ПТСР – це наша спільна біда та виклик (відео)

Олена Кудренко

На відео в цьому дописі не наш військовослужбовець. Але ПТСР – це зараз НАША біда. Вона повинна бути нашою спільною, і, правильніше було би сказати, викликом, завданням, яке ми маємо вирішувати.

Тут батько рятує сина, який ледь не покінчив із життям. Батько міцно тримає сина за комір, дивиться в очі, не опускаючи погляд, тримаючи чіткий контакт з очима сина, та пояснює йому, що ті думки не його думки. Ті думки не його друзі. Він не повинен їх слухати, він не повинен на них зважати.

Don’t (!) listen to those thoughts! – Не слухай ті думки!

Правильна техніка дихання, розуміюча людина поряд, послідовність правильних дій. Врятоване життя.

Ми живемо в країні, де події надають нам поштовх стати іншими. Стати новими людьми. Навчитися бути розуміючими, дієвими, дотичними, врешті професійними. Мене верне від людей, які досі вважають, що хлопці з такими проблемами якось заважають їм вечеряти в ресторані, їхати в транспорті, йти по вулиці. Хлопці, які не обирали життя з ПТСР, з контузіями, з каліцтвами, але саме їм ми маємо завдячувати своїм життям.

Там, де, здається, життя відновилося, – знову процвітає цинізм. Хтось готується до “лавини” грошей на відновлення. Хтось закликає Євросоюз передати допомогу біженцям в український бюджет, крадіжки з якого американці перевірити не зможуть. Хтось знову й знову бере хабарі. Хтось почувається так, що його “пронесло”, – загинули інші, воюють інші, хворіють інші. А його ці проблеми не стосуються.

Але ж саме МИ повинні підлаштуватися під нові виклики. І саме МИ мусимо навчитися їх долати. Не так складно прочитати книжку про подібні наслідки для бійців. Не так складно опанувати деякі техніки допомоги. Не так складно стати на одну сторону з тими, хто має наслідки своєї активної участі у війні.

Але це знову мій ідеалізм, так? Не може бути суспільство одним цілим, як єдиний механізм, щоб кожен, хто воює, розумів – він не сам.

Це тільки в марафонах можна почути про безкінечну єдність, а як вийдеш на вулицю, то частина ховає очі.

Автор