Порох повертається в Україну
Провалена енергетична політика, дірки в бюджеті, війська московії під кордоном України. Як на це реагує Банкова? Кримінальними справами проти опозиції! Вони хочуть відверти увагу, підняти рейтинги… бодай щось зробити, аби нівелювати власну нікчемність.
Влада сподівається налякати репресивним апаратом у вигляді ДБР, ГПУ і СБУ разом із ручним Печерськими судом. Проте вони вкотре помилились – їх ніхто не боїться. Ніхто не боїться жалюгідних спроб зеленої плісняви вчергове повалити демократію в Україні. Адже складно налякати людей, які першими реагували на військове вторгнення росіян, які відбудовували армію, які безпосередньо бились за Незалежність у складних умовах 2014 року.
17 січня Петро Порошенко, як і обіцяв, повертається в Україну. Його будуть намагатись затримати, аби кинути за грати за абсолютно надуманою справою, як власне, усі попередні спроби за минулі роки. Єдиним наслідком подібних дій є повалення демократії.
Ми, в свою чергу, не можемо допустити свавілля, ми маємо стати на захист демократії! Саме тому ми будемо зустрічати лідера опозиції і реагувати протягом дня на усі події, які можуть відбуватись.
Отже, збір
17 січня о 8 ранку
в аеропорту “Київ” (Жуляни)!
Задля економії бюджетних коштів, які Банкова сьогодні витрачає на незаконне стеження за лідером опозиції, офіційно повідомляємо, що лідер опозиції Петро Порошенко повернеться до Києва 17 січня рейсовим літаком із Варшави.
Сьогодні лідер «Європейської Солідарності» працює в Брюсселі, де проводить важливі міжнародні зустрічі, в тому числі по лінії НАТО, на тлі підвищеної концентрації російських військ на кордоні з Україною і вторгнення росіян до Казахстану.
Петро Порошенко вдячний прихильникам, які готуються до його повернення до Києва. І радить Офісу Зеленського менше демонструвати свій страх через провладні ЗМІ: «раджу Банковій не витрачати кошти на незаконне зовнішнє спостереження і прослушку – ми інформуватимемо вас про кожний крок, який наближає додому. Так само не раджу владі лякати мене арештом прямо в аеропорту. Я повертаюся 17 січня о 9 ранку».
В умовах широкомасштабної агресії Путіна переслідування лідера опозиції є нічим іншим як руйнуванням національної єдності – саме тим, що так необхідно агресору.
У демократичних країнах керівники приходять і уходять у результаті виборів. Якщо ситуація змінюється – вертаються.
У авторитарних країнах керівники приходять, щоб залишитись. Намагаються репресувати опозицію і закрити рота незгодним, щоб не заважали.
Україна обрала перший шлях – і спроби зіштовхнути її з нього суспільство жорстко відкидало.
Розумним достатньо прикладу інших.
Зрештою, і Нуланд, і Волкер, і інші політики та оглядачі вже наполегливо порадили владі не роз’єднувати суспільство, не чіпати опозицію, Порошенка і не робити подарунка Путіну.
Але Зеленський все хоче відчути на собі. Що ж, зранку 17 січня варто показати, що українське суспільство – за Україну, а не Зелестан.
Подробиці згодом 🙂
17 січня п’ятий Президент Петро Порошенко повернеться в Україну.
І я переконаний, що зустрічатимуть його тисячі патріотів: прихильники та партійці “Європейської Солідарності”, наш багаточисельний депутатський корпус всіх рівнів, ветерани російсько-української війни, волонтери, громадські активісти, широкі кола інтелігенції та правозахисників.
Будуть зустрічати ті, для кого Україна – це не просто територія, а українець – не просто назва. Ті, для кого завжди “є різниця”.
Звичайно, що зустрічатиму Петра Порошенка і я.
Тому цей допис я не адресую всім тим, хто і так буде, а спробую достукатись до розуму та сердець тих, хто ще сумнівається, що робити 17 січня.
Думаю, що вже ні для кого не секрет, що Зеленський будує авторитаризм, а нещодавній “конкурс” на керівника ДБР та зірваний конкурс на керівника САП – це просто чергові підтвердження моїх слів.
