«Платіть за те, що я прийшов». Чому українці на вітчизняних підприємствах працюють вкрай неефективно

Наталія Гамоля / ТЕКСТИ.org.ua

Німецький робітник за 17 днів в середньому виробляє стільки ж продукції, скільки український – за рік (дані з дослідження Світового банку, 2019 рік). Що не так з ефективністю роботи українців, і як це змінити?

Підприємці жаліються на проблему з пошуком найманих працівників і їхнє небажання працювати, а працівники своєю чергою – на низьку оплату та нестабільність. В результаті Україна – у другій сотні країн у рейтингу за продуктивністю праці (дані Міжнародної організації праці, 2019 рік). Хоча статистика Мінекономіки показує стабільне зростання продуктивності від року до року (принаймні за наявними даними – з 2001 до 2017 року).

На роботу, щоб відпочити

– Люди приходять на роботу, щоб відпочити від домашньої роботи, вони дійсно важко працюють у своїх господарствах, особливо це відчутно у віддалених від великих міст районах, – розповідає Антон Кульчинський, комерційний директор українського представництва міжнародної корпорації, власник малого бізнесу з обробки природного каменю.

Ці спостереження підприємця підтверджує і дослідження Центр близькосхідних досліджень та Аналітичного центру УКУ “Культура (субкультура) бідності в Україні“ в якому читаємо: “Українці шукають неважку роботу з низьким рівнем відповідальності.”

Антон вважає, що на особисту ефективність його найманих працівників впливають звичка прокрастинувати, відсутність орієнтації на результат, навичок приймати зважені й швидкі рішення. Та розуміння цього мають швидше власники бізнесу або корпоративна управлінська команда, ніж наймані працівники.

– Із колективу у 20 людей лише двоє-троє здатні до внесення інтелектуальної складової та бути ключовими, а інші – просто виконавці, і відмовляються виконувати роботу, яка змушує «включати мозок», бо просто хочуть натискати вимикачі на верстаті, проте заробляти удвічі більше, – каже підприємець. І відзначає, що незалежно від навичок і рівня розвитку персональних якостей, всі працівники дуже ефективно об’єднуються у коаліції з метою збільшення зарплатні та влаштовують «італійські страйки» на релігійні свята. Власнику бізнесу важко думати про ефективність праці, він більше сфокусований на тому, як у таких умовах залишитись на плаву.

Чим далі від великих міст, тим більше забезпеченість власними харчами знижує бажання ефективно працювати. Тож люди шукають, як правило, де можна попрацювати пару днів на тиждень, щоб більше часу займатися господарством. Багато хто взагалі прагне виїхати на заробітки на півроку-рік, щоб згодом придбати чи збудувати житло або ж розв’язати питання освіти дітей, – і знову поїхати на заробітки.

Дійсно сильно стимулюючими мотивами працювати ефективніше, на думку Антона Кульчинського, лишаються потреба в оплаті витрат, пов’язаних з утриманням житла і все, що пов’язано з дітьми – народження, навчання, одруження тощо. Відома теорія психолога Маслоу, яка передбачає «піраміду потреб» зовсім не пояснює мотиви таких працівників. В підсумку маємо картину, коли працівники розцінюють як обов’язок підприємця платити працівникові, за те, що він прийшов на робоче місце, але не завжди працював.

Людський фактор

«Чому б не штрафувати у приватних компаніях?» – розмірковує Кульчинський. І на це риторичне запитання має відповідь.
По-перше, стресова ситуація або негативні емоції суттєво знижують результативність роботи працівника.

По-друге, працівник завжди може знайти виправдання: якісь проблеми, особисті чи з устаткуванням (часто вигадані). У такому випадку роботодавець повинен витрачати додаткові кошти на контроль за працівниками, при цьому людина, яка контролюватиме, теж повинна бути в притомному стані та мати певний досвід.

По-третє, що найбільш прикро, винахідливість працівників, на додаток до очевидної брехні, призводить навіть до навмисного псування обладнання, аби піти з роботи раніше або отримати незапланований вихідний. При цьому працівник психологічно не буде миритися зі штрафом і в кращому випадку просто звільниться або зробить брак і тоді звільниться.

Його зарплата не може покрити брак, а довести, що це було зроблено навмисне – нереально. І не завжди є вихід у звільненні таких «безнадійних»: новий робітник входить у робочий ритм довго, а коли нема кадрів, то знайти заміну інколи буває дуже важко або неможливо, – і доведеться брати того самого… Тому роботодавцеві краще сфокусуватися на преміюванні як на більш продуктивному підході.

