Виходьте на обмін! З речами…

А взагалі-то схема з видачею Мордору «на обмін» громадян України – це п’ять.
Ну ладно, зараз це були покидьки, по більшості яких в старі часи плакала б мотузка.
Але сам прецедент чудовий.

Уяви, завтра всяких хортів і незгодних – тебе, мене… та хоч пана Яроша з візиткою, закривають за якоюсь «підозрою». Ну, там, за систематичний перехід вулиці на червоний сигнал світлофора. Або за рушничний патрон у горщику від кактуса. Або за підозрою в корупції, тому що твій «Ланос» явно корупційного походження, на думку сусіда-алкоголіка в одній шкарпетці та деліріумі.
З прийняттям принтером Верховної Ради низки законів це буде не складно.
Правда, нас ніби як піди візьми. А вже з паном Ярошем у них точно трабли будуть, навіть без візитки.
Але, оскільки прокуратура наш, поліція наш, СБУ наш, всіляке слідство наш, а суди, ті точно «наш, кого хочеш ї*аш» – вони впораються, я в них вірю.

Сидіти під «підозрою» можна буде довго. Особливо, якщо, нарешті, як бажають, укоротять руки розгнузданій адвокатській мафії, яка (цука) розвалює в суді та «до» погано зліплені справи з доказухою з лайна і паличок.

І ось сидимо ми з тобою в камері, поруч з ліжком, де лежить затримана візитка Яроша (з самим-то не склалося), і тут входить група правозахисників в формі і виводять тебе з речами на вихід. І везуть в аеропорт.
Тому, що росія, мать її, вирішила тебе обміняти.
А ти такий, з виряченими очима – шта???

А тобі пояснюють, що президент, ось уже практично знову братської держави, погодився звільнити два десятка своїх братніх заручників. Чисто по-братньому.
З заручниками проблем не буде. Окрім самих полонених і в’язнів совісті їх там брати не перебрати – наших толерантних заробітчан і туристів там хоч скиртуй. Три хвилини на суд – і готовий в’язень совісті. Так що навіть полонених відпускати не обов’язково. І реальних в’язнів, як зараз.
Тим більше, що там з будь-якої людини запросто роблять реального в’язня.

Так ось. Він їх вирішив звільнити. А у відповідь, значить, вимагає тебе звільнити. І мене. І ще список таких, як ти і я. Яких вони, в принципі, військовими злочинцями завжди називали (так на російську переводяться слова «ветеран», «доброволець» і «учасник бойових дій»). Але руки були короткі.
А тепер вони тебе, опа! – Звільняють…
І на просте запитання «навіщо, бля?» відповідь вже не обов’язкова. Вищі інтереси. Взаємні домовленості.

Ти, звичайно, кричиш про громадянство і те, що там тобі, швидше за все, кранти.
Але там, в телевізорі, вже свято. І розмови про «будь-яку ціну». І родичі, яких вже везуть в аеропорт.
І тобі вже навіть якось незручно. Та й ніхто не питає – зручно тобі чи ні.
І ти ж теж радий, що людей повернули. А сам думаєш – таааааак… Яка цікава правова колізія.

І садять нас в літак, пристібаючи пасками і наручниками. І сідаємо ми в якомусь Внуково, куди, в принципі, прилетіли б тільки на бомбардувальнику, і то – чисто відбомбитися.

І везуть нас з тобою в якесь там Лефортово в супроводі російських космонавтів зі стволами і кийками. А слідом, на окремому панцернику, – візитку Яроша, з охороною в костюмах вищого захисту.
І сідаєш ти дупою рівно на нари. І ніхто до тебе не ходить. Тому що тебе не в полон взяли, не посадили – звільнили. Як Цемаха.
Підстава? Особиста домовленість по схемі «вова + вова». Все, триндець.

А про здоровий глузд ти ще на Батьківщині перестав волати. Тому що зрозумів – він там помер. Ще коли минулого разу громадян України віддавали (і навіть раніше). І не важливо, з яких мотивів їх, і за якими – тебе.
Тепер так можна.

І поїдемо ми з тобою тихенько кудись під Іркутськ. У кращому випадку. Епізод і статтю нам знайдуть. В крайньому випадку запитають матеріали у рідної держави. В рамках плідної співпраці.
А якщо не пощастить – повернуть нас Україні. В її східну частину.
Що буде навіть більш законно, ніж «звільнення в росію». Типу, відновлення «статус кво».

Ну, і в очікуванні між підвалом і стінкою нас з тобою буде втішати тільки те, що візитку Яроша до Лефортово так і не довезли. Відбилася. Пропала з маршруту разом з супроводом і панцерником. Знайшли тільки гільзи та дві обгорілі шини.

Брр. Фу. Ой… Насниться ж таке, еге ж?
Кошмар кошмарний.

Або може наснитися? І скоро. Хутряний звірок.
Тому, що початок вже покладено. У всьому.
Ми поки посміхаємося і не віримо. Поки що.
До того, як в двері впевнено постукають.
Виходьте на обмін! З речами.

Хоча на хлопців наших я б хоч зараз помінявся.
Так що звертайтеся прямо, якщо що.

Фото © Наташа Афанасьева