Штош, або Про списки, вибори, хайп і пріорітети
Вчора “ЄС” озвучила (ну, власне, брав участь в озвучуванні) півсотні кандидатів в депутати. Мене там немає.
Будуть ще мажоритарники та продовження списку, але і там мене теж немає. Багато хороших людей за цей вечір запитали “а чого ж так?”, і от відповідь… (нижче багато літер, тому кому ліньки – гортайте далі).
Я не йду в депутати. Мав таку можливість, але вирішив, що кориснішим буду в іншому. Нехай це буде розривом шаблону, але таке трапляється – можна не хотіти йти в депутати. Буденна робота депутата буде банально заважати тому, що я хочу робити. А розриватися між… – шкодить як якісній роботі депутата, так і… Тому вибір такий і жодного жалю.
Заради чого? Якщо коротко, останній час в Україні складається враження, що громадянське суспільство хтось форматує під свої потреби, а не під потреби української нації. Липові пріоритети, зсунуті акценти, хайп по декількох вузьких темах і повний провал на важливих для державності, але не медійно-розкручених. Це кепсько.
Шаманський бубен “антикорупція” – це може дзвінко і ефектно (і фінансово вигідно учасникам процесу), але це не те, що дає відповіді на питання – ЩО ми за країна, ЧИЇХ предків онуки, КИМ хочемо бути завтра. Це те саме, що створити культ гайкового ключа і вважати, що від того народиться креслення машини.
Скільки мільйонів грантових грошей виділено на реальне переформатування нашої освіти? У нас же дітей не вчать мислити, їх вчать вивчити підручник. А багато грантів отримують ентузіасти, які могли б розробити проект звільнення країни від сміття? Або рекультивацію знищенного бурштином Полісся? Чи може багато грошей вливається в суспільну дискусію, як нам змінити наші міста, напаковані будинками, чий термін використання давно завершився? Ми маємо візію – як слід міняти наші міста, щоб вони не перетворювалися на бетонні вулики? Ні…. Ні… Ні… А чому? Бо на це не виділили грантові кошти наші західні друзі? Слухайте, якби грантодавцям було вигідно фінансувати програми дослідження равликів, так у нас би на кожному телеканалі та в парламенті сиділи б експерти по равлиководству?
Ми після Революції Гідності скільки говорили про створення політики нової якості. І що? І нічого. Нинішній парламент ледь не наполовину нові обличчя. Ну і? Він трохи вищий якістю від попередників, але не на 50%. А чи народило постреволюційне суспільство ідейні політичні партії, де б не прогиналися під забаганки електорату, а переконували його, що “долар по 8” – це не панацея? Ні. А багато наших політиків знайдуть в собі сили сказати суспільству, що споживацтво – зло? Що патерналізм і соціальний популізм – подвійне зло? Що справедливість важливіше рівності?
Чи є в Україні справжні послідовні соціал-демократи? Християнські-демократи? Реальні зелені? Ліберальні демократи? Консерватори? Не за назвою, а по суті. Немає. Але у нас під 300 партій, які чекають зоряного часу перекупу або кволо імітують життєдіяльність, про всяк випадок.
Мені набридло на кожних виборах голосувати за ситуативні союзи та менше зло. Доголосувалися – сьогодні виграє ведмедик Волдо, завтра – Керміт чи Альф… (хоча Альф – це ще не найгірший варіант, судячи з останніх новин).
А коли щось набридло, то є дві опції – ти можеш щось змінити? Так/ні. Ні, не можу – розслабся або їдь з країни. Так? Можеш? Роби.
Робити? Штош ©
Я відмовився йти до парламенту, що б спробувати побудувати ідеологічну громадську організацію, яка б форматувала і, по суті, творила ідеологічну політичну партію. А разом вони б творили середовище – зріз суспільства, який би єднав довкола ІДЕЇ. Ідеології. Візій. Принципів та Цінностей. Чи можна це створити за місяць чи два? Ні. І той, хто пообіцяє зворотне, – брехло. Але зараз можна і треба почати цей процес.
Що за ідеологія? Українське республіканство. Це:
- ліберальна економіка і консерватизм в суспільно-політичній площині в акцентах взаємин “особа-держава-суспільство”.
- капіталізм і держава, яка не втручається в бізнес.
- комфортна відстань від чиновника до громадянина. Комфортна для громадянина.