Більше працівників – менше відповідальності у кожного

Низький рівень механізації (автоматизації) бізнесу гальмує масштабування власної справи. Та підприємці не полишають бажання заробляти більше – і наймають більше працівників. Відтак, їх треба ретельніше контролювати, що важче, і своєю чергою призводить до збільшення браку і впровадження складнішої організаційної структури, на чолі з ключовими людьми. Правда, це не гарантує, що справи підуть вгору і зокрема, що браку стане менше. Зі збільшенням колективу у кожного працівника зростає вірогідність уникнути покарання, оскільки ланцюг залучених в процесі створення готового виробу збільшується, а всіх не звільнити, тому часто проблема замовчується і брак відвантажується зі словами: «Та й так підійде». В результаті підприємцю доводиться розв’язувати проблему з клієнтом.

Нестабільність і відсутність інвестицій

Знизити вплив людського фактору, а то й зовсім його уникнути можна шляхом підвищення рівня механізації, що неможливо без інвестицій. Проте вкладатися капіталом і сподіватися на віддачу через роки за мінливих економічно-політичних обставин мало хто ризикує, тим більше, не маючи «зайвих» грошей.

– В умовах “американських гірок” в політиці й економіці країни ніхто не будує довгострокових планів, а банки готові надати кредити на надзвичайно не вигідних умовах і під заставу ліквідності. Тому підприємці особливо не опікуються ретельним підрахунком різних фінансових та операційних показників, щоб зрозуміти ефективність вкладених коштів – розповідає Антон Кульчинський. – Це створює масу проблем з елементарними показниками результатів своєї діяльності. Зрозуміло, що такий підприємець навіть не намагається скласти бізнес-план і отримати фінансування. Йому складно вибудовувати прозорі та справедливі правила оплати праці та преміювання працівників”.

Відсутність дешевих, доступних коштів на ринку і програм з навчання підприємців, гальмує розвиток малого і середнього бізнесу. Найкраще вдається впоратися тим, хто береться за власну справу всією родиною: “Деякі підприємства долають бар’єр механізації за рахунок сім’ї, – коментує Антон Кульчинський, – створюючи родинний бізнес, люди самі собі збирають станки і підвищують механізацію; що в результаті досить непогано – працівників менше, а зарплата вища”.

Як приклад високої заробітної плати і не менш високої продуктивності праці радниця з питань управління персоналом Олена Ламанова наводить підприємства у сфері ІТ: “Тут мінімально задіяні матеріальні ресурси у створенні продукту, а основний виробничий ресурс – це мозок фахівця. Витратна частина матеріальних ресурсів – мінімальна. Відповідно, частка бюджету, що компанія може виділити для оплати праці, суттєва. Сфери, в яких у створенні продукту вагому роль відіграють матеріальні ресурси, не можуть собі дозволити виділити великий бюджет для оплати праці”.

В Україні ресурси досить дорогі, тож що більш інноваційні технології використовує компанія для виробництва своєї продукції чи послуги, тим менше витрат вона несе на матеріальні ресурси. А відтак – і вища заробітна плата може бути у працівників. Проте частка інноваційних підприємств в Україні доволі мала. Як вважає Олена Ламанова, саме це “заважає компаніям платити пристойні гроші” своїм працівникам.

Зарплата замість заробітку – зло

Підприємець Олександр Гриньов, що вже сьомий рік виробляє одяг під українським брендом, вважає найбільшою проблемою байдужість працівників як до власних результатів роботи, так і до роботи компанії – звичку отримувати зарплату, а не заробляти гроші.

– Наші співвітчизники з легкістю готові працювати 10-14 годин за кордоном за 800 євро, при цьому ті ж самі умови в Україні вважають неприйнятними, – зауважує він.

І знову у згаданому вище дослідженні про культуру бідності ми читаємо схожі мотиви:

“Опитані усвідомлюють відмінності роботи в Україні й за кордоном. Дуже помітно, як важко українці гарують за кордоном – і їх цінують як працівників, які вміють добре потрудитися. Але чомусь ці моделі в Україні не відтворюються. Зі слів людей стає очевидно, що за кордоном українці працюють, а сюди вони повертаються відпочивати.«Там за кордоном треба пахать по нашим міркам…», – зазначає один із опитаних. І додає про заробітчан, що повернулися додому: «Тут вони розслабляються». Повернення в Україну сприймається, як «нарешті відпочити від роботи».

Як в один голос зазначають підприємці, з якими ми поспілкувалися, працівники не розуміють, або відмовляються розуміти, що від їхньої особистої старанності і активності на робочому місці залежить рівень і їхнього заробітку – як наслідок фінансового успіху компанії.

Непотрібна освіта

“Продуктивність праці залежить також від рівня кваліфікації робітника, – зауважує Олена Ламанова. – Нині у нас надто велика нестача саме кваліфікованих фахівців, проте це вже питання системи професійної освіти”.

Здавалося б, які питання до фахової підготовки, коли близько 80% випускників українських шкіл здобувають вищу освіту?

У промзоні на околиці Тернополя у скромному цеху щодня світиться допізна. З дня на день тут має бути готова конструкція вітрогенератора, над якою працює невеличка бригада хлопців разом з підприємцем Романом Яркуном.

