Церемонії… Традиції… Неписані правила…
Днями в розмові один знайомий чиновник сказав: “…а знаєш, у нас же немає красивих військових церемоній, музики немає, маршів, пісень… і ніхто тим не займається”. Так, відповідаю, можна сказати, що немає – у нас традиційно вважається, що це неважливо. Мовляв, колись, потім, якщо руки дійдуть… і то.
В нормальному світі розуміють, що військова музика, це не лише елемент престижу, а й кураж, запрограмований настрій, спосіб передати меседж, який суворі люди зі зброєю словами казати не мають. Сум, рішучість, туга за загиблими товаришами, заклик до бою, слава зброї, все це передавалося музикою від часів бойових барабанів і сопілок… А військовий оркестр (та ще й з drill team), це дуже ефектно…
До слова, українська армія якось сіпнулася відмовитися від совкового кроку в стилі “я відіб”ю собі печінки, хоч і буду виглядати як чапля високо деручі ногу і тягнучи носок, але йтиму задравши підборіддя”. Не повірите, в президентському полку підняли архіви, подивилися яка була парадна хода під час перших визвольних… Змінили крок на більш “наш”, навіть Ющенку показали, навіть ніби й схвалення отримали, але… Здається один раз почесна варта спробувала піти новим кроком, вже при Януковичі. Скандал був – Овощ невдуплив, що сталося, а його посіпаки все повернули в зад – як у Росії. І це тільки крок…
А церемонія зміни почесної варти? А церемонія підняття прапору? Не просто причепили і потягнули, а саме церемонія із відточеними рухами? А локальні традиції, що стосуються гармашів, панцерників, піхотинців, моряків… Не формальні – “на відчепися” – а змістовні, котрі підкреслюють тяглість історичну?
Нічого цього досі нема.
Ну звісно – війна, не до того, чого ти причепився зі своїми “рюшечками”. От тільки діти дивляться саме на це і захоплюються цими речами. І туристи дивляться на це. Так, цілими екскурсіями приїздять подивитися на церемонія зміни почесної варти біля посту номер один… Ой…У нас же немає посту номер один… І номер два нема… І пам”ятних дощок НАШИМ видатним військовим діячам – нема… І на місцях славетних боїв НАШИХ вояків немає ніяких знаків… Куди поставити почесну варту?
Ну і з музикою також все кепсько. Лише дивом на 25-річчя країни ми не вляпались в халепу звучання радянських військових маршів на Хрещатику. І таким же дивом (ну нарешті) почала звучати одна з кращих маршевих пісень “Ой, у лузі червона калина…” А далі? Військова музика, це окрема культура і важливий ідеологічний чиник. І? Думаєте хтось ставив задачі шукати старі марші, придумувати мелодію на щоденну церемонію підняття прапору на військових базах?
Тим часом світова тенденція, це використовувати у військових оркестрах та під час церемонійних заходів (поза офіційною програмою) музику з кінофільмів. Дуже потужний крок, бо ж кіно вже заклало в нас штампи: Хоробре серце, Останній з Могікан, Рокі,
Зоряні Війни, Гра Престолів …
скрізь є маршеві мелодії, скрізь є теми добра і зла. Зіграні в потрібний час в потрібному місці, вони вмикають неймовірної сили мотиваційні важелі… Так, знаю, це звучить приблизно, як спроба викладати вищу математику кочівникам, але ж це не складно зробити, просто конкретні люди мають виконувати свої посадові обов”язки…
І ви лише уявіть…
Маріінський палац, ранок – церемонія підняття державного прапора в свято – почесний караул в одязі козацької шляхти часів реєстровиків. При шаблях, в багатих жупанах…не шароварних, а нормальних… із самопалами, з яких обов”язково буде “Бах!”…
Чи Пантеон – почесна варта в однострої часів УНР чи в гетьманському строї – шаблі, манліхери, лаковані чоботи, коміри стійкою… зміна варти біля вогню усім полеглим за волю країни…
І сурмач із пронизливою і шляхетною темою підняття прапора чи Il Silenziо в пам”ять про загиблих…
Мало кому зрозумілі цеглинки в ідейній війні за розуми…
Хоча інколи деякі чиновники задаються питанням:
“А чому ми на це не звертаємо увагу?”
Ceterum censeo Carthaginem delendam esse
