Армія інформаційного вторгнення
Коли у нас говориш на якихось лекціях чи зустрічах, що інформація – це зброя масового ураження, зазвичай аудиторія дивиться квадратними очима. «А що такого? Я ж не дурень, то подивився, сьо подивився…» А по факту інформаційне поле в Україні від 2014 року (а раніше – тим більш і ще більш) програмує не Україна.
Якось мені довелося тримати в руках аналіз інформаційних сплесків, коли лупили по керівництву ЗСУ. Це 2014-15 роки вибірка була. Співставлення різних інфоджерел, ключових тез і дат. Так от, хвилі про «генерали усіх зливають» траплялися чітко тоді, коли на фронті у нас було протилежне – реалізовувалися якісь операції, про які не треба було розповідати, важливі успішні для нас бої. Тобто коли був реальний предметний позитив, а його валили через інформаційний простір. Були задіяні як інформаційні агенти впливу Росії, так і корисні дурні, яким в голову вкладалася програма дій. І вони діяли. Пікетували, блокували, вимагали. Причому кінцеві виконавці були не в курсі, звідки насправді прийшла вказівка, і яка насправді мета діскатєкі.
Що змінилося зараз? Нічого. Тільки суспільство окучується на інші дражливі теми. Механізм той самий. Базовий хід – маніпулюй правдою і неправдою, пересмикуй і зміщуй акценти. Українці не звикли аналізувати причина-наслідок-комувигідно. Українці звикли сліпо довіряти тій інформації, що комфортно вкладається в особисту світоглядну матрицю.
Покажи зрадофілу тисячі збудованих кілометрів доріг і порівняй із кілометражем за минулі роки – не повірить. Ніколи. Бо це ламає шаблон нитика. І так в будь-якій темі.
Чи могла держава якось ефективно протидіяти цьому? Ні.
Держава не мала і не має достатньої кількості майданчиків для поширення інформації. Суспільне самоусунулося, великі рейтингові канали неновинного профіля обстоюють інтерес власника, а не державницький. Власник торгуватиметься за інформаційне сприяння в обмін на щось. Торг – це апріорі потрапляння в залежність від власника «кнопки». А масовий глядач пригодований тупим контентом до конкретних «кнопок» і не бажає відмовлятися від інформаційного джанк-фуду. Це наше слабке місце і зараз його використовують на повну, щоб завалити країну нафіг.
І найголовніше, якби раптом цей стан речей хтось спробував змінити, істерика була б на весь світ. Причому її б влаштували громадські активісти, демократичні депутати, різноманітні Дуні Міятович і Трансперенсі… І нікого б з них не парило, що вони за деревами не бачать великого лісу, в якому наготована армія вторгнення.
І інформаційного – теж.
