Форум «Відкритий діалог». Послесловие
Признаюсь, что Форум «Відкритий діалог» был моим первым мероприятием подобного рода, сравнивать мне не с чем. Но мне он очень понравился. Во-первых, все было очень демократично, я бы сказала – подчеркнуто демократично. Во-вторых, не было никакой постановочности, люди сами хлопали, сами вставали, реагировали так и тогда, как и когда считали нужным. Особенно ярко непостановочность проявилась, когда Порох говорил о туризме: “… И я спрашиваю, а были ли вы, к примеру, в Каменце…” – и тут с галерки внезапно раздается дружное “уиии” – это каменчане поприветствовали Президента.
Много сказано было хорошего, но это вы сами при желании можете посмотреть. Больше всего, наверное, поразил Дмитро Павлычко: деду без малого 90 лет, а он ясно мыслит, твёрдо и честно высказывается, а свежий его стих, который он прочитал, впечатлил и яркой рифмой, и сильным смыслом. Дай нам бог каждому так в его годы.
Сьогодні наш славний Дмитро Васильович Павличко мені прочитав свій новий вірш, із дещо несподіваною назвою – До Петра Порошенка. Український народ і Петро Порошенко – герої до яких апелює старий поет.Я вирішив поділитися і з Вами актуальними поетичними роздумами класика.* **…Друже, Петре, не бійсьведи на путінськи мечі… Бери мене – я твій поет!На сміливих спадає Божа манна,Не згине той, хто завжди йде вперед.#Дмитро_Павличко
Gepostet von Yuriy Doroshenko am Donnerstag, 7. Februar 2019
И вот что мне подумалось.
Я хорошо помню Оранжевую революцию. Я помню, как в течение года после нее в верхушке начался такой мерзкий срач и разобрки (и мы не забыли, благодаря кому…), что у всех нас опустились крылья. Разочарование и апатия были настолько глубоки, что многие вообще перестали интересоваться политикой на долгие годы.
А сегодня я видела вживую тысячи неравнодушных людей. Самых разных возрастов, социальных слоев и из разных географических областей. И уж сколько произошло за эти 5 лет, страшного, пугающего, травмирующего, но главное, что удалось сделать ПП – консолидировать активную часть украинцев, поддержать их неравнодушие к своей стране и политике, не опустить плечи, не сдаться.
В апатии мы уязвимы, как будто ослабляется социальный иммунитет, а зрадофилия – это болезнетворный вирус, проникающий в клетки и разъедающий нас изнутри. Потому наш враг так интенсивно и сеял зерна всепропальщицтва, чтоб породить апатию. Из апатичного населения можно вить веревки, как показал кейс 2010 года и выборы между Газовой Гангреной и Зэком.
В этот раз им не удалось. Мы, словно фагоциты украинского организма, на этот раз окрепли и выстояли.
И потому мы обязательно победим.
* * *
Одна фраза Петра Алексеевича на Форуме меня порадовала особенно: “… И чтоб в каждом селе был широкополосный интернет! Буквально везде, где есть электричество, должен быть быстрый и качественный интернет…”.
Не о фантастических “айти-принтерах”, не о новомодном “блокчейне” и (старой доброй) платформе “линекс” говорил ПП, а о том, что действительно может поспособствовать улучшению качества жизни очень многих людей. И качеству их мышления (тут, конечно, не заставишь, но речь о том, чтоб хотя бы выбор предоставить).
Широкополосный интернет для сел – это не только доступ к массиву информации и потенциал для просвещения. Это иное качество общения. Это онлайн-торговля с доставкой товаров хотя бы Укрпочтой, даже если нет пока отделения Новой.
Это совершенствование частного сельского хозяйства и мелкого фермерства.
Это экономия времени на получении админуслуг, медпомощи и различных консультаций.
Это развитие интернет-банкинга, местного туризма и локальных рынков сбыта – задел для малого бизнеса.
Это создание потенциала для внутренних инвестиций в инфраструктуру.
Просто представьте на секунду, как изменилась бы жизнь на периферии за несколько лет, если бы прямо сейчас в каждом забитом селе был интернет такого качества, как в крупном городе. А если ещё учесть, с каким темпом развивается сфера удаленной работы, и как быстро разрастаются сетевые “горизонтальные связи”, охватывая весь мир, – то это могло бы стать настоящим прорывом для Украины.
Меня очень порадовала эта фраза. Порох знает, чего хочет, говорит о вещах, смысл которых глубоко понимает, видит пути достижения целей и отчётливо представляет этапы реализации своих замыслов.
Наш Президент.
Президент поспілкувався з виборцями
Скажу чесно, я не зразу зрозумів, що за Форум організує кандидат в Президенти Петро Порошенко і навіщо він потрібний? Ну, був же ніби вже Форум «Від Крут до Брюсселя», де Петро Порошенко оголосив про висування кандидатом у Президенти України? Що буде тут? На Всеукраїнський громадський форум «Відкритий діалог» я йшов дещо з тривогою – що це буде?
Це був офіційний початок передвиборчої кампанії кандидата Петра Порошенка. І почав Президент передвиборчу кампанію вельми оригінально, як для більшості кандидатів, – він поспілкувався з виборцями. Як це виглядало?
Почну з того що мені НЕ сподобалося. Я не надто люблю багатолюдні заходи. А це був як раз той випадок. Людей було багато. Зал Палацу Спорту був заповнений. Так. Людей привозили автобусами – з Харківщини, з Франківщини, з Січеславщини (скоро буде), з Вінничини… Коротше, на Форумі була присутня вся Україна – представники всіх її регіонів. В тому числі – Донецька і Луганська області.
Як проходив Форум?
Перед присутніми виступили народні депутати Артур Герасімов і Сергій Березенко – голова і заступник голови фракції «Блоку Петра Порошенка» у Верховній раді. Зрозуміло. Це – команда кандидата Петра Порошенка.
Виступив Уповноважений Президента з питань реабілітації учасників АТО Вадим Свириденко. Ветеран війни. Людина, яку витягували з полону пошматованим. Людина, яка живе повноцінним життям, незважаючи на інвалідність. Така підтримка дорогого варта.
Виступили діячі культури. Режисер Ахтем Сеітаблаєв. Актори Ірма Вітовська та Ада Роговцева. Нікого представляти не треба – гарно відомі всі. Говорили про очевидне – в Україні з’явилося кіно, здатне збирати зали. З’явилося завдяки допомозі держави.
Виступив Дмитро Павличко. Поет. Колишній народний депутат УРСР і України. І ще – один з батьків-засновників Незалежності України. Тут уже натяк про спадковість поколінь.
Потім на сцену вийшов сам Петро Порошенко. Зміст виступу передавати не буду – основні тези висловлені окремим дописом. Петро Порошенко оголосив офіційний початок своєї передвиборчої кампанії. По закінченні виступу він запросив на сцену Першу Леді України – свою дружину Марину Порошенко. Потім був виконаний державний гімн – причому звучала тільки музика, слова учасники форуму співали самі. А потім…
А потім я побачив смертельну тугу в очах охоронців. Президент спустився в зал – і його зразу оточив натовп. Що там було всередині, сказати не можу – не бачив. Але з Петром Порошенком фотографувалися, селфілися, його про щось питали, щось казали…
Не знаю, як ви, я таких видовищ ще не бачив. Чув. Бачив відео, але на власні очі – вперше.
Хоча мабуть воно так і треба. Коли оголошення початку виборчої компанії перетворюється на спілкування політика з виборцями.
Діалог був. Відкритий.
