КрымскиЕбудни. Сьома осінь

Mariko
Mariko

Пару тижнів тому посипалась реклама опзж, слуг, колі-каклети, зеленої парасолі та інших, яких я не знаю та знати не хочу, я їх назвала спамом, поскаржилась, мабуть, тому в мене не було куркуми та сушених тарганів від нежиті.
Взагалі, я не скаржусь на рекламу, вона така, спокійна. Мені пропонують працювати у ФБР, якісь красиві подорожі, а ще ввічливо пропонують купити яхту чи барк. Я чемно роздивляюсь плавзасоби та кажу – дякую, дуже гарні, але зараз ніяк, на жаль.

Коли фісбук запитує – що у вас на думці, починаю згадувати та ділити, про що можна казати, про що ні, про що промовчати.
От, навіщо люди банять один одного? Що би що? Щоб не бачити, щоб не нервувати, коли десь вилізе знайома аватарка? А мене нащо банити? Видали й все. Ні, бан.
Мене за шість з половиною років у фб банили кілька людей – Монтян, Касьянов, Богутская, москалький піп, москальский журналіст, одна кримська людина (мені досі ніяково, бо він сам собі щось надумав, образився та забанив) та дві блогерши за лайк у іншого блогера.
Я ж ніде не коментую, в мене все тільки для френдів, ніт – получіфашистгранату. Сміюсь. А взагалі трохи сумно, люди дуже дивні створіння, скоюють фігню, їх тикають, як кошенят, а вони нічого не розуміють, ображаються, а може, роблять вигляд, що не розуміють і банять.



А у нас тепле море. Таке тепле й ласкаве, що серце зупиняється.
Отдихахі поїхали в свої є*еня, спорожніле місто майже добу заливало дощем, змивало усю нечисть, потім трохи штормило, а потім настав наш час – можна спокійно ходити на море (на міський пляж), сидіти на березі, слухати тишу, далеко запливати, розмовляти з морем…

Восени чотирнадцятого теж було тепле море, ми ходили кожен день, воно ставало з кожним днем прохолоднішим, ми плавали, пирнали, в нас окрім моря нічого тоді не залишилось, ми ні з ким не спілкувались, нікуди не їздили (ані по Криму, ані по своїх старих місцях, тільки у Херсон із пакунками). Одного разу заплила подалі, лягла на спину, дивилась на небо, на хмарки, потім заплющила очі та казала йому (морю) – успокой меня, пожалуйста, успокой меня до весны. Кожен рік так казала. Казала та сподівалась, що то останнє жовтневе прохання, в наступному році буде інакше.
Інакше, але зовсім не так, як сподівалась.
Вже не плачу.
Іноді сміюсь.
Ненавиджу їх так само, як тоді.

Сьома осінь.
pzdc.
Вже сьома 🙁

Фото автора.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії