Чому бреше російська церква в Україні, та що кажуть їхні власні документи

Мені трішки обридли постійні спроби українських прибічників Московського патріархату розповісти, що їхня церква не є складовою частиною РПЦ. Бо це прямо та безпосередньо прописано в їхньому Статуті. Це все одно, що доводити, що УРСР – незалежна держава.

Щоб вам легше було, я просто зібрав усі пункти статуту УПЦ МП та РПЦ, де йдеться про те, що перша – складова частина другої.

І хай не брешуть хоча б настільки прямо.

Поширення вітається.

* * *

Російські церковні лоялісти в Україні – дуже скромні люди. Вони дуже люблять приховувати свою пряму підлеглість російським панам. Це навіть іронічно: з одного боку, вони вірні їм в усьому, включно відверто антиукраїнську риторику та позицію, з іншого, дуже люблять це заперечувати і розповідати, що вони Українська Православна Церква, не згадуючи, що є частиною Московського патріархату. Більше того, коли в українській владі запропонували змусити їх до цього законом, здійнявся неймовірний ґвалт і розповіді про утиски та репресії. Хоча усіх репресій було – вимога один раз сказати правду та зазначити власну приналежність у власній назві.

Чому вони так роблять?

Можливо, підозрюють, що бути російськими агентами в Україні якось соромно.

І, можливо, тому, що вважають, що як тільки вони зазначать це, потік людей та пож%B�ртв B40 їхніх храмів різко пр0сяде, а бажання низки приходів перейти до справжньої Православної Церкви України різко зросте. Велика кількість прихожан просто не дуже розбирається: написано на табличці “Українська православна церква” – ну, значить, українська!

Таке замовчування – напівбрехня власній пастві.

В цій гібридній політиці російські служки регулярно згадують свій засадничий документ – Статут. Точніше, найперший його пункт: Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої.

Розрахунок дуже простий – на те, що ніхто не буде читати далі.

Втім, ми почитаємо. Бо саме цей документ залізно доводить, що так звана “Українська православна церква” насправді є залежною від РПЦ, а точніше, є її структурною частиною, хай і з правом впорядкування своїх внутрішніх питань. Це як УРСР: наче й називалася “республікою”, і входила в ООН як держава-співзасновник, але незалежною державою не була.

Отже, звернемося до Статуту. Що він нам каже у пунктах, що йдуть вже після першого?

Розділ 1, пункт 3.

“Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву”.

Розділ 1, пункт 5.

“Українська Православна Церква об’єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської Православної Церкви”.

Між ними є цікавий пункт 4 того ж розділу. В ньому сказано таке:

“Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується постановами Архієрейського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх”.

Незважаючи на те, що він згадує РПЦ, він не може вважатися підкресленням залежності, бо захисники Московського Патріархату можуть сказати, що цим Собором їм якраз і надали статус самостійної. Я його навів задля останніх слів: щоб підкреслити, що виконувати закони України вимагає навіть їхній власний базовий документ.

Розділ 2, пункт 6.

“До обов’язків Собору (вищого органу влади церкви) входить… в) нагляд за втіленням у життя рішень Помісних Соборів Руської Православної Церкви, Соборів Української Православної Церкви та ухвалених ними статутів”.

Подібне і в розділі 3, пункті 5:

“Собор єпископів діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської Православної Церкви, а також Соборів Української Православної Церкви”.

А також розділ 5, пункт 2:

“Предстоятель Української Православної Церкви обирається пожиттєво єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі”.

Може виглядати маловажливим для світських людей, але засадничо важливий для церковного устрою такий пункт. Розділ 5, пункт 4:

“Ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях Української Православної Церкви після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі”.

Йдемо далі. Розділ 5, пункт 7:

“Як Предстоятель Української Православної Церкви, Митрополит Київський і всієї України є постійним членом Священного Синоду Руської Православної Церкви”.

Розділ 5, пункт 15:

“Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля Української Православної Церкви Місцеблюститель і Священний Синод Української Православної Церкви скликають Собор єпископів Української Православної Церкви для обрання її Предстоятеля – Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святішому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти”.

Зрештою, вищеперераховане зазначено і в Статуті Російської Православної Церкви, де є окремий розділ – “Украинская православная церковь”. З двома значними поправками. По-перше, у першому пункті цього розділу її статус зазначено пряміше та чесніше:

“Украинская Православная Церковь является самоуправляемой с правами широкой автономии”.

По-друге, останній, тринадцятий пункт, трішки веселий, якщо знати контекст:

“Украинская Православная Церковь получает святое миро от Патриарха Московского и всея Руси”.

Насправді це саме по собі не свідчить про залежність: бувають випадки, коли одна незалежна церква бере миро в іншої. Але у своїх нападках на Православну церкву України діячі Московського патріархату подеколи стверджували, що вона-де є залежною від Вселенського патріархату саме тому, що отримує звідти миро. Себто, трішки протирічили самі собі.

Підсумуймо:

• Предстоятель УПЦ не може вступити в права без схвалення (благословіння) патріарха Московського.
• УПЦ МП змушена згадувати ім’я патріарха Московського на кожній літургії, при цьому попереду імені власного предстоятеля.
• Предстоятель УПЦ МП входить до керівного органу РПЦ.
• Постанови вищого органу РПЦ є обов’язковими для виконання УПЦ МП.
• УПЦ МП є частиною РПЦ та вважає себе з’єднаною з православним світом лише через неї.

Таким чином, будь-яке твердження кліриків чи єпископів УПЦ МП про те, що вони не є частиною російської церкви, а є окремою українською, протирічать як їхньому власному засадничому документу, так і засадничому документу Російської православної церкви.

Простіше кажучи, це неправда.

Маю рекомендацію до парламентарів, суддів, членів виконавчої влади або тих, хто збирається ними стати: у будь-яких діях щодо УПЦ МП враховуйте цей текст.

Дякую за увагу.