Тікайте з порохоботів!
«Люди тікають з порохоботів…» Мені останнім часом все частіше почали траплятися пости приблизно такого змісту: «я, мовляв, підтримував Порошенка, я думав, так треба, я терпів одне, друге, третє, п’яте… Але!.. «Укроборонпром»! Підвози на мітинги! Фальсифікації! Я уходжу!.. Здаю посвідчення!.. Більше не перебуваю!.. »
Я опускаю той нюанс, що здати посвідчення порохобота реально лише в разі, якщо особа його сама собі намалює. Нема такої організації «порохоботи», з якої можна вийти і не перебувати.
Я опускаю скепсис до ситуації, коли людина, яка витримала вал багнища про Іловайськ (винуватцями якого розслідування естонських журналістів назвало заступника голови ДніпроОДА Геннадія Корбана і окремих командирів добробатів), Дебальцево, дурко-блокаду і міхо-майданчик, раптом жорстко купилася на мультики Бігуса, записочки Іванової та явні компіляції політичних опонентів Порошенка, ознаки маніпуляцій з яких стирчать як шило з мішка. Але Бог з ним.
Мушу визнати. Розумію. Цілковито згоден. Нема чого робити в тих порохоботах. Тікати звідси треба. Негайно!
Гадаєте, я жартую? Та які жарти? Ви бодай розумієте, що чекає на нас, коли дядько Петро таки виграє вибори? О-о-о-о! Ви гадаєте, все закінчиться? Та де там! По закінченні виборів президентських країна зразу ж входить у вибори парламентські, і весь той дурдом-веселка, який ми переживаємо зараз, продовжиться далі зі ще більшими силами. Всепропадли не замовчать – навпаки, вони волатимуть далі з приводу і без приводу. Кожен прокол влади (а вони обов’язково будуть), кожна пожежа на складах боєприпасів (а вони обов’язково стануться) і кожен напад на активіста (вони в США і Британії стаються, у нас – і поготів) вішати будуть на нас. Це нам, порохоботам доведеться вислухувати збурений лемент типів, яким (несподівано!) за них ніхто не вирішує в їхній країні їхні проблеми.
Більше вам скажу. Чимало блогерів, які вже зараз намагаються вдавати об’єктивність, різко подрейфують у бік зради, аби не брати на себе відповідальності за дії влади. Нести відповідальність за свій вибір – справа не легка, це я вам кажу як колишній прибічник Ющенка в часи Помаранчевої революції, коли я працював в одній фірмі з янучарами. Що-що, а винос мозку, повільно та з тривалим садистським задоволенням, я вам гарантую. Роками!
Ну як? Не кортить вам ще бігти з порохоботів? Тоді я вас доб’ю.
За все за це отримаєте ви глобально НІ фіга. Тобто так, ви дізнаватиметеся про якісь успіхи, про покращення позицій України у якихось рейтингах, але особисто у вас все й надалі триватиме так само розмірено і неспішно. Ще й під перманентне ниття зрадофілів навколо. Маленькі радості на кшталт замовлення на проект від фірми, що будує новий завод в області, відремонтованої школи або типу новенької траси від Запоріжжя до Дніпра траплятимуться не часто. Буде тепле відчуття, що от наші діти в Стокгольм їздять так само, як я колись на електричках у Харків з Запоріжжя, або коли в сервіс-центрі тебе зразу направлять до потрібного столика – не треба кілька годин куняти в черзі. Усе інше – важкі щоденні будні. Без просвіту і фіналу.
І ще будуть думки, що так, важко, але набагато краще, ніж якби країною керувала брехуха і популістка або якийсь «чесних більше», який бреше насправді, мов шовком шиє. Будемо себе обнадіювати тим, що ми все ще незалежні, що ми існуємо і таки рухаємося до Європи. Що мир таки постане – і буде радість. Несамовита. А потім на нас наваляться проблеми через відновлення територій, інтеграцію населення з окупованих теренів…
Проблеми були, є і будуть завжди. А чарівники бувають лише в казках, я це збагнув давно. Тим і живу. Тому думаю так. А ви…
Ну? Переконав я вас? Тікаєте з порохоботів? Що? Не тікаєте? Не хочете? Не вірите? Не боїтеся?
Ну… Тоді тримаймося разом. Якщо проти нас всі – ми мусимо перемогти.
