19.02.2016. За Порошенка було краще

Джейн Доу Джонс

19 лютого 2016 року Президент Петро Порошенко підписав закон щодо посилення соціального захисту членів сімей загиблих героїв АТО та Революції Гідності. Зокрема закон надав право родинам героїв на безоплатне одержання ліків та медичних виробів, на 50-відсоткову знижку на комунальні послуги незалежно від сукупного доходу, та інше.

Кожна країна має (повинна мати, бо інакше це не країна, а територія) власний пантеон героїв. Тих, з кого пересічні громадяни мають «життя своє будувати». Тих, ким виміряють честь, гідність, звитягу та інші чесноти. І ставлення до таких героїв характеризує як окремих громадян, так і діючу владу в цілому.

На превеликий жаль, справжню незалежність наша країна здобула лише через двадцять з чимось років після незалежності юридичної. І незалежність ця далася (та й дається, бо боротьба ще далеко не скінчилася, і хто зна, які випробування ще попереду) нам дуже дорогою ціною. Історія твориться тут і зараз – і жертви, які несе наша нація на цьому шляху, теж відбуваються на наших очах. І для когось Небесна Сотня – рядок з підручника історії, а для когось з тих, хто нині живе, – батьки, чоловіки, сини, брати, близькі й кохані, навіки втрачені. З загиблими бійцями АТО-ООС – та сама історія. Тому тодішнє українське керівництво, з одного боку, вшановувало їх, як героїв і зразок для поколінь, а з іншого, не забувало про їхні родини. Це створювало, між іншим, довіру до держави, яка піклується і про мертвих, і про живих.

Не українці спровокували Майдан. Не українці розв’язали війну на Донбасі. Та українці були змушені ставати пліч-о-пліч і гинути за свою вітчизну й свої цінності. «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх», як говорить Святе Писання. Тому повага до таких людей – святий обов’язок кожної української влади.

На жаль, як показали події останніх трьох років, влада буває й антиукраїнською. Блазні, які реагували на побиття людей жартами про «ебонітові палички», які розважали сепарів у Горлівці у той самий момент, як десь в іншому кінці цього міста катували й вбивали Володимира Рибака, ніколи не зрозуміють, що таке подвиг і жертва. Для них подвиг – це пляшку горілки залпом, а жертва – тиждень без кокаїну. Тому такими фальшивими виглядають за їхньої участі урочистості з дня вшанування загиблих майданівців та бійців. Вони – чужі для України, яка захищає себе і не дає себе на поталу. Їм, як непроханим гостям, вкажуть на двері, і вони підуть. А Україна, скріплена кров’ю своїх найкращих синів, житиме й далі ще багато віків.

Автори