- однозначне НАТО та ЄС.
- безумовна україноцентричність інтересів.
- вільний ринок землі.
- недоторканна приватна власність.
- недоторканний приватний простір, якщо це не порушує закон.
- жодного споживацтва та патерналізму.
- свободи, які не мають бути загрозою суспільству та державності.
- відсутність простих відповідей на складні питання.
- НЕСПРИЙНЯТТЯ КРАЙНОЩІВ ЯК ІНДИВІДУАЛІЗМУ, ТАК І КОЛЕКТИВІЗМУ.
- захист ідентичності.
- сильна держава, яку можуть побудувати лише відповідальні громадяни.
- держава можливостей.
Я маю мрію.
Утопічно? Не певен, що вистачить впертості та нервів втілити. Але не хочу жалкувати, що не спробував.
І поки одні підуть в депутати та звикатимуть, що їх діяльність буде підпорядковуватися ідеологічним принципам і цінностям… інші будуть вчитися розбудовувати нове для країни явище.
#Res_Publica = Справа Громад = Наша Справа.
Дорогі мої друзі ідеалісти-максималісти!
Ви точно очікували, що ось прямо з голосувалки ГО буде бац! і сформовано весь партійний список, з якого орієнтовно зайде в Раду лише 20-ро людей? І новачки (ветерани, волонтери, блогери) ось просто з вулиці підуть віце-спікерами парламенту, керівниками регламентного та бюджетного комітетів?
Вам не приходить в голову, що невеликій команді, яка щойно з командного мостику потрапляє до трюму, потрібно працювати та реагувати миттєво та гостро, орієнтуючись на вже відомі здібності та сильні сторони кожного?
З огляду на сучасну ситуацію, часу на вивчення дебютантів та розстановку сил всередині малочисельної фракції просто фізично не буде!
І припиніть вже поливати жінок, які завжди мали продержавницьку позицію, акул політики, які опонентів якщо не переговорять, то зубами загризуть. В опозиції саме такі потрібні.
Меня многое не устраивало в батальоне. Многое и очень многие. Воротило от замполита и его друга юриста. Вернее, их совместные загулы выводили из себя. Зампотыл тоже был из когорты «полный рот хлеба»… Но был командир, начальник штаба, зампобой, начальник разведки, с которыми не страшно было воевать. И это главное! Лидеры, которые ведут за собой. В батальоне у меня была своя боевая задача, и я её выполнял. Хотя мог ежедневно выносить мозг комбату, что пока он не уберёт зампотыла или же не закодирует юриста, я воевать не буду!.. Оставлю всех без связи, потому что мне претит общаться с замполитом, который мгновенно растерял уважение среди личного состава…
Опубликовали список партии. Да, там есть люди, которые вызывают у общества некие вопросы. Но личный состав этих условных двух взводов набирал не я. И меня больше интересует иная сторона. То, что рядом такие политические бойцы как Ирина Геращенко, Андрей Парубий, Маша Ионова, Яна Зинкевич, Саня Погребиський, Мартин Брест, Глеб Бабич, Валерий Прозапас, Александр Гром, Сергей Танасов и другие… Да. Я сейчас могу накинуть на плечи белое пальто, сказать «Нееее… Я так не согласен», развернуться и уйти. И это сделать легко. Не ставлю и никогда не ставил своей задачей любой ценой попасть в парламент. Тем более что ещё два месяца назад я и мечтать об этом не мог…
Но только кто я буду после этого? Хорош патриот, мамкин политик, который личные амбиции ставит выше интересов страны!
P.S. Это моя точка зрения. Она, безусловно, может кому-то не понравиться. И это нормально.
* * *
По-перше. Дуже дякую всім своїм друзям, хто вчора підтримав нас як добрим словом, так і… тишею.
Чого тільки я ввечері не наслухався та не начитався! На жаль, ми знову не пройшли черговий та дуже простий іспит на політичну зрілість.
