Ті, хто бігали від війни

Щоразу, як чую чергову новину про концентрацію російських військ на кордоні, у пам’яті моїй спливають вони. Ті, хто за Президента Порошенка 5 років втомлювалися від війни на дивані. Ті, хто заявляли: «За кого воювати – за олігархів?». Ті, хто істерично волали «Хай син Порошенка воює!» в той час, як сини Порошенка і Луценка там справді воювали. Ті, хто галасували: «Зробіть як у НАТО, тоді підемо воювати». Я уявляю їх собі нині, і мені фантазії бракує, аби відчути той жах, який вони переживають нині.

Читати далі

Уставшим от войны посвящается

В 711-м году от Рождества Христова предки современных испанцев вкупе с португальцами проиграли последнее сражение с маврами за свою землю. Пиренейский полуостров, как сказали бы сейчас в восточной империи, «вернулся в родную гавань»… А дальше… Вестготы выдохнули, оправились, чутка собрались с силами… и продолжили войну за свою землю. И вели ее 770 лет, которые вошли в историю под красивым, но очень кровавым названием «Реконкиста». 770 лет то затухавших, то возобновлявшихся боев, до последнего сражения за последний эмират мавров – Гранаду. 2 января 1492 года остатки мавров покинули полуостров – кто на кораблях, а кто и на тот свет, в гости к гуриям, то есть с концами в море. Оккупация закончилась. Испанцы и португальцы победили. Мы воюем уже семь с лишним лет. У нас – своя Реконкиста. А значит у оккупантов будет своя Гранада. С гуриями, а скорее, с концами в море.

Читати далі