Українська земля – осереддя численних міфів
Починаючи з 2010 року доволі тісно співпрацюю з аграрниками, деякий час навіть фактично керував одним СТзОВ.
Українська земля – осереддя численних міфів, деякі з яких повстали ще кілька століть тому, але є й нові.
“Українські землі – найкращі в світі”
Можливо. Особливо, якщо ми говоримо про чорноземний пояс. Але:
- якість землі істотно знижується. Десь у 2012 році один із збирачів землі для “сім’ї” поділився зі мною інформацією про те, що за попередні 10 років бонітетна оцінка землі знизилася на 10 пунктів. Це серйозні втрати.
- парадоксально, але не завжди краща земля дає кращі врожаї, важливу роль відіграють клімат, режим вологи (в Україні він не оптимальний) і технології. Мішель має 120 га глини під Парижем і орендує з компаньйонами 2000 га (занадто щільного) чорнозему в Україні.
– Яка в тебе пшениця у Франції?
– Цього року непогана – 93 центнера з гектара.
– А в Україні?
– Дуже гарна – 55! (до речі, це вдвічі більше, ніж у попереднього орендаря) 🙂
Був здивований, коли на житомирських пісках люди почали збирати по 45 ц пшениці та 80 ц кукурудзи з гектара – технології рулять!
“Люди віддадуть землю за безцінь”
Українець щось віддасть за безцінь? Ага. Торгувалися з чоловіком про 2 га землі, яка не під мораторієм (земля “для ведення особистого селянського господарства” продається, під забороною земля “для ведення товарного сільськогосподарського виробництва”). Запросив ціну вищу за звичайну на 75%, навіть у Польщі вона трохи нижча. Поки що не домовились.
“Землю скуплять іноземці”
За вісім років спілкування з ними: у тій самій Франції немає структур, подібних до наших агрохолдингів. Традиційний фермер працює на 200-300 га землі, структури, що назбирали 1000 га, виглядають монстрами. Щоб скупити середнє господарство з 2000-5000 га, їм треба буде об’єднатися, тому якщо в Україну заходитимуть серйозні гравці, то це будуть радше кооперативи, а не олігархи. За своєю природою це дуже різні “актори”. ФПГ теоретично можуть інвестувати в землю, але в Європі діє принцип професійності – на дуді гравець не буде ні швецем, ні жнецем. Щоб бути аграрієм, треба мати диплом. Лізти не в свою сферу дуже ризиковано, бо там уже є свої професіонали. Ясно одне – ніхто в вагонах чорнозем не вивозитиме. Іноземці, які вже тут, працюють “нормально” – хтось краще, хтось гірше, до українських працівників ставлення також “нормальне” – когось цінують, когось “гноблять”. Податки сплачують. Хоча навчились робити це трохи “по-українському”. Бізнес – він скрізь бізнес…
“Агрохолдинги не хочуть вільного ринку, бо зараз землю у людей орендують за копійки”
Насправді, за норми прибутку 200-300 USD з гектара (прибутковість зростає) орендодавець може одержувати від 80 до 100 USD за гектар – орендар віддає йому 20-30 % прибутку. Це не за копійки.
Протилежне: “агрохолдинги все скуплять”
Звичайно, якщо в них є зайві мільярди, та на селі лишились одні п’яниці. Насправді, фермери, зокрема середні, не дуже прагнуть до відкриття ринку: якщо завтра до них прийдуть власники земель і запропонують викупити землю хоча б по 2000 USD за гектар, то де їм узяти від чотирьох до десяти мільйонів? До того ж, коли щось гарно працює (а аграрний бізнес зараз працює гарно), то навіщо це міняти?
“Вільний ринок зашкодить селянам”
Власне, селян (дрібних сільськогосподарських товаровиробників) в Україні немає ще з часів колективізації. Є власники земель, які поступово переміщаються до міста (молодь, яка успадкувала). Ті, що лишаються в селі, живуть з дуже скромних пенсій та нелегкої фізичної праці, якої вистачає здебільшого лише на город коло хати. Багатьом з них потрібні кошти (на лікування, навчання дітей, будівництво…). Як, наприклад, родині, яка вже місяць просить викупити їхні 3,6 га землі, але після вчорашнього продовження мораторію це вже неможливо, юристи наказали в жодні договори емфітевзису чи ілюзорної позики не влазити. Ми й не будемо.
Мораторій не захищає власників землі. Він їм шкодить.
Пишуть, що 1,4 млн з них вже вирушили в кращий світ, так і не ставши господарями своєї землі.
Сподіваюсь, що це було останнє продовження мораторію.