Майже ніхто не помітив, що у прохідній та умовно прохідній частині списку від ЄС чомусь вже немає так званих токсичних персоналій. Мало хто помітив, що сам список майже досконалий. Так, тут присутні як досвідчені політики, так і новачки на кшталт нас, тих, хто можуть вперше… До речі! Знов ніхто не помітив швидкість соціального ліфту. Ще два місяці тому ми навіть не мріяли про те, щоб опинитись в списку міцної політичної сили. І це не просто список на екскурсію по Дніпру. Це перелік тих, хто може опинитись у Верховній Раді! Ось так, вжух, і ти вже отримав квіток, який може перетворитись на мандат. Безкоштовно отримав. Хоча в минулі часи місто з такими шансами на проходження до Верховної Ради коштувало не аби яких грошей. Великих грошей. Навіть дуже великих. Ніхто не вимагав підписувати клятву кров’ю! Була лише коротка бесіда з Петром Порошенко. І я про неї розповідав.
Мене завжди насторожували люди, які вже все знають. Головне те, що вони все вирішили за мене! Отєто «Вас используют! Но вы этого не понимаете!» було як вирок! Ти – дурак, а я – молодець!.. Да! Використовують! Яну Зінкевич, Михайла Забродського, Ахтема Чийгоза, мене та усіх інших! Ми же такі ще… Діти ми, нічого не розуміємо. Зате фахівці околовсяческих наук все знають! До речі… Поясніть мені, коли хтось пише у приват «Братан! Можешь расшарить эту информацию? У тебя подписчиков больше!», – це що? Дружне прохання, чи… мене намагаються використовувати?
Напевне, мало хто розуміє, чим відрізняється політична сила від новенької партії, зібраної «па объявлению». Та навіть я не до кінця ще можу це пояснити! Але… Нас запросили до команди. Вже сформованої. До команди тих, хто точно знає подальший маневр для України. Наш шлях на роки. І в команді я звик виконувати свою частину загального замислу, а не бігати по офісу з криками «Ви всі – дураки! Нічого не розумієте… Слухать треба тільки мене!».
І нагадаю ще раз, для мене особисто Україна важливіша за мої амбіції. А тому йдемо далі…
Можливо, що я напишу те, що однаково не сподобається прихильникам будь-якої точки зору на те, що відбувається. Ну, вже вибачте, якщо що. Який є.
Чи був я готовий до результату 54?
Так. Мало того, був готовий і до відсутності в списку. На більшу частину шансів.
Але був час, коли я майже повірив.
Чи важливо це особисто для мене?
Так. Брехати не буду.
Чи є то, що мені не подобається?
Так. Я не так уявляв вплив праймеріз на результат. Хоча нам дійсно спочатку запропонували гру без обіцянок і з досить вільними правилами.
Чи подобаються мені всі люди в списку 50?
Деякі – категорично ні.
І це те, що напружує найбільше.
Але найцікавіше, що я розумію можливі причини.
Легше мені від цього?
Ні в якому разі. Навпаки.
Чи буду я голосувати, враховуючи всі мінуси, за ЄС?
Так.
Чи буду я підтримувати їх чим зможу на цих виборах?
Безумовно.
Чи буду я брати участь в процесі, враховуючи не дуже оптимістичний номер 54?
Так. Якщо будуть вважати, що це зіграє на користь загального, буду.
Навіть ціною своєї вельми заслуженої військової відпустки.
Навіть попри те, що статистично у більшості “бойового крила” шансів немає.
Навіть не дивлячись на те, що мене злить.
І якщо я там ще буду потрібен після того, що сказав.
А якщо ні?
Все одно немає варіантів. Підтримаю, як зможу.
Вважаю я, що все так, як я б хотів?
Однозначно, ні.
Просто добре?
Ні. Але так буває.
Чи впливає це на що-небудь?
Однозначно, ні.
Я не бачу іншої сили, яка однозначно веде (намагається вести) в сторону від 3,14деця.
Чи не здається мені, що ця сила продовжує робити помилки?
На жаль.
Але єдиний спосіб не дати всьому стати фатальним – спробувати якось вплинути в плюс.
І вам не раджу піддаватися спокусам емоцій.
Розчаруватися легко. Але те, що нас чекає в разі повної поразки, особисто мене переконує плюнути на емоції і “тримати сектор”.
Хотів би я, щоб ви мене зрозуміли?
Звичайно.
Але я нікого не неволю.
Я п’ять років упирався. Як небудь протримаюся ще днів сорок.
Зате буду знати, що чесно тягнув, поки міг.
Просто все це і робить нас нами.
Тому нас не обламали. Принаймні, поки що.
Тримайтеся. І не дайте зрадити собі себе. Це головне.
Роби, що повинен, і будь, що буде.
