Трускавецька фікція «слуг»

Отже, як і передбачалося, після “Трускавця” “слугами” офіційно взято напрямок на повну білорусізацію країни.
З потоку свідомості їхнього лідера можна зробити висновок навіть не про “два терміни”, а аж поки не “проведуться всі реформи”. Лукашенко ж захищає “порадочєк” вже 27 років, чому б їм не повторити.

Офіційно оголошено монополізацію парламенту, а регламент названо шкідливим для економіки (?). Це означає, що закони прийматимуться прямо в ОП, ніякі парламентські процедури тепер не матимуть значення, в крайньому випадку можна буде заднім числом змінити стенограму, як наприклад з “олігархічним” законом.

Ніяких міжнародних зобов’язань визнаватися не буде: у нас “нахабна політика”, “найкращі в Європі дороги” та “немає часу проситися в ЄС” – як думаєте, Захід сприйме такого союзника?

І головне – РНБО мають БОЯТИСЬ. Прямо так і сказано. Хто “злочинці” та “зрадники” теж визначатиме РНБО. Більше ніякого натяку на законність та право – тільки засідання і брифінги.

Принципово все було зрозуміло ще після Оману та зливу “вагнерівців”, а тепер маски зірвано остаточно – узурпація, зрада, диктатура.

Акценти трускавецького сходняка (до-речі, подібні “зустрічі” завдають місту суттєвих іміджевих ударів) розставлені, на мій погляд, зовсім не вірно.

Ну, по-перше: немає нічого поганого в таких сходках, і шеймити зєлю за їх організацію – це історія ні про що. Бо навіть клоуни мають право на тімбілдінг з корабельними соснами і шмурдяком.

Тут цікавіше інше:

– те, що весь цей “тімбілдінг” є результатом поганоприхованого внутрішнього срачу;
– те, що все це дійство організоване з одною метою – зміщення з посади одної людини. Не простої, але всього лише одної;
– те, що зміщення з посади цієї одної людини вимагає особистої присутності найвеличнішого лідора всесвіту, ока государєвого та інших ок та очок. І це не зважаючи на циркулювання тон капусти;
– те, що найвеличніший лідор всесвіту змушений переступити через огиду до власних слуг та служанок і імітувати, що він дуже зацікавлений в їхніх експертних мнєніях (хоч кожен з них йому пох, і це точно видно по ставленню до них). Більше того, найвеличніший лідор всесвіту навіть змушений сидіти поруч з кримінальним злочинцем і нести якусь єресь на його захист, бо тут треба підбирати кожне тєло, кожен голос.

І це точно нагадує часи янека, який теж влаштовував подібні “тімбілдінги”.

По-друге: абсолютно пофіг на якусь там ікру, шампанське, окремі вилизані вагони слуг і служанок, їхні плаття та інше. Це ще 2 роки тому слуги були весільними фотографами без гривні в кишені, сьогодні вони мільйонери доларові, й можуть собі дозволити.

І претензії до їхніх мільйонів доларів, до квартир їхніх 70-річних мам лежать в площині запитань до тих, хто далі підтримує мертве НАБУ/НАЗК/АК-суд. Саме ці незалежні структури мали б садити в тюрми мам з їхніми синочками і з їхніми хатами. Бо це реально сором, коли суми розпилу бабла в стінах ВР є публічними, а топи “бурців з корупційов” нічого, бл, не бачать.

По-третє: вкотре звертаю увагу на те, що поки що ніхто не здатен створити проблеми найвеличнішому лідору всесвіту в такій мірі, в якій він створює їх собі сам.

Це стосується як його косноязичності (рос.) і тугодумності, завдяки якій він стверджує, що питання голови ВР – це не його питання, це питання команди, а через кілька хвилин каже, що Діма перестав бути членом команди :-)…, завдяки якій він знову наговорив про вагнерівців те, що тижнями заперечувала ТСК. 🙂

Це стосується і самої суті подій, в якій він помиляється і не виграє цей бій в “Діми”. Бо в Діми зараз є набагато цікавіші пропозиції до слуг, та й сам Діма цікавіший. Та й момент в Діми дуже вдалий.

Для чого слуг збирали в Трускавці? Можна написати багато сторінок тексту з усіма дрібними деталями, але бачу, що багато друзів уже розклали все це збіговисько на атоми. Тому я дозволю собі одну паралель та пару більш загальних оцінок.

Колись був такий всесильний та дуже грізний начальник Укрзалізниці Георгій Кірпа. Оскільки він покінчив з життям (чи допомогли?) ще в 2005-му після обрання Ющенка, то про нього почали забувати. А свого часу при Кучмі його часом називали другою людиною в державі. Він тримав своїх підлеглих у жорсткому послуху, немов у лещатах. Але кожна система з часом розбалансовується, особливо, коли там незлічимі ресурси та культивується корупція. Так і серед підлеглих Кірпи почалися якісь дрібні змови, крисятництво, хтось вкрадене заникував, інший від якихось особливо брудних оборудок всупереч наказу втікав. І тоді Кірпа зібрав запідозрених у недостатній лояльності у своєму кабінеті. Виклав на стіл пістолет, перевірив обойму, зняв із запобіжника й, наводячи то на одного, то на іншого, крижаним голосом процідив: “Світом правлять страх і гроші. Гроші мої, страх ваш”. Чув про цю історію від двох різних учасників дійства.

