Онлайн-вибори проводити не можна заборонити
Схоже, що доморощені цифрові махінатори визначилися з місцем, де ставити кому у цьому реченні.
Про це повідомив заступник Федорова по мутним справам такий собі Вискуб.
І, як завжди, промовляв те, що, м’яко кажучи, «не відповідає дійсності». Простіше кажучи: знов збрехав прямо в очі:
“Якщо народними депутатами буде розроблений і прийнятий відповідний закон про інтернет-голосування, то можна з упевненістю говорити, що технічно ми готові до його реалізації”.
Цей вид брехні називається «дуже сильне перебільшення». Під «технічною готовністю» у Мінцирку (неофіційне, але популярне прізвисько Міністерства цифрової трансформації), напевно що, розуміють додаток Дія та відповідну інфраструктуру. Але це приблизно так само, як, маючи китайську парасольку, «бути готовим» до тропічного урагану.
Навіть якщо замружитися та уявити, що Парламент прийме відповідний закон (страшно подумати, яким він може бути, враховуючи якісний склад весільних фотографів Верховної Ради), цей закон може містити дуже велику кількість технічних вимог, про які ані Вискуб, ані будь-хто в Україні поки не має найменшого поняття, не кажучи вже про «готовність». І бути узгодженим з Рекомендацією Ради Європи про електронне голосування. Ага, щаз.
Справа у тому, що під час голосування «у смартфоні» вкрай важко реалізувати як таємність голосування, так і можливість голосування без примусу.
Також надзвичайно проблематично переконати всіх учасників виборчого процесу, що всі голоси пораховано правильно, і що всі голоси взагалі враховано.
Теоретично, Закон має забезпечити технічну неможливість стороннім особам підгледіти, як і за кого я проголосував. А ще забезпечити повну прозорість та контрольованість, щоб незалежні спостерігачі могли пересвідчитися, що всі голоси враховані. Майже взаємовиключні вимоги.
І при «голосуванні у смартфоні» цього ніхто і ніяк не може забезпечити.
Ось наприклад: сімейні збори за півгодини до кінця голосування, під час яких суворий голова сімейства уважно спостерігає, за кого голосують залежні від нього члени родини. І щоб за ці півгодини ніхто не виходив із кімнати і не користувався смартфоном.
Або та сама ситуація у військовій частині: отці-командири ходять між столами у спортзалі й уважно контролюють процес «правильного» голосування. Зі здачею смартфонів командиру у велику коробку. «Після 20:00 віддамо», еге ж.
Або у лікарні з тяжко хворими («ось сюди натисніть»), або в університеті «за залік», або у бюджетних установах («а то премію не отримаєш»).
Аргументи «дієвих» про «можна буде потім переголосувати, і дійсним вважатиметься останній поданий голос» не працюють, якщо усіх голосувальників зібрати в контрольованому приміщенні за кілька хвилин до закінчення часу голосування і «заохотити» голосувати за потрібного кандидата.
Естонія, кажете? Так, Естонія є дійсно єдиною країною у Світі, де більш-менш нормально проводиться віддалене голосування. Свою волю таким чином у цій країні виражають менше 50% виборців. Але в Естонії уряду та державним чиновникам довіряють близько 98% мешканців. Це не кажучи про технічну реалізацію онлайн-голосування, яке сильно відрізняється від «країни у смартфоні», причому у сильно кращий бік. І де після численних різноманітних професійних тестувань на вразливість було детально виписане законодавство з купою запобіжників, а політичні партії узгодили «Кодекс належної практики е-голосування».
Перше е-голосування в Естонії було проведено ще у 2005 році (на місцевих виборах), а за його ходом уважно спостерігали представники понад 30 країн, а за підсумками е-голосування Рада Європи підготовила детальний звіт.
Але попри уважне та ретельне вивчення естонського досвіду е-голосування, поки що жодна з країн Євросоюзу поки не запровадила чогось аналогічного.
- У 2017-му Франція відмовилася від онлайн-голосування для громадян за кордоном через кіберзагрози після понад десяти років апробації цієї технології.
- Через “неконтрольованість” процесу голосування від технології онлайн-голосування відмовилася Норвегія.
- Молдова намагалася розвинути систему е-голосування з 2008 по 2018 роки. Освоїли мільйони євро/доларів різних грантів, розгорнули тестові майданчики, багато тестували та співпрацювали з громадськістю. Але врешті решт відмовилися від ідеї е-голосування.
- «Ми дійшли висновку, що запроваджувати онлайн-голосування на загальних виборах не потрібно”, – так вирішили у Фінляндії.
- Показовий висновок Конституційного Суду Німеччини:
«будь-який вид електронного голосування є неконституційним з ряду причин: виборцям доводиться сліпо довіряти технології, у них немає жодного способу фактично дізнатись, як комп’ютери враховують їхні голоси, а будь-яка електронна чи нова система має бути такою ж зрозумілою та придатною для використання неспеціалістом, як і система, яку вона замінює (ручка та папір для фізичного виборчого бюлетеня). Це, по суті, унеможливлює запровадження будь-якої нової системи електронного голосування у Німеччині за нинішніх рівнів технології». - Швейцарія, коли готувалася до голосування онлайн, розробила у 2013 році закон, який чітко регламентував вимоги до оцінки ризиків, авторизації виборців, криптографії, криптографічних проколів, функціональності, безпеки інфраструктури, повної верифікабельності, публікації вихідного коду (!!), документації додатку (!!!) та багато інших важливих вимог. На виконання цього закону було проведено кілька публічних тестувань безпеки вихідного коду, а також кілька тестувань на проникнення самого додатку. В результаті зазначених тестувань, систему онлайн-голосування було вирішено припинити використовувати у 2019 році.