А ви чого очікували?
В принципе, понятно, почему ЗеЗло побеждает, а 25% добра в результате получает пездов.
Потому шо зеленским, в принципе, на этом этапе похрен на все прое*ы и списки – они топят за своего, не оборачиваясь и не моргая, до победного 3,14деца, пока могила не разлучит их.
А 25% добра за месяц пересрались, разбрелись по кучкам кто куда и при любом удобном случае доказывают, что их соратники – уе*аны, а вот они – настоящие молодцы.
– Эта долька “не все так однозначно нужно сотрудничать”.
– эта долька “нужно новых лиц с новыми голосами”.
– Эта долька “только посконные и святые люди из моего личного списка”.
– Эта долька “только порошенко”.
– Эта долька, размахивая топором, даст всем пезды.
– Эта долька, размахивая вилами, даст всем с другой стороны.
– Эта долька бегает голой с транспарантом.
– Эта долька “да пошли вы все нах, нет сил уже читать вот это все, нах я это вообще делаю, если живу за 1200 километров от этого 3,14деца”.
То вы еще не видели личный состав нашей команды, отправленной на мобилизацию в июне 2014-го, еще б тогда можно было за Днепр уходить, если б увидели вашу реакцию, дорогие в очередной раз разочаровавшиеся.
Да, мы такие, рейганов на всех не хватило.
Да, элиту растить надо, а не вселенское нытье разводить чуть шо.
Тем более выбор как никогда.
Зловила себе на такій думці.
Не прошу не бити, всеодно заб’єте.
Чи то принцип світоустрою, чи то сам господь (у моїй власній інтерпретації, тож позбавте мене від нав’язливої своєї) дуже схильні до злої іронії та навіть чорного гумору.
І дійсно, список ЄС до 26 номеру включно викликає в мене набагато більше поваги та довіри, ніж перші 26 номерів будь-якої іншої політичної сили. Тому, безперечно, я впевнено віддам свій голос на найближчих парламентських виборах саме Європейській Солідарності.
Проте, я зовсім не здивуюся, якщо за іронією всесвіту до Ради пройдуть тільки ці 26 осіб.
Я б сказала, що це справедливо, але ні. Нижче 28 номеру включно по списку є десятки не менш гідних, достойних людей, що мають честь, совість, розум, володіють словом, мають вплив, довіру та повагу у своїх співгромадян, володіють величезним досвідом та цінними навичками й знаннями. Вони не пройдуть також, і це мені дуже прикро.
Проте мене такий результат не здивує. Бо вибір зроблено, а кожен вибір має наслідки.
А господь має смак до іронії.
* * *
Штош, резюме по итогу улегшихся эмоций.
Я высказывалась честно, мои претензии конкретны, а не эмоциональное “нравится-не нравится”, и я знаю, что мои суждения нашли отклик у многих.
Но будет нечестным не отметить, что в списке действительно немало новых достойных людей. Что нас услышали, и в списке отсутствуют мегатоксичные фамилии. Что в списке множество людей, которым я сочла бы за наивысшую честь просто пожать руку.
И да, пусть в нем есть “паршивые овцы”. Но они получили второй шанс, и я надеюсь, они им воспользуются во благо Украины, даже вопреки нашим опасениям.
Подчеркну, что количество сомнительных имен в списке исчезающе мало. И что даже в команде Христа (вычитала в комментах и украла) были крайне токсичные товарищи, морально неустойчивые побратимы и иной раз туда набирали таких кадров, что мы бы с ними на одном гектаре не присели… Правда, судьба Христа в качестве примера успешной политической кампании – такой себе образец, но… мы все же христиане.
Поэтому я ввожу личный мораторий на критику Европейской Солидарности до выборов, когда бы они не состоялись.
И всех кандидатов от партии, за исключением одной особы, за которую я не впишусь, я буду защищать как бультерьер. И буду звать на подмогу свою аудиторию, чтоб отгавкиваться от нападок.
А за вышеупомянутой особой я буду отдельно присматривать, но свое мнение о ней держать при себе до выборов. Советую вам поступить так же в отношении своих раздражителей.
Потому что теперь у нас цель – завести как можно больше “наших” в Парламент. Хоть в партии, хоть по мажоритарке, хоть тушкой, хоть чучелком, – лишь бы была уверенность в том, что человек “наш”. Мы должны драться как львы за каждый голос. Мы будем стоять плечом к плечу за наше общее будущее.
Давайте посмотрим правде в глаза, друзья: впереди нас ждёт осязаемый и неуклонно приближающийся 3,14дец, а Петр Порошенко и его команда – единственная веревка, которая может удержать страну от обрыва в пропасть.
Побухтели и хватит.
У нас нет и не будет другой Украины. Мы должны отстоять эту.
И это единственное, что имеет значение.
Штош.
Список партии ЕС опубликован.
Теперь вот что мы с вами сделаем.
Открываем гардероб. Настало время снова выгулять наше любимое пальто.
Потом пишем пост.
Общий его смысл сводится к тому, что — да, голосовать конечно я буду за ЕС, но позвольте мне сначала объяснить, какое же это отвратительное, несусветное, невообразимое говнище.
Повторяем так два месяца. Старайтесь писать не менее одного поста в день на эту тему.
После выборов пишем пост “КАК ПРОСРАЛИ, БЛДЬ??? КАК ЖЕ ТАК ВЫШЛО-ТО, А, ЛЮДОНЬКИ?”
* * *
То есть есть список партии, в котором много хороших людей. И два/три/четыре человека, которые вам не нравятся.
Поэтому вы не будете голосовать за эту партию и будете агитировать против неё.
Потому что вот эти два/три/четыре плохих человека — они в стопицот раз важнее, чем все остальные хорошие.
Так не доставайся же ты никому. Лети-лети, лепесток, через запад на восток, лети, депутатский мандат, тебе Дубинский будет рад.
Потому что пох на 45 хороших людей.
Вот эти два плохих — они всё перечёркивают.
* * *
Украинцы.
Вы ё*нутые.
* * *
Тут, я смотрю, многим списки так не идеальны, что они говорят, что встанут в красивую позу с оттопыренным мизинчиком и не будут голосовать вообще.
Напоминаю, что каждый не отданный голос (если не брать в расчёт возможные фальсификации), по сути, просто равномерно распределяется между участниками голосования.
То есть согласно последним опросам, не голосуя, вы на 47.5% проголосуете за “Слугу народа”, на 10.4% за “Оппозиционную платформу”, на 7.9% за “ЄС”, на 7.5% за партию “Родина”, и так далее.
Поэтому, пожалуйста, не пишите “знаете, я наверное не буду тогда голосовать”.
Пишите как есть.
“Мне не нравятся X, Y и Z в списке, поэтому я всё обдумал и решил, что на 47% буду капитулянтом, на 10% за русских, на 8% за Украину и на 2.5% я — Ляшко”.
Пнуть список “Европейской Солидарности” ныне – хороший тон, признак “свободомыслия”, “креативности” и прочего в том же духе. Кто-то не любит Кубива, кому-то не нравится Татьяна Черновол, иные не в восторге от Парубия или Кириленко.
Но, по факту, партия Порошенко – партия Порядка. Партия недолгой, но славной эры Достоинства, когда мы видели цель и старались не замечать препятствий. Времени, когда враг был врагом, Воин – Воином, знамя – знаменем, и государством, черт возьми, хотелось гордиться. Поэтому ничего удивительного, что в список силы, олицетворяющей вот это всё, попали люди, которые со всем этим ассоциируются. С Армией, с экономическими реформами, с Революцией Достоинства, с культурой, с декоммунизацией и т. д. и т. п. Абсолютно одиозных личностей в списке нет, замешанных в коррупционных скандалах – тоже. А если кто-то кому-то не нравится – ну, всегда можно проголосовать за Дубинского. Или за Шария. Выбор-то есть.
Не по нутру правая идеология Порошенко? У меня для вас плохие новости: он едва ли станет соревноваться в “стильности-модности-молодёжности” с юзиками и разумковыми. Не его колея, и аудитория принципиально иная.
Одни хотят идти в Евросоюз и НАТО – вторые в прозрачный опенспейс к дронам. Одним вышиванка – вторым толстовка с надписью “Pohuy”. Для одних “Киборги” – для вторых “Сваты”.
Вторых на данный момент больше? Добро пожаловать в суровую реальность: их всегда больше, начиная, наверное, с Древнего Египта. Но это не повод прогибаться под бездумное большинство. Ниша популиста, который обещает на Западе вступление в НАТО и защиту украинской культуры, а на Востоке – “не просто партнёрство, а тесную дружбу” с РФ, прочно занята Юлией Владимировной. Которой такое политическое хамелеонство, как видим, не помогло ни разу.
Порошенко можно уважать уже за то, что он гнёт свою линию. Победит ли он на парламентских выборах? Нет, конечно. Но сохранит костяк патриотов, которые не только знают, как надо, но и уже это однажды делали. И, когда (не “если”!) Зелёная Бенякратия рассыплется на труху, плесень, липовый мёд и свежие кизяки, они будут готовы подстраховать. Как были готовы в 2014-м. Тогда, если помните, парламент состоял из “регионалов” и коммунистов, а всяческообразные “демократические силы” казались жалкими и декоративными. А потом “Вжууух” – и повели страну за руку в Цивилизацию.
Козацька рада.
П’єса на 2 дії.
Дія перша. Рада.
– Бійці! Сьогодні відбудеться вирішальна битва у цій війні.
Наш ворог – хитрий, та небезпечний, в нього є численний резерв та сила-силенна діверсійних груп та таємних агентів. Нам доведеться битися одночасно і проти синіх, і проти червоних, і поти зелених.
Диспозиція така:
Бій приймаємо силами авангарду.
В авангарді йде батальйонна група на чолі із головнокомандувачем.
Задачи всіх інших:
– тримати оборону по флангах,
– забезпечувати безперервне функціонування тилових підрозділів,
– забезпечення оперативного резерву,
– підтримка вогнем, прикриття під час наступальних маневрів.
У час “Х” ми всі повинні стати єдиним фрунтом та піти в атаку, згідно ситуації.
Ще раз наголошую, перша та основна задача кожного – підтримка групи головнокомандувача. Все ясно? Є питання?
Хор голосів:
– Та ну! Ви бачили список тієї групи?
– Так, так! Там є отой Вася, що ми з ним за дівку побилися!
– А ще там є ота, припадошна..
– А ще той, що тойво…
– Ні, не підемо ми за ними!
– Так, так, не підемо!
– Ще чого не вистачало, щоб я з отим Васєю пліч о пліч бився…
– Та ну нафіг таку війну, я краще до Галі на піч!
– Та подивіться, там серед ворогів є трійка нормальних!
– А ми, як билися з тим Васєю, так і будемо битися! Ще й з отією теж!
– Так, будемо битися з Васєю!
Хор переростає у гул, гул переростає в сварку, сварка переростає в бійку, коли ніхто вже не пам’ятає, за що б’ється.
Дія друга. Фінал.
А в цей час ворог починає наступ на Київ.
Боронити місто стає купка відчайдушних молодиків.
Ворог захоплює столицю майже без втрат.
Между прочим, у Иисуса Христа тоже была кадровая политика, которая не всем нравилась и не всем была понятна.
Список из 12-ти апостолов был несовершенный, и из 70-ти апостолов тоже, ну а про 500 учеников я вообще молчу.
Скільки зобижених в стрічці – Господи ж ти Боже мой. Та не на тому місці, тому щось обіцяли, той тепер буде голосувати за ЗЕ, бо його особистий улюбленець (ця) не потрапили в першу 20-ку…
А давайте уявимо, що формувати списки доручили вам, так, от особисто тобі. А тепер уяви крики в ФБ на другий день після публікації “твоїх” списків.
Якось так бридко – притомні люди, здається. І не пишіть мені, що вибори програють, бо в списках є Х чи У, і немає Z чи F. Там хоч Христа на перше місце постав – обсеруть і проголосують проти, бо хулі це Христос в першій десятці, а мій ненаглядний (на) кандидат поза межами першої двадцятки. А потім ми дивуємося, якого фуя стільки “партій” – бо всі в першу п’ятірку хочуть.
Ой, как же можно агитировтаь/голосовать за ЕС, если там в списке Черновол?!
Отвечаю: агитировать – руками, головой, ртом, постами, текстами, разговорами; голосовать – руками с помощью бюллетеня.
Понимаете, вот это брезгливое “фэ, там не все с нимбом и крыльями, проголосую я лучше за Вакарчука, бо там еще Притула” – это х*йня, малята. Это ровно та х*йня, на которую повелись 73%. Типа да, Петя, может, и хорош, НО У НЕГО СВИНАРЧУКИ, ПРОГОЛОСУЮ-КА Я ЗА ЗЕ, ВЕДЬ ТАМ АБРОМАВИЧУС!
