Про Міхо, громадянство та велику політику

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Давайте спочатку. Повна і ніца маячня звучить так: “Шоколадник позбавив Великого Грузина громадянства, бо боїться його як політичного конкурента”.

Дурня повна. З реальними своїми рейтингами Великий Грузин дядькові Петру не загрожував нічим, в сенсі – взагалі. Рівень Міхо – пісеньки про “шоколадну дупу” та антикорупційні тусняки з гостями на “антикорупційних” меринах і бехах, реальний же його рейтинг ніяк не перевищував рейтинг Демальянсу або Самопомочі, тобто трійці фаворитів перегонів ПР – Батьківщина – БПП, не загрожував нічим.

Навпаки. Зробивши цей крок з громадянством Міхо, дядько Петро пішов на сильні репутаційні втрати і сам посилив позиції бабЮлі. Тепер НЕгромадянин Міхо ризикує швидко упасти в обійми бабЮлі і докинути кілька відсотків до її рейтингу.

Навіщо ж дядькові Петру цей крок?

Тут мушу подякувати Павлу Бондаренку за його цікаві спостереження і нагадати про останні поїздки дядька Петра. Берлін, Вашингтон, Брюссель, Париж. Скрізь – зустрічі на найвищому рівні і серйозні переговори про ЩОСЬ.

Після цього наш президент їде до Молдови, і після того парламент країни приймає заяву, якою вимагає у РФ прибрати свої війська з Придністров’я. З’являється конфлікт між парламентом Молдови і її президентом, починають подейкувати про молдовський Майдан…

А дядько Петро летить у Грузію, де теж зустрічається з усім керівництвом і де вони спільно видають низку явно антиросійських заяв.

Далі – навчання Сі-Бріз (неподалік від Молдови, знову таки), за відгуками американців – найскладніші з усіх попередніх.

Що відбувається? Очевидно – дядько Петро оживлює роботу організації ГУАМ, явно з антиросійським наміром.

Що може бути метою? Відповідь – ослаблення російського впливу на Кавказі. Нинішній уряд Грузії ніколи не був проросійський, просто менш ексцентричний за команду Міхо, тож нині його явно підбивають до більш чіткої позиції і до конкретних кроків проти Москви. Конкретні кроки – це реінкарнація участі в ГУАМ Азербайджану. У свою чергу це – ізоляція і тиск на союзника Москви на Кавказі – Вірменію.

З одного боку – Туреччина, яка з Москвою ніби ручкається, але й надмірною увагою не балує. З іншого боку – Кавказ, де в Дагестані щойно бунтували далекобійники і де в Чечні у безгрошового Кадирова все більше ускладнюються стосунки зі його кланами. Це регіон, де Москва й зараз тримає значний військовий контингент, бо примара воюючої Чечні – перед очима.

Під час переговорів дядько Петро явно не тільки озвучує свої побажання – він озвучує підтримку США і ЄС. Американські військові, що тягнулися перед ним у струнку і віддавали шану на Сі-Бризі, стали цьому гарною ілюстрацією.

Реанімація ГУАМ – це ще й заділ на майбутнє. Підтримка країн регіону нам сильно допоможе повертати Крим. А повернемо, обов’язково повернемо.

Але очевидно, для реалізації всіх цих планів потрібна Грузія. Сильно потрібна. Мега потрібна! Саме разом з Грузією треба працювати по Азербайджану, та й по всьому регіону як таке.

А Грузія раз за разом висуває одну й ту саму вимогу – Великий Грузин. І говорить вона не про позбавлення громадянства, а про екстрадицію. І поки Міхо наш громадянин – цей геморой триватиме вічно, а всі наші плани на Кавказі накриватимуться мідним тазиком. Чи не зависока ціна за одного балабола?

Але Міхо сам винний. Збрехавши в анкеті, він сам дав формальний привід для позбавлення себе громадянства. Соррі – нардепи вимагали. Не з БПП нардепи.

А Штати, які ніби за Міхо? А Штати мовчать. Штати відверто демонструють, в нинішніх політичних раскладах Великий Грузин їм не цікавий. “Нема вічних друзів, є довічні інтереси” – девіз англо-саксів.

Міхо до їхніх інтересів вже не належить. Він – минуле.

Share
  • Nagel Herr

    Зі сторони англо-саксів було дуже велике розчарування, навіть роздратування, коли Саакашвілі віддав наказ своїм ЗС розпочати операцію у Північній Осетії. Це була безглузда операція, яку підготували і спровокували росіяни. А Грузія готувалась в цей час до вступу в НАТО. Мабуть у штабі НАТО перехрестились, що не встигли її прийняти з таким “головнокомандуючим”. От тоді вже Саакашвілі перестав бути цікавим для Заходу. Багато хто вважає, що Іванішвіли промосковський, тому що він російський олігарх. А мені здається, що він більш прогрузинський, ніж був Саакашвіли

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial