«Мово, моя ти єдиная зброє…»
Перейти майже повністю на українську в своїх дописах та збільшити її частку в публічній та побутовій сфері мене спонукав концерт Гребєнщікова в Дніпрі пару років тому.
В перерві між своїми хітами старий мудрий БГ ненав’язливо повідомив щось типу: “пространство русского языка сдержать невозможно, в том числе и здесь”, – і посміхнувся якось двозначно та зверхньо.
Так я на власні вуха почув варіацію лімонівського “Россия – там, где русский язык” від людини, яка принципово не відвідує Крим і має можливість гастролювати всією Україною.
Вони і свою мову використовують як своєрідну зброю, навіть найкращі з них.
Це не претензія і не образа – просто факт.
Тому всі ці “Свати”, протидія мовному закону, критика квот – це не про “какая разніца”.
Вибір за кожним, просто не забувайте, що його в цьому непростому випадку мови як складової ідентичності за багатьох українців вже зробили на користь “общєґо отєчєства”.
