Національну академію наук очолив Анатолій Загородній – зрада чи перемога?

Anton Senenko
Anton Senenko

Отже, майже 67% учасників Загальних зборів віддали свої голоси за нового Президента НАН України фізика-теоретика Анатолія Загороднього.
Пересічні громадяни запитують мене – це зрада чи перемога?

1. Сам факт проведення вільних конкурентних виборів в Національній академії наук, де кандидати мандрували інститутами, зустрічалися з колективами, пояснювали свої програми, ламали списи в дискусіях, висловлювали своє бачення розвитку Академії зокрема і науки в Україні загалом, де їм міг поставити запитання будь-хто, а процес волевиявлення був таємним, – це вже перемога.

2. У бюлетенях був пункт “Проти всіх”. 2 особи з 637-ми виборців висловилися за нього, і це показово.



3. Кандидати висувалися або колективами інститутів, або самовисуванням. Нікого нізвідки ніким не призначали.

4. Окрім академіків та членів-кореспондентів НАН України у виборах брали участь делегати від трудових колективів інститутів. Таке право вони отримали завдяки реформі науки від 2015 року.

5. До фінішу з 5 кандидатів дійшло 4 (Данилишин сам знявся), причому один був явно неадекватний (Гончарук, той, що стверджує, що Землі 15 тисяч років). За останнього віддало голоси 3 виборці (цікаво, хто ще ті два) – і це теж ознака.
Тобто, наукова спільнота в Академії цілком притомна. В той час, як цілі академії (їх же в Україні декілька, пам’ятаєте?) та університети толерують лептонних богів чи студентів на молебнях, встромивши свої язики поглибше в стоси паперів, науковці Національної академії регулярно намагаються протистояти маячні, псевдонауці, мороку і публічно висловлюють свою позицію. В тому числі й щодо “своїх”. Так було і тут.

6. З трьох адекватних кандидатів – Загороднього, Комісаренка та Семиноженка – всі троє хороші науковці та мають управлінський досвід. Вони провели справжні передвиборчі кампанії, та особисто я до кінця не міг передбачити, хто переможе.

7. Прикрий мінус – під час виступу дуже адекватного академіка Комісаренка були проблеми зі зв’язком на окремих дільницях. Очевидно, що кардинально хід перегонів це змінити не могло, але він дуже і дуже крутий. Достатньо сказати, що він був першим послом України в Великій Британії. Це окрім того, що він потужний вчений.

8. Вік. Так, Загородньому 69 років, Комісаренку – 77 років, Семиноженку – 70 років. Коли хтось починає закидати Академії за вік академіків, особисто мене це засмучує. Бо це роблять ті ж самі люди, які через свої податки віддають десятки мільярдів на дороги та Авакова, але на науку видають рівно стільки, щоб молодий вчений отримував 6 тисяч гривень на місяць за умови 5-денного робочого тижня, а насправді грошей вистачає на 4 робочих дні.
В 90-ті виїхало одне покоління зрілих вчених, що мали б підхопити управління. Зараз відїжджає вже друге покоління. Допоки платники податків не змінять свої пріоритети, молоді в науці не буде, і нікому буде приходити на зміну старшим.
Тут головне інше – всі три кандидати є адекватними і тверезо мислять.
На відміну від, скажімо, парубка, якому йде 43-й рік.

9. Загородній.
Його науковий доробок вражає і до нього немає запитань ані у вітчизняних, ані у закордонних вчених. Це не дутий академік, не імітатор і не, прості лептонний боже, копія міністра-плагіатора.
Має управлінський досвід.
Я особисто був свідком, як він проводить перемовини з урядовцями, бачив на ділі, як він ставиться до реформування науки.
Думаю, цього достатньо, а решту нехай доводить він сам, реалізовуючи свою передвиборчу програму.

10. Головний пункт.
200 виборців віддали голоси не за Загороднього. У них інша думка. І цю думку Загородній має враховувати і зважати на неї. Він має розуміти, що має лише 5 років (це дуже мало на фоні попередніх десятиліть незмінного керівництва), аби змінити Академію, з одного боку, не дозволивши її доконати, а з іншого, покращити.
Не впорається? Вибори продемонстрували, що посада Президента НАН України цілком виборна і змінна.

Тому, так, у третини науковців до Загороднього можуть бути запитання, застереження, незгода. Але це внутрішня справа науковців, які обирали серед достойних кандидатів. І якщо у когось ззовні є особливо цінна думка про те, що кандидати якісь не такі, переможець – не канонічний, то я можу лише поспівчувати.

Самоврядність науки – це в першу чергу про незалежність процесу наукового пізнання від політичної кон’юнктури, кулуарних вітрів і самодурства окремих некомпетентних урядовців.

Головний факт лишається фактом – вільні вибори є неабиякою ознакою початку нового етапу в житті Національної академії наук.

Будемо бачити, що буде далі.

Ну, а тепер вирішуйте, зрада це чи перемога.

Але ми переможемо.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії