Теорія та українська практика зі стратегії конфлікту

Юрій Гудименко

Будь-який посібник зі стратегії конфлікту – неважливо, бізнесового конфлікту чи військового – вимагає виявляти слабкі точки супротивника і наносити удари саме в них, замість того, щоб витрачати сили та ресурси на укріплені, сильні сторони ворога.

І що ж ми бачимо у нашій війні?

Україна виявилася країною майже без слабких місць. Слабку економіку підтримують світові вливання, і курс гривні не змінився, на відміну від рубля, який зробив стрибок мангуста в стратосферу. Армія – мотивована і професійна, повітря ми не дали зайняти, наші літаки літають, ППО працює. Населення гіпермотивоване по всій країні. Навіть на окупованих територіях люди движують під українським прапором. Залякати ракетними ударами населення не виходить теж.

Навпаки, і населення, і армія швидко знайшли слабкі місця ворогів. Армія х*ячить і без того провальну логістику росіян, залишаючи їхні колони без палива, а нація голіруч заганяє моральний стан супротивника під плінтус, віджимаючи у нього танки і проводячі проукраїнські мітинги там, де пробилися ворожі війська.

Світ також в‘ї*ав по слабким місцям росіян, якими, до речі, виявилась вся Росія. Економіка свєрхдєржави у3,14дила в дефолтний стан за два тижні, населення порозумніше з‘йо*ує за кордони, поки вони ще відкриті, в Криму паніка (і недарма), у генералів паніка, офіцери ніх*я не розуміють, що робити, а ми їх 3,14дуємо потихеньку, бо рано чи пізно вони тупо закінчаться згідно з законами математики.

Тож Росія зараз веде себе не як країна, чия армія стоїть на підступах до ворожої столиці, а як країна, чия армія вже знищена. І все, що їй залишається, – тероризм. І захоплення АЕС, і ракетні атаки на мирняк, і оце усе про хімічні атаки – це тупо терор, єдина стратегія слабких. Бо вони вже розуміють, що їм валєнкі.

А наша задача зараз – довести справу до кінця.
Тож ї*ашимо, котики, ї*ашимо. Росія сама себе не зруйнує.

 

Колаж © Слово і Діло

Автори