Ні Захід, ні ЄС, ні НАТО нам нічого не винні!

Володимир Омелян

Давайте почнемо з головного: ні Захід, ні ЄС, ні НАТО нам нічого не винні!

Ми купу часу пробовталися в ополонці, доводячи собі, що сонце кружляє навколо України, що є лише ми з нашими проблемами.

Скільки мільярдів Україна переказала сирійським біженцям?
Скільки батальйонів і РСЗВ було відправлено на допомогу Грузії під час російського вторгнення?
Коли було ліквідоване ЗСУ російське угрупування в Придністров’ї?
Яким чином ми вирішили проблему Нагорного Карабаху?
Як саме ми підтримали білоруську опозицію і ліквідували режим Лукашенка?

А ситуація в цих країнах мала безпосередній стосунок до України, як виявилося…

Ми навіть московську секту в себе знищити не годні, над знесенням пам’ятника Пушкіна ридаємо досі, а донедавна улюбленим серіалом були Свати. Яке там НАТО… – нам нє надо!

Я вже навіть не згадую про війни, революції, заворушення в Африці, Азії чи Південній Америці, де ми би могли підтримати принципи справедливості і демократії.

Чи Захід готовий здати Україну?

Можливо, я Вас здивую, але стару Європу проблеми України хвилювали б не набагато більше, аніж потенційні подальші проблеми Польщі, Румунії, країн Балтії, якщо би ми не встояли.

Та європейці вже чітко розуміють, що в 2022 році в Україні вирішуються питання всього ХХІ ст. Яким воно буде, і хто де буде. Тому вони з нами, підтримують і допомагають.

Невже хтось думає, що європейські політики замість збитків від санкцій проти Росії, мільярдів фінансової і військової допомоги Україні не хотіли би збудувати за ці кошти чудовий автобан Схід-Захід через весь ЄС або фантастичний міст чи нове місто-курорт, диджиталізувавши по дорозі всіх своїх громадян? Хотіли би, але європейці прагматики і вже усвідомлюють всі ризики минулої політичної короткозорості.

Демократія повинна бути і вже є з палицею!

Так, мені теж не подобається, що саме Україна є цією палицею зараз. Але колись і гетьманська булава була звичайним патиком, допоки не опинилася у вмілих руках.

Членство в ЄС і НАТО для України – на відстані протягнутої руки.

Зараз, соррі за прямоту, треба нищити русню і не висувати претензії до союзників, що чогось не додали, а дякувати і доводити вже не лише на полі бою, але й в політиці і економіці – ми надійні партнери і друзі.

Представити новопризначеного керівника САП, розпочати конкурс на адекватного і справді незалежного керівника НАБУ, передати у ВАКС ті справи, які «припадають пилом», показати і почати реформи, на які давно чекають всі, і насамперед, українці.

Business as usual з подвійним «коефіцієнтом» за рахунок західних вливань не буде, облиште марні сподівання!
І домовитися посередині не вдасться.

Україна йде на захід!

Автори