Це наш символ. Це наш тотем. Це наш оберіг. Це наш Прапор!

Наш синьо-жовтий стяг — справжній символ сили і непереможності українського народу.

За цей прапор славні сини України у різні часи віддавали свободу, здоров’я і навіть життя.

Під цим прапором покоління українців виборювали омріяну незалежність.

Під цим прапором розгорталася боротьба за наше європейське майбутнє під час Революції Гідності.

Під цим прапором ми звільнили і Слов’янськ, і Лисичанськ, і Сєвєродонецьк, звільняли дві третини окупованого Донбасу.

Дивлячись на цей стяг, ми згадуємо і шануємо героїзм воїнів УПА, героїв національно-визвольних змагань усіх часів, героїзм тих, хто боровся та бореться за те, щоб зберегти державу зараз.

Вітаю усіх, хто має Україну у серці, з Днем Державного Прапора! Пишаюся, що я Українець!

Слава Україні! Героям Слава!

У багатьох із нас зберігаються прапори з війни. Вони пошарпані вітром і дощем, вигоріли на сонці, забруднені маслом і закопчені димом. А деякі пробиті злим залізом.
А є прапори, які загинули разом з бойовими позиціями або згоріли разом з технікою.
Є прапори, які померли останніми – після бійців. Їх захоплював ворог, знущався над ними, як над людьми, а потім вбивав.

Наші прапори війни дуже схожі на нас.
Кожного з нас можна вбити. Кожне з синьо-жовтих полотнищ можна знищити.
Не можна знищити ціле.

Кожен загиблий боєць залишається частиною цілого. Свого підрозділу, бригади та армії, які продовжують бій. Він залишається в пам’яті побратимів, близьких і своєї країни.
Кожен прапор є частиною цілого. Воно складається з величезних полотнищ, що піднімаються над містами, бойових прапорів у військах, прапорів на будівлях, прапорів над будинками і установами, маленьких прапорців на столах і машинах, на шевронах, патчах і однострої.

Прапор України не можна знищити. Поки існують ті, для кого цей прапор є символом їхнього життя. Символом їхньої країни. Символом Нації.
Це намагалися зробити безліч разів. І кожен раз вони відроджувалися – Нація і Прапор.
Тому що навіть в цьому тексті вони можуть виглядати трохи офіційно і пафосно. У житті все жорсткіше і простіше. А особливо на війні, де доводиться захищати життя країни і життя тих, хто живуть під цим прапором.

Пот, кров, втома, запах гару, розкидана після розриву земля укріплень, в якій треба знайти частини тіл. І несподівана, парадоксальна радість крізь біду і шок, бо стирчить з димної купи синьо-жовтий краєчок прапора. Знайшовся. Вижив!
Беха, яка секунду тому летіла по полю, а тільки що перетворилася на вогненну кулю. Вибухом з антени зірвало прапор і закинуло на зеленку. І побратими ламають голову – родичам кого з екіпажу його відправляти?
Прапори Іловайська, ДАПа, Дебальцевого і сотень інших місць. Історії прапорів, за якими можна було б писати героїчні сюжети, що вибивають сльозу. Але не можна. Тому що історії треба розповідати повністю. І це вже буде не героїчна історія, а задушливий кривавий хоррор.

Це ціна. Ціна яку має Прапор України. Ціна яку платять не всі. Не всі знають про цю ціну, а багато хто просто не хочуть знати. Тому у нас так неохоче заглядають в глибину історії.
Щоб не бачити, як дорого і давно за це платять.

Прапор, звичайно, – символ держави і нації. Але прапор – це всього лише полотнище. Чимось більшим він стає тоді, коли за нього вмирають. Тому що гинуть не за двокольорову смужку тканини. Гинуть за ті самі державу і націю. А нація – це ті самі люди, які мають жити після того, як ти помреш. І щоб пам’ятати про все це, щоб відчувати це все поруч, потрібен Прапор.

Тільки ми всі разом наповнюємо Державний Прапор сенсом. Тільки ми можемо віддати йому частину своєї сили і отримати назад в тисячу разів більше, коли стане зовсім важко.
Давайте це робити. Не тільки в день Прапора. Завжди.

Щоб при погляді на Прапор України кожен відчував гордість. Ту саму. Коли володієш неймовірно дорогим. Коли воно є спільним. Але і на сто відсотків – особисто твоїм.
Коли ти відчуваєш силу. І трохи біль. Тому що ти знаєш сенс і ціну.

