Час дорослішати…

Віталій Гайдукевич
Віталій Гайдукевич

Захист державності, розбудова Незалежності та протекція суверенітету – це політика. І кожен, хто кривиться «ой, давайте без політики» чи «давайте без політичної символіки», є або наївним невігласом, або шкідником. Свідомо чи не свідомо – не грає ролі.

«Без політики» – це технологія отупіння. Бо коли громадянам (чий ОБОВ’ЯЗОК голосувати і голосувати СВІДОМО, тобто віддавати собі звіт – чому я голосую так, що я обираю, які будуть наслідки) впарюють, що вони мають бути якнайдалі від політики, то десь за рогом потирають руки політичні махінатори.

Саме через те, що людям із кожного тостера вливають у вуха, що політика – то погано, нещиро (і взагалі, краще подивитися тупенькі жарти або кіно…), в Україні досі туго із ідейними політичними середовищами.
Що мав би робити відповідальний громадянин? Щонайменше не соромитися своїх політичних симпатій.
Це по-дорослому.



В США симпатики республіканців чи демократів не приховують своєї лояльності до політичного табору – це норма. Більше того, як би не трансформувалися ті симпатії, є чітке розуміння – Голлівуд завжди був відверто політичним, і його симпатії впливали на політику. Родини ірландського походження (Дісней, Клуні, Купер, Келлі тощо) формували через кіно позитивний образ своєї малої Батьківщини і тим самим впливали на політику. Ірландське кіно-лоббі, кажуть, є близьким до Кеннеді, Кейсі, Фіцпатриків (массачусетських і пенсільванських політичних кланів). Здогадайтеся з одного разу, кого вони будуть підтримувати – Трампа чи ірландця за походженням Джозефа Байдена? Думаєте, цю прихильність хтось ховає? Ні. Думаєте, хтось закидає Роберту де Ніро, Леонардо Ді Капріо чи Мадонні «агов, давайте без політики?» Ні. Так само ніхто не шпетає Клінта Іствуда за те, що він є відкритим прихильником республіканської партії.

І це ж не лише в публічних проявах, а й у політичних симпатіях цілих індустрій. Якщо дуже узагальнити, то військово-промисловий комплекс має протилежну політичну позицію, аніж IT. Чи хтось когось погрожує від того закинути в смітник? Ні.

Нашій відновленій державності наступного року буде 30. А для великої кількості, здавалося би, притомних людей «політика» досі – це те саме, що «секс» в СРСР – щось настільки сороміцьке, що «давайте без політичних прапорів». Усі тим сексом…, пардон, тією політикою займаються, а визнати це якось не тойво. Більше того, сам закид «тут без політики» є чистої води політикою, бо дозволяє людям, лояльним до одних кіл, диктувати умови людям, які прихильні до інших політичних кіл. Питається – чому? Що б трапилося катастрофічного, якби симпатики будь-якої партії демонстрували свою прихильність так само, як фанати спортивних клубів? Нічого. Секс теж «легалізувався» на теренах постсовку без катаклізмів, правда?

До слова, «приходьте тільки з державними прапорами» – це теж політика і… маніпуляція. Перш за все, допоки не здохне Імперія Зла, будь-яка українська символіка буде політикою. Так було, є і буде. А маніпулятивність ультиматумів такого роду в їх вибірковості – ніхто із «давайте без політики» не залив обуренням Зеленського, коли той в статусі глави держави в тупу піарить свою псевдопартію та ігнорує державні символи. Н і х т о.
Ніхто не робив і не робитиме ультимативних вимог тим хитрунам, які політичну символіку закамуфлювали під мілітарну емблему і юзають на акціях «без політики». Така вибірковість є політикою. Брудною політикою, скерованою на тих, хто не свій.

Чому так? Тому що той, хто не здатен сам на створення політичної якості, приховує свою імпотенцію за вимогами. Це дає ситуативному Царю Гори відчуття впливовості. А от тим, хто запустив вірус «без політики» в українське суспільство, це подарує додаткові кілька років політичного хаосу, зневіри людей в політиці як такій і, як наслідок, стрімкого руйнування державності.

Вихід? Є. Називати речі своїми іменами, все, що стосується політичного і громадянського розвитку нації, – ПОЛІТИКА. І замість хейтити політичні прапори, треба припиняти їх соромитися – ті, хто готові відкрито піднімати прапор своєї політичної симпатії, вже нестимуть відповідальність за свою партію. Вони нею пишатимуться, коли буде привід. Вони будуть червоніти, коли партія ганьбитиметься. І байдуже, чи це прапор Європейської Солідарності чи Демократичної Сокири, Свободи, Батьківщини, Голосу чи НК.

Ставайте під політичні прапори. Беріть публічну відповідальність за Ваші політичні погляди і партії, які їх презентують. Популяризуйте Вашу партію. Дискутуйте з опонентами. Вчіться поважати інший політичний прапор. Це дорослість. Це Громадянська Відповідальність.

Сьогодні День Прапора. Наш прапор – це політика. Він – символ. За нього вбивали.

24 серпня – День ВІДНОВЛЕНОЇ Незалежності. Цей день – політика. Державність, Соборність, Воля нам не з неба впали – їх виборюють досі.

Українська мова та її протекція – це політика. Її, як маркер нації, хотіли і хочуть знищити.

Кожна дія, яка сприяє збереженню Державності для наших дітей, – політика. Бо це питання виживання нації.

 

На фото: У ніч на 1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства (нині Київський національний економічний університет) 26-річний Віктор Кукса і 28-річний Георгій Москаленко вивісили жовто-блакитний прапор. Червоний – радянський – зірвали, а національний український підняли. Прапор пошили з двох шарфів і від руки зробили напис «Ще не вмерла Україна, Ще її НЕ вбито». Обидва отримали тюремні терміни, але через багато років, уже в незалежній Україні довго не могли добитися реабілітації.

 

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії