Про декомунизацию
Знаете, в чем разница между свободными людьми и рабами?
Свободные люди объединяются для достижения целей, которые одному не под силу, а рабов объединяют, правда, для достижения целей рабовладельца.
Причем тут коммунизм? Да при том что коммунизм это идеология “голодных и рабов”, мечтающих стать сначала сытыми, а потом свободными. В том и состоит ее ущербность и нереализуемость.
Сначала все ж таки надо стать свободным. В голове хотя бы. По другому никак. Раб себя не накормит досыта, бо “рабский труд неэффективен” (с)
От ми часто-густо чуємо “українцям те почути одне одного, нам потрібна єдність, ми маємо з’єднатися навколо цінностей й просувати їх, бо крім нас нема кому…”
Воно так, але жодна лярва чомусь за роки не загострила увагу громади, що вміння єднатися це мистецтво, якому треба невпинно вчитися. Воно лише від “політичної волі не з’являється”.
Итак, что нужно чтобы уметь объединяться?
1) Вообще собираться что-то делать. Потому что если я собираюсь просто стоять в очереди за “раздачей народу выстраданных им ценностей”, то зачем мне объединяться?
Наоборот, логичнее расталкивать того, кто впереди в этой очереди, и отпихиваться от подпирающих сзади. Если я просто хочу “глянуться барину, как самый умный, а там что-то и перепадет”, то тем более, зачем мне конкуренты в борьбе за барское сердце. Всех “грызи или лежи в грязи”.
Короче – те кто сами делать ничего не собираются объединиться не могут в принципе.
2) Что значит “объединить усилия?” Это означает ВНАЧАЛЕ отдать что-то свое (деньги, силы, время) для использования кем-то и чем-то. Короче – на время и в каком-то вопросе стать чужим инструментом. То есть вне зависимости от своего желания чем-то пожертвовать. Сначала, а не потом. И если цели стоят материальные, то жертвовать придется чем-то материальным. Даже фраза “я внесу в общее дело свой великий ум” не катит. Бо вносится по факту не ум, а деньги, которые ты мог с гарантией заработать для себя своим умом, но не заработал, а как бы наперед отдал тем, с кем объединяешься.
Короче, те, у кого ни в голове, ни в руках, ни в кармане, объединиться не могут. Это, кстати, объяснение, почему любая рабовладельческая система внимательно следит за тем чтобы рабы ни разбогатели, ни научились чему то стоящему, ни помудрели.
Бо “разделяй и властвуй” (с).
Или “объединяй и клади рабов где хочешь” 
😉
3) достатньо почуття власної гідності та хоробрості, щоб довіряти комусь на певний час у певних обставинах на 100%, як інструмент. Бо по Жванецькому “я сделаю все что угодно, только пусть мне сначала докажут” ніхто взагалі нічого не зробить. Весь час піде на дискусії “як краще”. Ти більш що не зробиш, не узнаєш. Краще зробити щось дрібне, побачити дрібні помилки та виправити їх, ніж все життя провести у нескінченній дискусії “як краще, та щоб з першого разу вийшло”. Див. наша та руська “ліберальна інтелігенція” – на вигляд розумні, а чи багато спромоглися?
Короче, чтобы объединиться надо уметь на время засунуть в ж… свої “безмежне волелюбство” та “природний скєпсіс”.
4) Та на останок, треба мінімальна навичка планування. Тобто вміти ду-уже чітко визначити насамперед для себе “заради чого єднаймося, що робимо, коли як проконтролюємо досягнення мети”. Так чітко, щоб миттєво нагадати собі це, колі прийде депресняк “та нащо воно все?” Та насамперед вміти розрізнити “хачу все и сразу” від “що можуть зробити ті, хто є зараз, з того, що є зараз”. Окрім обридлого вже “100500-й раз звалити ненависну владу”.
Коротше мати базові навички аналізу.
У цьому питанні ду-уже цікаво придивитися уважно на наших нескінченних публічних “аналітиків”. А бодай один з них здатен по результату своїх чисельних “аналізів” дати оту просту відповідь “що можуть зробити тут ті, хто є зараз, з того, що є зараз?”
Як ні, о таки вони аналітики як я балерина. П..здаболи, які розумних слів нахваталися. І все. Страшного в тому нічого, але ж амбіції завжди тре тримати відповідними здібностям.
Ось така х..ня, малята. Єднатися, домовлятися, концентруватися бодай тимчасово – це навичка, яку тре повсякденно тренувати й застосовувати. Самого прагнення тут замало.
І так у житті успіху сягають не самі розумні. А ті, хто здатен принаймні на тимчасове єднання.
А хто не вміє, того “єднають партія і правітєльство”, тобто влада, як пастухи баранів до отари. Але вже для вирішення не баранячих, а своїх питань. Від яких баранам не завжди краще.