Я прийду сьогодні, 23 серпня, о 18:00 на Майдан Незалежності та доторкнуся до величезного Прапору Єдності, який об’їхав 23 міста України. На якому розписалися тисячі людей. І, напевно, теж розпишуся на ньому. Я буду стояти, дивитися, як люди посміхаються і співають, як сміються діти, які бігають під величезним полотнищем. І буду знати, що цю ціну ми заплатили не дарма.

Приходь і ти. Чекаємо тебе. Тому що це наш спільний Прапор.

Поширюй, коментуй і приходь.

Символ, тотем, оберег, ФЛАГ.

У меня совсем-совсем своя история, у меня совсем-совсем свои воспоминания.

Воспоминания о движении колонны “неопознанных” микроавтобусов с вооруженными людьми нам навстречу на узкой полоске вдоль границы с Россией под Амвросиевкой.

Адреналин, пот, крики, звуки снятых предохранителей и… маленький сине-желтый флажок на лобовом стекле их передовой машины, который мы рассмотрели в самый последний момент. А потом объятия и дружеские шутки.

Это наш символ.
Это наш тотем.
Это наш оберег.

Это наш флаг!

Сучасний український прапор народився під час революції. Це був 1848 рік, славнозвісна «Весна народів» – революційна хвиля, що захлиснула всю Європу. Тоді, улітку, українці Галичини визначили сині та жовті кольори прапором своєї нації, вивісивши синьо-жовтий стяг над ратушею Львова.

Чому саме синьо-жовтий? Тому що з давніх часів гербом Львівської землі був золотий лев, що лізе на золоту ж скелю на фоні синього неба. Так, звичайно, синій та жовтий кольори інколи використовували і козаки, і воїни Русі, і ще багато хто до 1848 року. Але саме так і саме тоді, у середині 19 сторіччя, синьо-жовтий прапор став прапором нації.

І було б дивно, насправді, щоб наш прапор народився інакше. Не міг він, як прапор Росії, наприклад, бути вигаданий царем і призначений офіційним наказом. Ні, прапор України мав народитися саме у революції. Саме на барикадах.

І народився.

Скільки війн пройшло з того далекого року під цим прапором, скільки революцій, скільки полеглих героїв накривали їм, скільки ворогів бачили його останнім поглядом в житті?

Багато.

Це було у Австро-Угорщині та в Російській імперії, яких вже немає. Це було у Третьому Рейху та у СРСР, яких вже немає.

А Україна є. І є її прапор.

Пам‘ятайте, як він народився. Він не міг народитися інакше.

Пам‘ятайте про це завжди.

---

Ціна прапора

До війни, вартість житла у Луганську була вдвічі більше, ніж вартість аналогічного житла у Сєвєродонецьку, що було досить логічно, бо Луганськ обласний центр, а Сєвєродонецьк – місто обласного підпорядкування.

Зараз все навпаки, у Сєвєродонецьку житло вдвічі дорожче, ніж у Луганську, хоча Луганськ став столицею “народної республіки”, а Сєвєродонецьк просто обласним центром.

А все тому, що різні прапори зараз майорять над цими містами. Виходить, що державний прапор теж має свою ціну. Цінуйте свій прапор!

З Днем Державного Прапора України!

---

С напускной торжественостью поднимающийся над ржавыми нашими бетерами,
обтрепаный морским ветром и запыленый степью,
живущий на плече,
тот, который стоит при въезде на наши блоки,
и тот, который провожает наших погибших,
битый осколками и обгоревший в пожарах.

С днём.

---

Не люблю починати пости зі слів «Я пам’ятаю…».
В своїй більшості ці тексти сумні, спогади гарних, минулих часів, про війну та життя до сьогодні. З однієї сторони, це погано, постійно згадувати, як було раніше, порівнювати, що зараз вже не так, але зараз саме такий час…

Хоча війна і зменшила свої оберти, вже не 2014 і 2015 роки, ми перейшли до окопної і маневреної оборони, але вже 7 рік йде війна інша. Без танків, БМП і автоматів, а саме війна за голови, розуми, ідентифікацію і національність.

Ще в 2014 році ми зламали стереотип братів менших, коли «старший брат» росія напала на нас і забрала Крим. Ми дали по зубах агресору і найманцям, які за 200 рублів прийшли нас вбивати, хоча виплюнули багато власної крові та віддали багато життів українців. І всюди з нами було не так уже і багато речей – Віра, Побратими, Підтримка Народу і ПРАПОР!

Ми вірили, що переможемо. Що поряд в окопі вірні люди, а позаду народ, який завжди допоможе своїй Армії. І завжди майорів наш синьо-жовтий стяг. Наш ПРАПОР УКРАЇНИ – символ нашої держави, нашої свободи, Незалежності в єдності!