Вам ставят на стол приличную такую бочку варенья и корзинку печенья. Вот вам НАТО, вот вам ЕС, вот вам атлантизм, извольте кушать. А вы такие “Неее. У вас, во-первых, печенье черствое, во-вторых, в варенье муха плавает. Жиииирная. И выводов они явно не сделали, а нам это не нра”.
А рядом стоят другие ребята. У них бочка с надписью “говно”. Над ней роятся мухи, а в воздухе висит запах рефрендума. Но ребята весело пляшут-машут руками, и среди них даже есть неплохие люди. И вы такие “о, пойду наверну, что у них там внутри – вдруг, это не говно, а мед?!”. То есть, да, там может быть и мед, и роятся вовсе не мухи, а очень даже пчелы, но в бочке совершенно точно возили говно. Я это знаю, вы это знаете, они это знают. И все равно кто-то да решит, что а давайте рискнем! Ведь Притула! (Притула хорош – признаю. Но я точно знаю, что он хорош Притула-комик, а что из себя представляет Притула-политик – мы не знаем)
Ну я, блин, не знаю, что еще тут можно сказать. Все партии, все, сука, кинулись набирать в свои ряды певцов ртом и комедиантов х*ем. Кроме ЕС. ЕС набирает волонтеров, военных, дипломатов, политиков. Есть ли среди них те, кто нам не нравится? Ну, ясное дело есть. Они не сто долларов – всем нравиться. Но они хотя бы не прячут за Вакарчуком и Притулой каких-то морлоков и столичных инстабаб. Мы точно знаем, кто там, что там, и чего от них ждать. Что Черновол все равно пойдет нах со своим Пашинским, что ПАП все равно будет отстаивать национальные интересы, что Парубий способен выдрессировать это стадо макак в ВР. А чего ждать от остроумного и патриотичного Приутлы? Ну, я не знаю. Может, хороших законов, а может, заседния ВР, наконец, станут интересны – как комедийный сериал.
Народ, у меня нет ни желания, ни времени отвечать что-либо в личку по поводу партии, списка и выборов взагали. Я вообще не хочу ничего писать на эту тему до выборов. Потому что гладиолус. Потому что альтернативы по-прежнему не вижу.
Вопросов можно задавать много. И по списку, и по тем людям, которых не оказалось в списке. И по стоимости выборов по мажоритарке (реклама, штабы, полиграфия). Но это вопросы в никуда. Ответов не будет. Как минимум, таких, какие бы вам понравились. Життя бентежне. А политика – это немного другое, чем мы себе тут придумали. И нет никакого смысла это все обсасывать.
Есть список. Есть партия. Есть Порошенко в этой партии, как объединяющая сила. Нравится или не нравится, но мы же не за идеологию будем голосовать? А за человека, результаты работы которого мы знаем. Люди, которым он доверяет, формируют список. Почему? Зачем? Список обсуждается и утверждается не просто так. Есть причины, даже если они нам не нравятся.
Мы же не за список будем голосовать, а за силу способную противостоять реваншу. Можно ли было сделать по-другому? Да. Наверное. Не нравится список? Да пихуй. Вот сейчас, в данный момент, просто пихуй. Давайте потом разбор полетов проведем, после выборов. Сейчас в этом нет смысла. Вообще. Только вред. А времени мало.
Хотите Бабича, Погребиского, Бреста в ВР? И я хочу. Значит, давайте впахивать и втаскивать шестой десяток. У нас сейчас нет вариантов. Тупо отключить эмоции и помочь завести максимум людей из списка. Понимаете, это все, что есть. Мажоритарка не даст новых лиц. Есть только список. И этот список сейчас – составляющая часть присутствия Порошенко в парламенте.
Пофонтанировали, теперь пора просто принять, как данность. ЕС нужна в парламенте. Чем больше, тем лучше. Все. Нет других вариантов. Возмущаться нужно было раньше. Сейчас собрались до кучи и впахивать. Чтобы Бабича завести. А выводы выводить будем после выборов.
И да, “Голос” Вакарчука – по-прежнему естественный союзник ЕС в ВР. Других нет. Когда лупашим “Голос”, уменьшаем количество союзников. А их и так критично мало.
