26.11.2018. За Порошенка було краще

Джейн Доу Джонс

26 листопада 2018 року Україна опинилася на межі повномасштабного вторгнення з боку РФ. І лише завдяки оперативним діям військово-політичного керівництва держави та успішним дипломатичним маневрам небезпеку вдалося відвести.

Напередодні сталося нечуване – прямий напад на українські військові кораблі, що йшли з Чорного до Азовського моря, з боку російського флоту. Кораблі були захоплені, моряки опинились в полоні. Неможливо було повірити, що країна-агресор пішла на таку зухвалу та підступну операцію просто так. Вочевидь, вони хотіли створити Casus Belli, привід для наступу. Звісно, для Кремля було б краще, якби українські моряки почали б відстрілюватись – тоді можна було б з кожної праски волати про «українську агресію». Проте наші хлопці слідували наказам і здоровому глузду і не стали розпочинати безнадійний бій. Та пропагандистська бомба на кремлівських каналах все одно вибухнула.

В таких умовах президент Петро Порошенко був змушений ініціювати воєнний стан в 10 прикордонних областях України на 30 днів. Армію було піднято по тривозі, всі напружилися й готувалися до найгіршого. Тим часом Президент і МЗС оперативно заручилися підтримкою цивілізованих країн. Кадри, на яких росіяни захоплюють українські катери, що спокійно без каплі агресії йшли до українського порту, облетіли світ. Росіян засудили Євросоюз, і НАТО, і Велика Сімка, і Радбез ООН. Президент США на цьому тлі скасував перемовини з Путіним. Україна отримала всебічну дипломатичну підтримку. В Чорне море, як попереджувальна міра, зайшли кораблі НАТО.

І агресор відступив. Перспектива багатотисячних втрат у боях з українською армією та міжнародної ізоляції тверезить навіть найгарячіші голови. Та воєнний стан також вдарив і по рейтингу п’ятого президента України. Та Порошенко знав, на що йде, і добровільно підставився під звинувачення у «спробі узурпації влади» (при тому що цивільне населення протягом «воєнного» місяця не зазнало жодних незручностей), у «спробі зірвати президентські вибори» (які пройшли за планом) і навіть у тому, що «навмисне відправив кораблі у пастку» (а ще, мабуть, навмисне не підписав капітуляцію ще влітку 2014-го, теж винуватий). Уміння поставити національну безпеку та захист країни поперед рейтингу та владного крісла – те, що відрізняє політика-державника від політикана-популіста. Ні до, ні після українські можновладці так не вміли.

Приблизно через півроку Міжнародний трибунал ООН з морського права підтвердив повну правоту України в цьому інциденті та направив РФ вимогу негайно звільнити катери і їхні екіпажі. Та Зеленський зі своєю командою, замість того, щоб домогтися виконання цієї вимоги, обміняв моряків на Володимира Цемаха – російського військового злочинця, єдиного доступного Україні та Європі свідка збиття малайзійського «Боінга» над Донбасом в липні 2014-го. Цінного свідка, якого чекали на міжнародному трибуналі, просто віддали Кремлю, бо саме тоді в зелену голову вдарило «пошуком миру в очах Путіна». Ще ОП за допомогою одіозного Портнова намагався відкрити кримінальну справу проти Порошенка – за захоплення кораблів росіянами. Але ця справа виявилась такою ж порожньою маячнею, як і десятки інших, і луснула, ніби бульбашка. Бо зраднику державник – не по зубах.

 

Автори