у нас та у наших справжніх союзників інші плани на майбутнє.
Ми вже багато чого довели. Ми вже багато в чому здивували. Нам вже не на часі здаватися. На часі саме гнути свою лінію та давити на швидкість далі.
Одного разу ми обернемося назад, згадаємо, через що пройшли, і зрозуміємо: ось вона, країна, в якій хочуть жити, в якій хочуть працювати. В цій країні, попри хворого сусіда (який не може ні теоретично, ні практично вже стати якимось світовим лідером, стати сильнішим, бо ні з чого), навіть буде безпечніше жити, бо вона буде вважатися світовим прикладом мужності. Тут буде навіть спокійніше, ніж де-небудь. Бо тільки сила в наш час – найкраща гарантія. Сила і те, хто у тебе в союзниках.
У нас дуже непогані перспективи. Ви ще побачите, як на наше громадянство будуть полювати всі пострадянські країни. Вже починають, бо розуміють наші шанси на чудове майбутнє.
Зараз важко. Надто важко. Але давайте сприймати сусідню росію як наш майбутній полігон, для відточення наших військових навичок. Колись і купол у нас буде свій, і Стугон наробимо, і Нептунів, і всіх “ништяків”, яких на росії ніколи не буде.
Ізраїль живе, і дуже непогано живе. Ось і ми будемо.
