Примирення та жалоба
Багато хто спекулятивно нав’язує думку, що потрібно це робити усім із усіма. Категорично не згоден. Я ніколи не примирюся з імперіалізмом у виконанні націонал-соціалістів або більшовиків-сталіністів. Можна примиритися з громадянами тих країн, які втілювали імперські ідеї. Але лише за однієї умови – якщо ці ідеї були неприйнятними для цих громадян. Я не примирюся та вважатиму своїми одвічними ворогами усіх імперіалістів, а особливо московських. І мертвих, і живих, і ненароджених. Я можу з жалобою згадати жертв тоталітарних імперських режимів, але у мене ні краплі жалю до їхніх катів і посіпак.
Чому? Тому що таке примирення та жалоба – це зрада. Зрада загальнолюдським цінностям, зрада побратимів і посестер, що боролися і борються за свободу, зрада нації, зрада самого себе. Навіть більше ніж зрада. Той хто примиряться зі злом, той стає до його лав.
Дехто може казати, що це давні діла – потрібно простити та забути. Ні, це не давнина. Це сьогодення і майбуття. Наше з вами сьогодення. Світ знову стоїть на порозі великої м’ясорубки. Ті, хто вважає, що нейтральні матимуть більше шансів вижити, помиляються. Під заміс потраплять усі. Московська імперія наносить удар у відповідь, і я не певен, що світ, якому ми подарували п’ять років фори, зуміє перегрупуватися та вижити.
Час вибрати сторону.