Але історія успішних країн довела, що виключно в умовах демократії, верховенства права та забезпечення прав і свобод громадян людина живе найбільш успішно, гідно та забезпечено. Всі інші експерименти з альтернативними системами правління завжди завершуються бідністю, геноцидом, концтаборами або ГУЛАГом. А демократія неможлива без дотримання процедур, а головне – без інституту опозиції, балансів влади та системи противаг.
Тому, якщо Вам чимось навіть не подобається Петро Порошенко чи “Європейська Солідарність”, Ви маєте розуміти, що продовження його політичного життя Вам вигідне, бо, як мінімум, забезпечує існування демократії в Україні.
І саме це пояснює той факт, що на підтримку Петра Порошенка вже виступили його опоненти, які до цього його системно критикували – Яценюк, Гройсман, Кличко та інші. Думаєте, чому? Повірте, вони б із задоволенням зайняли його електоральну нішу. Але наразі вони розуміють, що якщо Зеленському вдасться усунути або шляхом арешту, або шляхом вигнання Петра Порошенка з політичного життя, то наступними арештантами та вигнанцями стануть вони.
І теж саме стосується різних Притул, Тягнибоків та Ляшків, які, мислячи інтересом свого Его, позицію про підтримку Порошенка публічно не говорять.
Бо якщо, не дивлячись на рівень підтримки, політичну вагу, рівень міжнародних зв’язків та впливи Порошенка, Зеленському вдасться його прибрати, то всіх перерахованих вище він прибере за тиждень-два. Я вже просто промовчу, як швидко влада Зеленського тоді розбереться з різними протестними рухами на кшталт підприємців чи борців з корупцією.
Це добре розуміє і голова правління Української Гельсинської Спілки Євген Захаров, який всі ці роки нещадно критикував Петра Порошенка, але тепер різко виступив на його підтримку та проти політичних репресій.
Бо без Порошенка в Україні не буде стравжньої дієвої опозиції, а країна одразу перетвориться на Білорусь чи Казахстан. А що стається з країнами, в яких нема структурованої та потужної опозиції та її лідера, Ви вже чудово бачите – їх одразу окуповує Кремль.
Цілком ймовірно, що Зеленський йде саме за таким сценарієм (або його ведуть) – усунути опозицію, щоб коли РФ поведе широкомасштабний наступ, або коли почнуться масові протести, просто не було кому організовано очолити опір агресору.
Тому, якщо Вам імпонує Кличко чи Гройсман, Ви маєте захистити Порошенка від свавілля та переслідування.
І якщо Вам подобається Ляшко, Тимошенко чи Тягнибок, Ви також маєте бути в Києві 17 січня та зупинити перетворення країни на автократію.
Бо без Петра Порошенка цим політикам або доведеться повторити участь Жириновського, ставши придворними шутами царя, або участь Навального – сівши також в тюрму.
Якщо ж Вам не імпонує ніхто з вищеперерахованих політиків, але Ви бачите Україну незалежною, соборною та успішною, Ви найпершими маєте бути в Києві 17 числа. Бо без демократії, балансів та противаг Україна такою ніколи не стане.
А якщо Ви ненавидите терориста Путіна за те, що він робить з Україною, то Ви маєте зробити все, щоб Порошенко залишився в політиці. Бо нема для Путіна більшого ворога ніж Порошенко. І нема більш потужного політика, який спроможний очолити опір агресору, якщо Зеленський піде на капітуляцію перед Росією.
Іншими словами, справа вже зовсім не в Порошенку та “Європейській Солідарності” – справа тепер в долі нашої держави.
І ми маємо зробити все для того, щоб потім нашим дітям та онукам не довелось співати в діаспорі тужливі патріотичні пісні про тяжку долю втраченої України.
Сьогодні для українців знакова дата: рівно 50 років тому розпочалася хвиля арештів української інтелігенції, яку пізніше назвали “задушеним Відродженням”. У цей день заарештували Стуса, Дзюбу, Чорновола, Горинів та багатьох інших, більше сотні письменників, викладачів, науковців.
За мірками того часу арешти і подальші вироки були цілком виправданими: вони дійсно вели антирадянську агітацію і дійсно боролися за незалежну Україну. Причому робили це свідомо, максимально публічно, всіма доступними засобами, і не зреклися власних переконань у ході слідства і суду.