Як в березні 2014 року ми виїжджали з ППД 72 бригади, як їхали колонами через Запорізьку, Донецьку і Луганську області. На кожній бойовій машині, на антені зв’язку, на кабінах чи причепах всюди був він – наш Символ, що це українське військо, і ми йдемо боронити СВОЮ ЗЕМЛЮ. І всюди на маленьких воротах, на високих поверхах чи в руках дітей ми зустрічали УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР. Народ ідентифікував свою Армію, ми ж ідентифікували свій Народ!

До хати з нашим символом завжди можна було підійти по воду чи допомогу. В магазин, де висів Стяг, завжди було приємніше зайти. Народ, який в ті буремні часи 2014-15 років на Донбасі ідентифікував свою оселю Прапором, завжди знав, що проросійські сусіди можуть здати, що це може погано для нього обернутись. Українці завжди знали, що за Стяг можна отримати як захист, так і накликати горе на свою оселю від окупанта. Але справжній українець завжди вірив в Армію, вірив в ПРАПОР і державу Україна!

І сьогодні, як і кожен рік, 23 серпня ми відзначаємо День Прапору. Сьогодні ми як ніколи розуміємо його силу, символічність та велич. І маємо кожен день, а не тільки сьогодні, його шанувати, берегти і піднімати над нашою землею. За цей головний символ України пролито багато крові та втрачено багато життів українців. Ми це пам’ятаємо, цінуємо і будемо тільки піднімати Прапор над усіма куточками світу і над кожним повернутим клаптиком землі нашої України!

Зі святом вас, українці! З Днем Державного Прапору!

Слава Україні!
І Слава ЗСУ!

---

І трішки про найбільший в Україні прапор.

В мене ставлення до патріотичної пропаганди критично-утилітарне. Я знаю, що багато речей, в які прийнято вірити як в такі, що начебто пробуджують патріотичні почуття, малоефективні, а подеколи навіть викликають відторгнення – зокрема через те, що змінилися часи та контексти. Власне, тому я не фанат ідеї щоденного виконання гімну.

Але.

Монументальна пропаганда працює. Подобається це комусь чи ні, але це просто факт. Вона має хай і не огого яку, але чітку та помітну ефективність. Саме тому я за якнайшвидшу візуальну декомунізацію. І саме тому цей прапор, як і такий саме прапор у Дніпрі, вважаю штукою класною та корисною. І вид на схили він, на відміну від багатьох новобудов, тільки прикрасить.

Кажуть, цей – виключно за рахунок меценатів. Якщо так, то я взагалі не зміг би придумати негативу, навіть якщо б постарався. 🙂

Тож хай в’ється і нас радує.

---

Незалежність і державний прапор набувають особливого змісту під час війни.

В останні шість років це особливо відчула більшість громадян України, а особливо ті, хто з синьо-жовтим прапором йшов у бій, чи ті, хто за свої погляди та вчинки потрапив до в’язниць Росії, окупованого Донбасу і Криму.

Зі святом Вас, друзі!

З днем Державного прапора України!

---

Прапор – це не набір кольорів.

Це ціна свободи.

Ми нашу платимо. Дорого. Тому повага до символа – повага до ціни.

Саме через це вороги України всіма силами знецінюють прапор, герб, гімн і переводять цінності у гроші. Вони хочуть, щоб ми свободу продали. Але країна, яка продає свободу, потім втрачає все. Гроші теж.

Це особливо треба пам’ятати у день вшанування прапора – символу держави, символу ціни Незалежності.

---

В свете творящегося в стране пи*деца и, как следствие, распространяющихся, как вирус, упаднических настроений в среде социально-активных граждан хотелось бы заявить следующее :

НИКТО.
НИКОМУ.
УКРАИНУ.
НЕ СДАСТ.
ТЧК.

Никакие ермаки-кравчуки-зеленские.

Почему? Потому что ростом не вышли.

А если точнее, то вот почему:

Я не сдам. Ты не сдашь. Он не сдаст. Она не сдаст. Они не сдадут.

И таких, как мы, примерно десять миллионов отмороженных на всю голову украинцев, которым пох на всё, кроме Украины.

Кто-то всерьёз считает, что можно переступить через эти десять миллионов и проследовать дальше, в “таёжный союз”? Юмористы.

Можно долго дёргать тигра за усы (как это делает наша нынешняя “влада”), но рано или поздно это закончится для дёргающего реанимацией или моргом (ну, или ростовом, если, конечно, повезёт).

Поэтому нытиков и пораженцев прошу в комментах не ныть и не пораженствовать (ибо буду лупить по задницам ментально да и физически, если до кого-нибудь дотянусь 🙂

З Днем Державного Прапора, Українці та Українки!