“Рівень професійної освіти у більшості практично відсутній”, – говорить Роман, тож доводиться охочих молодих робітників навчати працювати за верстатом безпосередньо в процесі роботи, так само, як і переучувати досвідчених фахівців 50+ років, що встигли почати свою “кар’єру” на радянських підприємствах: “Сучасні технології виробництва вимагають інших знань і навичок, – коментує підприємець, – а в наших вузах навчають за застарілими стандартами”.

Українські виробництва часто роками не можуть закрити вакансії технічного напрямку. Певною мірою вже у процесі роботи рівень професійної освіти підвищується через набутий досвід – і робітник має шанси кар’єрного росту. Та це в теорії. З майже 10-річного досвіду Романа Яркуна, лише один працівник із кількох десятків попросився через певний час на більш складний робочий процес (а відповідно і більш оплачуваний), прагнучи навчитися нового.

“Підвищуючи кваліфікацію робітників, реально підвищити продуктивність праці на виробництві”, – коментує Роман Яркун. Та важливо, щоб і робітник того прагнув.

За його досвідом, робітники працюють більш-менш старанно доти, поки сам підприємець також працює у цеху, за станком, при цьому часто виправляючи помилку робітника і тим самим ще раз навчаючи його. Та варто зайнятися паперами чи відлучитися на ділову зустріч – як робітники влаштовують “перекур” і не на годинку, незважаючи на те, що кожен має план виробітку і виконання понад норму винагороджується фінансово. Більше того, у випадку неякісної роботи чи зламаного обладнання (через неправильну роботу) часто знаходять виправдовування.

Фактор держави: бракує стабільності, знань і ресурсів

Аби підприємець мав змогу розвиватися, підвищуючи кваліфікацію своїх робітників і залучаючи інвестиції у власне виробництво, у державі має бути розвинена відповідна інфраструктура.

Принаймні, в умовах радикальних змін і реформ було б непогано організувати бодай курси для самих підприємців, як зауважує Антон Кульчинський, аби вони самі встигали за сучасними тенденціями в питаннях організації і управління бізнесом, побудові виробничих процесів.

– В якості нематеріальної допомоги малому та середньому бізнесу, держава має проводити тренінги, розробляти методичні матеріали по підвищенню ефективності праці, створюючи реальні навчальні курси та розповідаючи про емпіричний досвід, – розмірковує Антон Кульчинський.

Це дало б поштовх до самоорганізації підприємців, вони ж бо відважні, підприємливі, активні, мають стійке бажання працювати, а значить, – платити податки. Поки ж що, як зазначають наші співрозмовники, держава дивує нововведеннями, особливо у питаннях фінансів і податків, так швидко й часто, що не встигають повідомляти підприємцям про них. Необхідність постійного вивчення нових законів, положень і поправок до них – ще один важливий нюанс, що стримує підприємця в роботі.

Кожен, бодай маленький, бізнес – міні-держава, для якої ефективне використання ресурсів і коштів – ключова необхідність.

Свої підрахунки підприємець тримає у голові, побоюючись втратити все через “прозорість і відкритість” свого бізнесу. Тож у статистиці маємо показники досить загальні і відірвані від реалій життя: справедливий показник продуктивності праці в державі порахувати вряд чи можливо, як і вжити заходів для його підвищення.

І тут байдужість чиновників до ефективного управління і небажання підприємців ділитися інформацію зійшлися, оскільки такий стан речей вигідний обом сторонам. В таких умовах оцінити ефективність важко і статистика зображає показники відірвані від реалій життя. Сьогодні державі потрібно революційно підійти до ефективності та фокусуватися не на людях, а на технологіях, створити концепт і передати його на виконання підприємцям.

Як рахують продуктивність

Індекс продуктивності праці державні вираховують за різними формулами, зокрема співвідношенням обсягом ВВП і кількості працездатних осіб або ж до кількості годин відпрацьованого часу.

За підрахунками Держкомстату, з року в рік в Україні зменшується кількість працездатного населення, як і кількість зайнятих осіб працездатного віку. Більш релевантним показником на сьогодні вважається саме обсяг ВВП на годину відпрацьованого часу. Саме у такий спосіб можливо хоч якось вирахувати продуктивність праці фахівців інтелектуальних і творчих спеціальностей (програміст, конструктор, наприклад), а не лише таких, що безпосередньо зайняті виробництвом конкретних продуктів (механік, слюсар за станком).

У ВВП враховується розмір оплати праці найманих працівників та чисті податки на виробництво. У невиробничій сфері виміряти обсяг виробленої продукції важко – це не кілограми і кількість штук ідей чи рішень. Тому просто в розрахунках індексу обсягу продукції враховують динаміку кількості робітників, індекс цін, а також отриманий від наданих послуг дохід.

Джерело

Усі відео