А могли б сидіти тихо, правда? Могли б прожити значно спокійніше і довше життя, Стус так точно дожив би до пенсії, якби мовчав. Щоправда, пенсія ця була б російською, бо від України на той час би вже нічого не лишилося, навіть згадки.
Кілька місяців тому я запитала Марину Анатоліївну про її ставлення до еміграції, про можливість того, що їхня родина виїде за кордон на кілька років, перечекати. Вона мені тоді чітко і дуже категорично відповіла, що Порошенки у жодному випадку не залишать Україну, ніколи. Що такий варіант не розглядається навіть у якості запасного.
Тому я не сумнівалася, що вони повернуться. Хоча і сподівалася у глибині душі, що це буде не так, як зараз.
ПП прилітає в Україну 17.01 о дев’ятій ранку в Жуляни. Ми його там чекатимемо з восьмої години. Я не впевнена, що нам дадуть можливість побачитися, чи що у ПП буде шанс виступити, тому що прямо в аеропорту його затримають і повезуть до Печерського суду, оскільки є відповідна ухвала.
Тобто ще раз. Порох повертається в Україну до практично гарантованого арешту. Я не думаю, що Печерський суд ухвалить інший запобіжний захід, не для того Зе нашпигував його своїм людьми.
І знаючи все це, ПП все одно буде тут у понеділок. Я можу собі уявити, з якими думками їхня сім’я добуває цей останній тиждень.
Зі свого боку, вважатиму за честь побути біля них у годину арешту. Хай навіть за парканом аеропорту, просто щоб вони знали, що українці не лишили їх одних у такому випробуванні.
Жуляни, з 8 ранку, понеділок, 17 січня.
Так, я старий звіздун і не знаю слов любві. Але.
Зараз у мене до вас дуже, дуже, дуже важливе повідомлення: понеділок 17 січня, 8:00, аеропорт Жуляни.
Просто відмітьте собі, де саме ви маєте бути у понеділок, 17 січня, о 8:00 – у аеропорту Жуляни.
Так, це офіційно. Так, Порошенко повертається. Так, ми маємо там бути ВСІ, особисто.
У вас є час організувати свій час до понеділка, поки інші спеціально навчені люди організовують майбутній дозвільний час усім причетним до цього ганебного звинувачення: ряд суддів і так би мовити “правоохоронців” вже додані на сайт Миротворця, і робота в цьому плані не спиняється.
Але поки що: понеділок 17 січня, 8:00, аеропорт Жуляни.
Внесли до щоденника? Показуйте записи у коментарях!
Я обіцяв вам розповісти все про приїзд Президента, як тільки щось буде відомо.
Повідомляю.
Зеленський дуже боїться приїзду Порошенка.
А ми зустрічаємось у аеропорту «Жуляни» о 8.00 17 січня.
Петро Порошенко прилітає о 9:00.
Зеленський продовжує боятися та, швидше за все, лежить непритомний. Непритомність Зеленського буде виражатися у неадекватних діях поліції. І вже від нашої кількості буде залежати рівень адекватності дій ментів. Стан Зеленського теж буде залежати від кількості порохобратів та порохосестер.
На сайті «Миротворець» вже формується список суддів, прокурорів, слідчих, причетних до спроби арешту Президента. Адвокати не сплять, санкції, у тому числі і міжнародні, на злодіїв чекають.
А Зеленський продовжує боятися Президента. І нас. І цей страх рано чи пізно вбʼє нещасного.
До зустрічі! Порохобраття і порохосестри!
І репост, пліз.
Я все еще никак не могу понять логику Зеленского, но, быть может, ее просто нет. И зачем они нам всеми силами помогают – понять не могу. Возможно, они еще более глупые, чем мы привыкли о них думать? Ну, не столь важно. Я сейчас о другом совсем.
Я сейчас о том, что 17 января будет точка бифуркации всей системы политикума.
У Порошенко было несколько таких ключевых точек за последние 3 года. Он мог ведь не баллотироваться на второй срок президентства. Он мог ведь не баллотироваться в Верховную Раду. Он мог бы принять решение не возвращаться в следующий понедельник. Но… но в понедельник он прилетает. Зная про решение суда о принудительном приводе. Зная о том, что правовой беспредел длится уже скоро три года.