Зеленський – не Кірпа, той був людиною демонічною та ніби з каменю витесаною, а це якийсь клоун-кривляка. Але й його лакеї – не вмілі, досвідчені та загартовані в інтригах управлінці з відомства Кірпи, а всяке сміття, яке бозна-де повишукували. Цей моносброд уже почав виходити з-під управління рік тому. Пригадуєте, як тоді фракція набирала з важливих питань лише 180-210 власних голосів, а решта купувала на стороні? Тоді все вирішили грошима. Олігархи за дуже пристойні преференції наповнили зелений общак, а звідти почали регулярно платити вельми солідні суми. Про координовану одіозним Трухіним програму “20-30-50”, надіюся, всі чули. І там була вироблена чітка система контролю. За вольності навіть стосовно непринципових голосувань нардепа штрафували, за неголосування чогось важливого позбавляли пакетів із вічнозеленими на один чи пару місяців, а ще в повітрі висіла погроза особливо неслухняних навіки відлучити від довольствія.

І в цьому біда нових облич, отих “кто был никем, тот стал ничем”. Там нема ні імені, ні репутації, ні якихось власних перспектив. Що нагребеш, те твоє, а потім відходь знову в забуття, де душу грітимуть лише мільйони доларів, які десь із партійної каси, а колись і самостійно вдалося наскладати. Такі люди дуже швидко втрачають будь-яку ідейність, коли вона починає конкурувати з фантастичними для них грошима.

Пригадую, як мені вже за тиждень після першого заходу в Раду ще в 2000 році раптом запропонував один такий посередник суму в 10 тисяч доларів за якесь лобістське голосування (чи навпаки не голосування супроти фракції НРУ). А ця сума на той час відповідала зарплаті нардепа за всю 4-річну каденцію, а для мене була взагалі фантастичною. В Раду я прорвався майже випадково, а жили ми геть незаможно. То я вам скажу, та відмова була ой непростою. Але не погодився. А цим же нема чого втрачати. Ми й так більшості з них не знаємо й ніколи не пам’ятатимемо.

Але до постійного потоку крупних сум скоро звикають, і дисципліна знову розбалансовується. Ні, голосують тепер хором, все, що треба Зєрмаку набирає понад 226 голосів самих слуг. Але ОПА та фрикційне керівництво хоче не лише виконання наказів, але й вірнопідданості та абсолютної лояльності. А роздрайв пішов по кількох законах, які все ж протиснули, а тепер і по Разумкову. І в Єрмака зрозуміли, що гроші самостійно світом не правлять. Треба більшого. Це більше – воно не однокомпонентне. Тут і страх, і поєднаність усіх єдиною корупцією та індивідуальними злочинами, й розумінням, що все це фіксується та може бути витягнуте на світ Божий вірними Єрмаку силовиками. А ще – для компенсації моральних втрат – відчуття якоїсь вищості над іншими людьми та спільністю у всіх своїх діях та почуттях. Отака собі бандитська родина, клан. Хотів порівняти з мафіозною сім’єю, але не буду псувати романтику тих образів “Хресного Батька”, ці надто дрібні й примітивні.

Оця клановість і розуміння, що лише разом у моноліті зможуть жити так і далі, користуватися всіма благами та демонстративно плювати на всіляких пролів, вона для низькокультурних істот дуже багато значить. Навіть той спеціально віддраєний вагон, з якого виганяли інших пасажирів, що мали туди білети, – це теж часточка цієї кланової радості життя. А для тих, хто захитається, перспективи сумні. За два роки слуги вже достатньо накралися. Практично всі. Тому, якщо хтось почне демонструвати невдоволення, то для цього й прибули туди Венедіктова із силовиками. І, спеціально зверніть увагу, керівник НАЗК. Це ж їм якраз до теми. Та й за два роки лакеям треба було нагадати оту крилату фразу Потураєва на першій Трускавецькій ВПШ, що ви тут всі “ніхто і звуть вас ніяк, а визначний лише єдиний лідор, завдяки якому ви всі тут опинилися”.

І зовсім на останок. Два роки тому питання лідера, перед яким треба було вклонятися та лизоблюдствувати, було абсолютно однозначним. Звісно, що для слуг ним був Зеленський. А зараз, схоже, не всі ще змирилися з новою реальністю, що Зеленський – лише ритуальний лідер, а реальний хазяїн – Єрмак. Саме він кістку в будку кидає і він за непослух каратиме. Казус Разумкова та певної групи його союзників показав, що з цим погоджуються не всі. Разумков ні в чому не демонстрував нелояльності Зеленському. Він лише спробував стримати його від деяких геть незаконних кроків. Навіть не кроків, а способів їх здійснення. А відмовив у лояльності Єрмаку. І вся інтрига розгорталася навколо саме цього конфлікту. Зараз Зеленський навіть уже реальну відповідальність на себе за держзраду повісив на публічній частині, остаточно виводячи з-під удару Єрмака. Це багато значить для тих, хто в темі. А що їм пояснювали в закритому форматі, навіть уявляти не хочу.

А коли вже все належним чином вклали в ті головешки, можна було шліфанути фінальним банкетом та гульнею із розмахом римської оргії. Щоб не дуже плакалися за вкотре втрачену цноту…

© Букви (кликабельно, зображення більшого розміру відкриється в новому вікні)