Українські ветерани – найгречніші ветерани в світі

АПД. Сашка та Ігоря  випустили, взяли на поруки.

Дивіться. Є в нашій країні Олександр Погребиський.

Він ветеран 95-ї бригади. Як і його батько. Як і його дядько. А до цього і після цього – волонтер.

А ще є (на жаль) в нашій країні (поки що) народний (народ уточнюємо) депутат Олег Волошин. При Ющенко працював дипломатом у Москві, при Януковичу різко пішов на підвищення, керував Департаментом інформаційної політики МЗС. Після Майдану спробував пройти в КиївРаду від Опоблоку, а нещодавно таки пройшов у Верховну Раду від ОПЗЖ. Коротше, зарядилася людина в Москві ідеями та кар’єрними перспективами. Таке буває, особливо з подонками.

Тиждень тому в парламенті, якраз після відзначення річниці Декларації про суверенітет, голосували постанову про незаконність проведення у Криму голосування за поправки до конституції РФ.

Волошин вийшов до трибуни і сказав, що це не має жодного практичного значення. Звісно, він брехав, і знав, що бреше, адже хоч і паскудний, але все ж дипломатичний працівник. А потім він сказав, що Україна все одно не має суверенітету і знаходиться “під зовнішнім керівництвом”. Тут охрініли навіть “Слуги народу”.

Це трішки збурило громадськість. Тому два дні тому група небайдужих ветеранів перестріла пана Волошина під Верховною Радою та висловила йому свою незгоду у вигляди однієї баночки зеленки.

Ну так теж буває, знаєте. Ти стояв на Майдані, в тебе стріляли, поки пан Волошин розповідав іноземним дипломатам, що так і має бути. Твого батька поранило, а дядька контузило, коли пан Волошин намагався пролізти в Київраду по списку основної партії-колаборанта. І от ти повернувся з війни, де захищав український суверенітет, а тут пупсик з риб’ячими оченятами з трибуни парламенту твоєї країни розповідає, що того суверенітету немає. Дуже хочеться людині допомогти.

Втім, за іронією долі, Сашко не допоміг – тільки поспівчував. Зеленку на пана Волошина пролив взагалі не він, а інший небайдужий громадянин. Потім частину тих, хто дискутував з паном Волошиним, скрутили поліцейські, пан Волошин побіг до одного, семенячи пухкими ніжками, переконався, що того тримають за обидві руки, та вдарив в обличчя. Переконаний, в цей момент Волошин був впевнений, що робить найбільш мужній вчинок в своєму житті (не виключено, що це справді так). Втім, потім він вирішив усім розповісти, що це була самооборона. Дуже ефективно самооборонятися, коли твого супротивника скрутили та тримають.

Після чого Волошин пішов хамити журналісткам, а Сашка зі ще одним учасником пригоді, Ігорем Чепкасовим, доправили до відділку поліції. До цього моменту ще можна було казати, що все логічно – ну, має поліція так реагувати на порушення громадського спокою. Склали б протокол та відпустили.

Але нє. Виявилося, що Сашкові та колезі шиють напад на державного діяча. А оскільки вони дуже небезпечні, хтось навіть був зеленкою озброєний, то треба їх тримати у ізоляторі. Вже другий день тримають.

Прямо зараз їх судять у Печерському райсуді. Славнозвісному. І чомусь не квапляться приймати заяву щодо того, що нардеп Волошин явно вдарив людину, яка не тільки не представляла для нього небезпеки, а й не могли чинити опір.

Я, на жаль, зараз фізично не можу там бути – від ДемСокири там зараз Антон та низка наших прихильників. Я був би радий, якби хтось з вас зміг підійти.

Але хочу сказати наступне. Уся проблема у неправильному вжитку слів.

Тут не могло бути нападу на державного діяча, адже тут не було ані нападу, ані, власне, державного діяча. От Сашко є державним діячем, бо він діяв і діє на користь держави. А Волошин є державним діячем, але іншої країни, на користь якої він діє все своє нікчемне громадсько-політичне життя. Хай її суд Сашка заочно судить.

І ще є один маленький нюанс. На місці пана Волошина я б дуже радів і намагався б якнайшвидше добитися звільнення Сашка. Адже до нього донесли свою незгоду з його діями по підриву українського суверенітету у максимально тендітній формі. А незгода-то нікуди не подінеться. Наступна людина може її донести інакше, безпечніше для себе.

Тож тут треба або поведінку корегувати, або самому зеленкою вмиватися. І радіти, що українські ветерани – найгречніші ветерани в світі.