Зная о том, что десятки тысяч людей выйдут его встречать, ведь мы не боимся. Не боимся тысяч силовиков, которых с субботы начнут свозить в Киев. Не боимся судей, прокуроров и следователей, которые отрабатывают хотелки Банковой. Не боимся Банковую, четко понимая ничтожность мелкорослого ничтожества.
Не боимся. Это они боятся нас.
У меня к нему отношение точно такое же, как к моему комбату… Нет, не к тому подполковнику, который сейчас спокойный и до каждой интонации понятный. Я сравниваю Пороха с тем комбатом, который тогда, 23 октября 2014 года, лязгнул металлом интонаций своего голоса:
– Так это ты у нас новый начальник связи?
– Так точно! Товарищ подполковник! – пулеметно протарахтел я.
– Сколько прыжков, старшина? – Александр Лобас сверлил меня ледяным рентгеном своих глаз.
– Ни одного! Я же не десантник…
– Хорошо… Пусть будет не десантник! Завтра батальон выходит в АТО… Не подведи меня, старшина!
Батальон тогда впервые выходил в зону боевых действий. Туда, под Авдеевку. Четыреста тридцать четыре человека. Лишь десять процентов из нас всех были обстреляны. И комбат не входил их число. Но пошёл вперёд и повёл нас за собой. Мы поверили ему, ведь нужно было тогда кому-то верить. На войне иначе не бывает. Поверили… И не ошиблись!
Были ли у меня претензии к комбату? Да! Были!.. Вагон! «Какие претензии?», – спросите вы! Да хрен его знает. Понятия не имею. Ну какие-то, наверное, были тогда, в 2014 году. Может не так поступил, как мне хотелось и думалось. Не похвалил вовремя, а мы же так хотели и ждали! И ещё много не так, как нам хотелось. Часто я не понимал его. Думал, что нужно сделать по-другому. Вот только его ответственность в тысячи раз была больше отвественности нас, умников и советчиков.
Но это было тогда. А сейчас я благодарен этому человеку по гроб жизни. Может быть, именно из-за его дурного характера, жесткого, бескомпромиссного и неуступчивого, я остался в живых. И мои пацаны тоже живы… (Лишь только Гешу уже на гражданке забрала костлявая).
Пётр Порошенко всегда (а сейчас особенно) для меня сродни комбригу. И бригада эта носит название «Украина». Да, он мог и, наверное, должен был поступить и поступать так, как ХОЧУ именно Я! А потом должен был поступить так, как ХОЧЕТ КТО-ТО ДРУГОЙ. Вот только ТОГДА у него не было права на «а вдруг». Не было вариантов… «так, не так или как-то иначе». А если ошибусь, то перезагружу миссию. Был один единственно верный выбор. И если допустишь ошибку, в итоге ты и твоя страна окажетесь у края пропасти. А то и пересечёте эту страшную черту.
Мы устояли…
Для многих, чего уж греха таить, и для меня тоже, до сих пор непонятен один момент. Как так? Долларовый миллиардер пошёл против всех правил сохранения бизнеса? Зачем? Нет чтобы прикинуться ветошью, сесть в сторонке и не отсвечивать. А то и снять ролик про «российские войска отодвигают границу вглубь Украины» (вдруг победят друзья-соседи и похвалят сразу).
Нет же… Этот, плюнув на всё, ввязался в драку за свою Украину!.. Да, сейчас очень много умников из когорты «мол, спасал свои деньги», но в такую дичь не поверят даже горобцы на Хрещатике. Почему?.. Да потому, что тогда, весной 2014 года, никто не знал, что будет завтра! А уж что будет послезавтра, и подавно не знали! Зато было много советчиков. А вот тех, кто готов был принимать решения и, ГЛАВНОЕ, брать на себя ответственность за эти решения… Не сыскать было днём с огнём!..
И вот когда сейчас ссыкуны-уклонисты решили его сожрать в угоду московскому царю, я буду рядом, чего бы мне это не стоило! Да! Могу, конечно, остаться в стороне… Но ведь он тогда не остался! Значит, и я, лейтенант ВСУ, сейчас стану рядом с ним! Правильно я поступаю или нет, время покажет. Время, зеркало и слова мамы – «Самая мягкая подушка, сынок, – это чистая совесть».