А шо на все це каже Вискуб?
“На останній міжнародній конференції з електронних виборів, що відбулася в жовтні, стало зрозуміло, що все більше країн схиляються до голосування через Інтернет”.
Геній критичного аналізу, авжеж. Чи то мається на увазі «конференція слуг» у Трускавці?
Прикольно ще й те, що у 2020 році Мінцирк ось тут посилалося на дослідження міжнародної фундації iFES, яке просто розірвало на шмаття усі хатєлкі зелених жижиталізаторів стосовно виборів онлайн. Зараз за відповідним лінком на це дослідження iFES чомусь нічого немає. 🙂 Дивно. Не виключено, шо у зелених трапилася істерика, коли вони нарешті почитали оті буковки у звіті. Але добре, що у мене зберіглася повна .pdf-версія документа.
“Важливим питанням залишається готовність і довіра самих виборців”, – поважно добавляє Вискуб у статті на РБК Україна.
Вооот. Ось з цього місця треба повільніше, бо це дійсно важливо.
Для запровадження системи онлайн-голосування повна довіра виборців потрібна до двох речей:
1) до самої виборчої системи онлайн-голосування, до її технічного рішення – прозорого та зрозумілого, підтвердженого незалежними професіоналами та авторитетними міжнародними інституціями;
2) до тих людей, хто цю систему будує, підтримує, оновлює та експлуатує.
Про технічні подробиці нової онлайн-системи голосування відомо рівно нуль: її не існує навіть у вигляді принципової схеми.
Це якщо не рахувати Дію, про яку теж майже нічого не відомо: вихідний код приховується, документація приховується, звіти про тестування на безпеку також приховуються, навіть результати державної експертизи (КСЗІ) засекречено під грифом ДСК.
Але ставити знак рівності між Дією та невідомою «новою системою онлайн-голосування» навіть самі жижиталізатори поки не ризикують. Поки що.
Тобто говорити про довіру до виборчої системи онлайн-голосування немає сенсу. Її не існує. Ось коли вона буде хоча б у першому наближенні з належним законодавством, підзаконними актами, публічно-доступною технічною документацією та офіційними висновками міжнародних інституцій, тоді можна буде думати, запитувати, цікавитися, сперечатися.
Що ж до довіри до організаторів, розробників та експлуатантів потенційної системи е-голосування – тут все значно гірше. Віру у порядність державних чиновників має лише кілька людей у країні, та й ті родичі топ-чиновників, прокурорів, суддів та ментів (але це не точно).
Нарід не довіряє уряду, а заодно і абсолютній більшості політичних партій. Політичні партії не довіряють одна одній. Навіть всередині правлячої партії немає віри один одному, і тому вона стрімко розвалюється.
Так що про «довіру самих виборців» (про справжню, як в Естонії) пропоную не згадувати щонайменше до кінця десятиліття. Можливо, навіть не цього десятиліття.
Але ж «довіру» можна імітувати, і саме на такий сценарій серйозно розраховують боги цифрових трансмутацій. Довіру можна «накрутити» через свої ботоферми у Фейсбуках і Тік-Токах. Можна понастворювати кишенькових «громадських рад», фейкових «рад кіберекспертів», наштампувати купу лівих «громадських об’єднань» із нікому не відомих ГОшек – ці технології вже освоєні у владних кабінетах. Плюс «вигідна» соціологія та сонм зомбованих фанатів Дії: «Тю, так зручно ж і красиво, хай буде».
А усіх незгодних просто ігнорувати. І пофіг скільки їх там буде, і якою вони володіють технічною експертизою. Вони все одно не вийдуть на Майдан, інтелигентішки нещасні.
І тоді, імітуючи «довіру виборців», у «дієвих» залишається гіпотетичний шанс утриматися у владі та ще на кілька років відтермінувати покарання за усе скоєне своїми кривими рученятами.
Через «Дію» вони намалюють собі результати голосування такі, які захочуть. Можуть як ВВХ за пореєбріком або як Лука, а можуть хитріше, щоб «схоже на правду».
І спробуй потім довести, що ти голосував під примусом або не таємно, або взагалі голосував, або голосував не за правлячу партію.
Он киянка Людмила півроку ходила по різних інстанціях, щоб довести, що вона не брала ніякого кредиту через Дію. Якби не потужний публічний розголос, так і досі б була винна гроші.
Маю живий приклад, коли людину помилково внесли в державні бази даних, що вона нібито працювала у ТОВ «Роги і копита» – і шансів довести, що ти там ніколи не працював практично ніяких, досі пише стоси листів у купу інстанцій.
Тобто в Україні поступово будується така система, за якої жива людина не має можливості спростувати чи довести, «що вона не верблюд». Особисте твердження громадянина з паспортом у руках нічого не варте, якщо сервер вважає інакше. Право на абсолютну істину залишається за чиновником, який вніс інформацію в базу даних.
І добудова такої комп’ютерно-центричної системи стає останнім шансом для зекоманди залишитися при владі. Адже, за різними оцінками, їхній рейтинг стрімко/дуже стрімко наближається до близько-нульових відміток. Саме для цього Зе триматиме Федорова біля самого серця до останньої миті у владі. Саме заради цієї супер-мети різні вискуби брехатимуть двадцять разів на день прямо в очі. Заради безкарності, влади та величезних грошей.
І для цього всі їхні сили будуть кинуті на е-вибори.