Совсем скоро, в понедельник 17 января, я буду встречать ГЕТЬМАНА Украины Петра Порошенко! Человека, который тогда, в 2014 году, взвалил на свои плечи груз колоссального веса. Зелёные предатели Украины радостно арестовали все его активы, забыв только одно… Главный актив Петра Порошенко – это ЧЕТЫРЕ С ПОЛОВИНОЙ МИЛЛИОНА граждан Украины, которые поверили в него почти три года назад. Нас тоже арестуете? Ну, ну…
Так что до встречи, друзья! Приходите сами, берите друзей, запасайтесь кофе и чаем! Мы будем встречать Президента Украины Петра Порошенко!
Понедельник.
17 января.
Аэропорт имени Игоря Сикорского (Жуляны), 09:00. (Лучше приехать на час раньше).
Слава Украине!
Рисунок © Дмитро Гапчинський
Перше. Петро Порошенко приїздить до Києва 17 січня, у понеділок, о 9-00 ранку. Аеропорт Жуляни, Новий термінал, рейс з Варшави.
Друге. Так, Петра Порошенка можуть затримати. Вирогідність висока, про неї знають і в офісі ЄвроСолідарності, і сам Петро Олексійович. Чув, що його відмовляли від повернення до України. Але Порошенко вирішив повернутися. Так, це в його стилі, за чужими правилами він не грає (в т.ч. ДБР і ЗЕкоманди) і від небезпеки не бігає. Це вам не ЗЕ, який чотири рази бігав від військкомату і боявся вилетіти до Києва, коли збили Боїнг у Тегерані.
Третє. Петра Порошенка будемо зустрічати великим колективом. З того, що знаю я, бажаючі можуть звертатися до місцевих осередків “Європейської Солідарності” і поїхати з їхніми активістами. Таке вже робили, хто пам’ятає – в курсі.
Четверте. Посилання на подію на ФБ. В разі, коли ви збираєтеся приїхати зустрічати Петра Порошенка, будь ласка, пройдіть за посиланням на подію і натисність кнопку “Піду”. Це дуже потрібно. Це потрібно, аби знати бодай приблизно, скільки там нас буде. Це потрібно ще й для того, аби в ОПУ розорилися на закупівлях валідолу, спостерігаючи зростання кількості людей, які прийдуть підтримати Петра Порошенка.
І прохання, з яким я звертаюся украй нечасто, – перепост. Просто тому, що якщо не ми, то ніхто.
Кабаре з лайна і палиць vs. Громадяни
Що більше Зеленський істеричить «приберіть Порошенка», то тупіше це виглядає – шмарклі, слюні, шантаж і підхолуйство ніколи не дадуть правди чи правосуддя. Це бачать США, це бачить Європа, це бачать притомні українці – усі бачать, крім придворних. Але чи робимо ми правильні висновки з цього кабаре лайна і палиць?
Усі ж пам’ятають слова німецького пастора Мартіна Німеллера? «Спершу вони прийшли за євреями – я мовчав, бо я не єврей… потім вони прийшли за комуністами…»? Ця фраза була не про злочини нацистів, вона була про пасивність німецьких інтелектуалів, які дозволили нацистам набрати силу і мовчали на початках політичних (!) і етнічних чисток.
Паралель очевидна? Гітлер діяв як російські комуністи (Адольф ніколи не приховував, що він соціаліст), Путін діяв як Гітлер, Зеленський діє як його кумир Путін.
Спадковість упоротості чортів.
І тут, насправді, питань до Зеленського і його кодла немає – це ворог. Кодло, яке вже увіровало, що воно назавжди і всесильне.
Зараз питання до громадян: ми ж розуміємо, що спроба знищити Порошенка, це не про Порошенка – це про кожного з нас. Якщо Мстива_Нєдоросль_і_Її_Єрмак зрозуміють, що вони можуть пережувати лідера опозиції, то що їм ламати через коліно будь-кого?
Тому 17 числа, а потім під судом, … під судами, … під ОГПУ (о, ця репресивна сталінська вивіска!), … на Банковій, … на площах – Громадяни мають зустрічатися заради себе. А атака на Порошенка – це справедливий привід для обурення, la bandera протесту, якщо хочте.
І жодна справді українська політична сила чи політик, чи рух тут не мають лишитися осторонь. Їх інтерес :
1. показати, що зеленого авторитаризму не буде,
2. після угару слуг буде притомна коаліція,
3. Путін не зможе скористатися тупістю Банкової.
I’ll be back
